Адам Сміт завдяки тривалим спостереження і дискусіям доходить революційного висновку, що втручання держави навіть з добрими намірами завдає більше шкоди, ніж користі. Тобто, побачивши проблему, у випадку з економікою краще почекати, як розв’яже її «невидима рука» (так Сміт називав ринкові сили).
Пояснимо на прикладі. Припустімо, ціна на якийсь товар надто висока і приносить надприбуток власнику. Ми можемо спробувати відрегулювати ціну, але, якщо перестаратись і зробити її надто низькою, виробляти товар буде зовсім невигідно. Надприбуток швидко зацікавить інших. Вони зосередяться на цій справі, а щоб виграти в конкуренції, почнуть знижувати ціну. Долучатимуться й нові гравці, поки така діяльність буде прибутковішою за інші. Це знижуватиме ціни на продукцію. Тож згодом прибуток вже не виглядатиме привабливим відносно інших галузей, і приплив нових учасників ринку припиниться. Ось так, без будь-якого втручання ціни можуть стати справедливими.
Що ж тоді робити державі в економіці? Адам Сміт відповідає на це так:
«…Государеві слід виконувати тільки три обов’язки; вони справді мають дуже важливе значення, але є ясними і доступними для звичайного розуміння: по-перше, обов’язок захищати суспільство від насильства і вторгнення інших незалежних суспільств; по-друге, обов’язок захищати в міру можливості кожного члена суспільства від несправедливості і гноблення з боку інших його членів, або обов’язок встановити суворе виконання правосуддя, і по-третє, обов’язок створювати і утримувати певні громадські споруди і установи, створення і зміст яких не може бути в інтересах окремих осіб або невеликих груп, тому що прибуток від них не зможе ніколи відшкодувати витрати окремій особі або невеликій групі, хоча і зможе, часто з надлишком, оплатити їх загальному суспільству…»
Проаналізуймо це положення Адама Сміта. По суті, ми бачимо тут всього три функції:
– оборона;
– судова система;
– деякі громадські функції, надто дорогі для виконання невеликою кількістю осіб (наприклад, дороги, музеї).
Звернімо увагу, що ми не бачимо тут за державою (государем) жодної виробничої діяльності, більш того, ми не знаходимо тут освіти, медицини, пенсійної системи тощо. Це капіталізм практично в чистому вигляді, коли розвиток економіки відбувається на підставі механізмів саморегуляції, коли виживає найефективніший, а надприбуток не може існувати довго, адже в галузі, де він з’являється, посилюється конкуренція, новий капітал і нові підприємці прагнуть підвищеної рентабельності, а потім в умовах конкуренції знижують ціни до прийнятного рівня.
Саморегулювальна система часто має дивовижну самоорганізацію. Але за рахунок чого проявляється економічне зростання? Те, що капітал без регулювання зверху вільно перетікає між галузями, – це добре, але чи достатньо цього?
Адам Сміт основним джерелом зростання бачив поділ праці, що підвищує продуктивність:
«Для прикладу візьмемо… виробництво шпильок. Один працівник тягне дріт, інший випрямляє його, третій обрізає, четвертий загострює кінець, п’ятий обточує один кінець для насаджування головки; виготовлення самої головки вимагає двох або трьох самостійних операцій; насаджування становить особливу операцію, полірування шпильки – іншу; самостійною операцією є навіть загортання готових шпильок у пакетики».
Знав би він, якого рівня цей поділ сягне в XXI ст.! Що з’являться люди, які оптимізують сайти шляхом підбору певних слів, з’являться люди, які відповідають на телефонні дзвінки, люди, які пишуть статті про те, що робить організація, і багато-багато інших професій, про які в той час ніхто й подумати не міг. Нині дослідники прогнозують, що через 10 років набудуть чинності 70 % професій, про які ми, теперішні, не знаємо. Одна з причин їх появи – у постійному поглибленні поділу праці.
Ідеї Адама Сміта настільки революційні, що навіть тепер їх не так просто прийняти. Чого ми чекаємо, коли бачимо проблему в тій чи тій галузі? Що обов’язково уряд, центральний банк або хтось ще повинні негайно розв’язати її. І як складно прийняти тезу великого шотландця про саморегуляцію, про те, що варто дати «невидимій руці», ринковим силам самим усунути проблему.
«Розв’язання проблеми урядом може бути гіршим за саму проблему». Якщо вам здається, що для розв’язання економічної проблеми обов’язково потрібно когось «розстріляти», «посадити» і «покарати», і «куди дивляться уряд і правоохоронні органи», то вам особливо важко буде прийняти альтернативну точку зору. Але все-таки спробуйте.
Як працюють ринкові сили? Уявіть собі таку картину. У 1920-і роки для польотів активно використовувалися дирижаблі. Припустімо, що в якійсь країні розвилося виробництво таких повітряних суден. А потім трапилось так, що переміщення на дирижаблях стало нерентабельним. Тож місцеві виробники вимагають перешкодити прильоту літаків в їхню країну, вказують на те, скільки людей залишаться без роботи, скільки з них не заплатять за кредитами. Що робити з цією проблемою? Уряд, як правило, почне рятувати «галузь дирижаблебудування». Вам подобається це рішення? «Добре, – скаже хтось, знаючи, чим закінчиться історія з дирижаблями. – Нехай не рятує, але нехай дасть їм усім роботу». Але яку роботу? Що ми знаємо про здібності цих людей? Можливо, серед них є прекрасні конструктори, співаки, художники, вчителі тощо. На кого саме переучувати конкретну людину? Хіба це не її власне рішення?
Хай там як, але весь економічний світ, що оточує нас, неодмінно буде зруйнований. Такий рідний, близький, знайомий і дорогий, він буде з часом зметений еволюцією і прогресом. Адам Сміт вважав, що, перешкоджаючи цьому процесу, ми лише прирікаємо свою громаду на відставання. Дирижаблі все одно «померли б» як засіб пересування. Пізніше це сталося б там, де уряд намагався якомога довше зберегти цю галузь. Адам Сміт – батько ринкової економіки, вільної взаємодії вільних людей, хаосу, в якому він геніально побачив сили саморегуляції.
Теорія порівняльних переваг і задача Давида Рікардо
Давид Рікардо – і послідовник, і критик Адама Сміта одночасно. Будучи прихильником економічного лібералізму, він, тим не менш, оскаржував деякі ідеї Сміта і розширював їх. Однією з вражаючих ідей Рікардо була та, що доводила переваги вільної торгівлі. Демонстрацією її є задача про сукно та вино.
Спробуймо розібратися з цією задачкою й ми.
Припустімо, є дві сусідні країни – Прація і Ледащия, де виробляють тільки два продукти – вино і сукно. У кожній країні живе по 1000 людей. Продуктивність праці у Прації набагато вища, ніж у Ледащиї, в обох продуктах. Поточну ситуацію в економіці можна відобразити в таблиці.
Задіяно людей
Вироблено продукції
Зважаючи на наведені дані, можемо розрахувати продуктивність країн у кожній галузі (скільки може виробити в середньому мешканець кожної країни).
Продуктивність (випуск на 1 працівника)
І ось мешканці Ледащиї прийшли до мешканців Прації й кажуть: «Ми хочемо домовлятися, хочемо торгувати». Мешканці Прації глянули на цифри й засміялися: «Ми працюємо краще і в одній галузі, і в другій. Який сенс?»
Справді, це нібито випливає з наведених даних. А тепер, увага, запитання до вас:
Чи можуть країни виграти від торгівлі? Якщо так, то як саме, сформуйте приклад.
Перш ніж прочитати відповідь, спробуйте знайти рішення самостійно.
Рішення.
Обидві країни спраді можуть виграти від спеціалізації за умови концентрації на відносних перевагах. Одиниця вина для Прації рівноцінна 10/6 = 1,66 одиницям сукна, а для Ледащиї – 6/5 = 1,25.