Тепер щодо Платона. Він вважав, що «люди від народження відрізняються одне від одного тим, хто з них має талант до тієї чи іншої справи». Раз так, то саме поділ праці (кожен робить свою частину, те, що вміє найкраще) є основою економічного процвітання. Гроші для Платона – лише засіб обміну, а не збагачення і накопичення, зайві гроші Платон пропонував вилучати. Накопичувати, вважав він, можна лише конкретні матеріальні речі.
Придивившись уважніше до ідей Платона та Аристотеля, побачимо, що вже тоді постало питання, яке досі хвилює суспільство. Це співвідношення між свободою і справедливістю. З одного боку, давні філософи намагаються наділити людей свободою – в пошуку талантів, в успішній діяльності, з іншого – нібито ставлять бар’єри надмірному збагаченню, що само собою вже обмежує свободу. Дилему первинності свободи або справедливості не розв’язано й донині. Тобі може здатися, що світ стане справедливішим, якщо виправити людей, примусити їх до того, але ж це зазіхання на їхню свободу.
Меркантилізм
У чому секрети економічного успіху країни? Зверніться з цим запитанням до громадянина на вулиці, і досить часто почуєте у відповідь, що важливо експортувати (продавати за кордон) якомога більше, а імпортувати (купувати з-за кордону) – якомога менше. Бачення позитивного сальдо торгівлі як джерела багатства країни – стара ідея. Часто вона ґрунтується на побутовому розумінні економіки – сприйнятті грошей як основної мети. Купити дешевше, продати дорожче і накопичити багато грошей. Історично ця ідея називається меркантилізмом («mercari» – торгувати). Меркантилістові Китай видається найуспішнішою країною, що торгує з усім світом.
Звідки беруться невірні економічні ідеї? З досвіду. Типова помилка, яку латиною називають post hoc, коли ми бачимо закономірність в послідовності подій. Але «після цього» – ще не означає «внаслідок цього». Так і меркантилізм ґрунтувався на досвіді країн, які активно торгували з колоніями. Країни ставали успішними, але інші чинники не бралися до уваги, панував один варіант: вони розбагатіли через активну торгівлю, бо продавали набагато більше, ніж купували.
Але в сьогоднішньому економічному світі успішні країни не показують безумовно позитивного сальдо зовнішньої торгівлі. Найчастіше вони можуть мати від’ємне значення цього показника, але при цьому забезпечувати високий рівень життя своїм громадянам. Як таке можливо? Які джерела високого рівня життя? І про це ви дізнаєтеся в цій книжці.
Наразі повернімося до меркантилістів. Французький мислитель Антуан Монкретьєн увів в ужиток сам термін «меркантилізм» і обґрунтував політику активного державного протекціонізму (захисту свого ринку від іноземних товарів), що сприяє розвитку і захисту національного виробника. Начебто це логічно. Не дати імпортним товарам витісняти вітчизняні, активно просувати свій товар, збільшуючи таким чином зайнятість свого населення. Здавалося б, саме так і треба розвиватися.
Однак критики меркантилізму знову нагадують про обмежені ресурси. Захищаючи власний ринок, ми залучаємо громадян в ті галузі, в яких наша країна може бути далеко не найкращою. А це означає, що ми втрачаємо альтернативу – можливість цих громадян знайти себе в іншій царині. Ми не можемо посідати провідне становище в усіх сферах, у нас не вистачить для цього людей. Як наслідок, за короткостроковими поліпшеннями можуть прийти довгострокові погіршення, коли величезні маси людей будуть задіяні в непродуктивній діяльності. Люди старшого покоління можуть згадати Радянський Союз, в якому вони народилися й виросли. Зачищений від небажаної конкуренції з боку імпорту, він продукував неефективні галузі, які трималися лише на відсутності альтернативи. Жахливе взуття, неякісний одяг, сумнівні продукти харчування, застарілі технології для машин і механізмів були результатом відсутності конкуренції. Тому основна претензія до меркантилізму – це неоптимальне використання обмежених ресурсів. Крім того, протекціонізм з одного боку часто стикається з протекціонізмом з іншого у вигляді відповідних мит і закриття ринку інших країн для наших товарів. Якщо така економічна поведінка стане масовою, то зростатиме кількість неефективних, штучно захищених підприємств і ринків.
Нам слід сприймати міжнародну торгівлю як гру з нульовою сумою. Уявіть, що в кімнаті зібралося кілька заможних людей, які грають у карти на гроші. Хтось виграє, хтось програє, але сума грошей в кімнаті незмінна. Так і в міжнародній торгівлі. Якщо хтось має позитивне сальдо (експорт мінус імпорт) зовнішньої торгівлі, то хтось інший обов’язково має негативне. Сума завжди дорівнює нулю. Це і є гра з нульовою сумою. Якщо кожен прагнутиме позитивного сальдо, то радше він встановлюватиме ті чи ті бар’єри. Якщо цим почнуть займатися всі, наслідуючи ідеї меркантилізму, то вироблятимуть навіть ті продукти, в яких абсолютно неефективні.
Подивімось на те, чи є зв’язок між рівнем життя населення і підсумком зовнішньої торгівлі нині. Для оцінки рівня населення використовуватимемо показник ВВП (валовий внутрішній продукт) на душу населення. Ми розберемо його пізніше, поки прийміть цей показник як критерій економічної успішності.
* Згідно з даними Міжнародного валютного фонду і Світового банку за 2018 рік.
Як бачимо, сальдо зовнішньої торгівлі не є тим засобом, який гарантовано призводить до зростання добробуту. Чому меркантилісти думали інакше? За їхніх часів ситуація була іншою, і статистика підказувала їм інші висновки.
Подивіться на основні доктрини меркантилізму. Якщо знайдете серед них свої, то вам точно відкриється багато нового в цій книжці:
1. Основа багатства – це дорогоцінні метали, перш за все золото.
2. Праця продуктивна лише в тих галузях, що працюють на експорт.
3. Держава мусить підтримувати експорт, обмежувати конкуренцію з боку імпортних товарів.
4. Зростання населення є бажаним для забезпечення низької ставки заробітної плати і високої норми прибутку.
А тепер залишимо економіки заради класичної поезії:
(Переклад з російської М. Рильського)Сильним економістом, за версією Пушкіна, був Євгеній Онєгін. У словах «бува без золота міцна, коли продуктом володіє» ми бачимо явну противагу вищеописаному меркантилізму, а посилання на Адама Сміта не випадкове.
Гомера лаяв, Феокріта,
зате читав Адама Сміта
і сильний був економіст
2009 року шотландський телеканал STV вирішив поцікавитися у глядачів, кого вони вважають найвизначнішим шотландцем усіх часів і народів. Впевнену перемогу здобув Адам Сміт. Хто ж він?
Економічне благополуччя – явище, що не дає спокою економістам. Турбувало воно й Адама Сміта, шотландського інтелектуала 18 століття, якого сміливо можна віднести до тих людей, чиї ідеї кардинально змінили світ. Великому шотландцеві багато чим завдячують люди, котрі, можливо, навіть не знають його імені.
Досліджуючи причини багатства народів, Адам Сміт доходить несподіваного висновку, що спроби керувати економічною діяльністю людей призводять до зворотних наслідків – спотворення конкуренції, зниження мотивації, помилок в пріоритетах. Зазвичай, виявивши проблему, ми намагаємось її негайно розв’язати. Але в умовах обмежених ресурсів розв’язання одного завдання автоматично відтягує ресурси від інших. Якщо ти вирішив побудувати Байкало-Амурську магістраль або Дніпрогес, то маєш розуміти, що в тебе завжди була альтернатива для використання людей, капіталу, землі. Добрі наміри далеко не завжди ведуть до найкращого результату. Регулювання економіки чимось схоже на лікування людського організму за допомогою медпрепаратів. Впливаючи позитивно на один орган, вони часто погіршують стан іншого.