– Трьох із них уже заарештували, – нагадав капітан. – Вони закуті в кайданки, і їх передадуть владі, щойно ми прибудемо до Нью-Йорка.
– Але хіба не існує ймовірності, що на борту може бути більше людей ІРА? – запитав адмірал.
– За словами полковника Скотта-Гопкінса, ланка ІРА зазвичай складається із чотирьох або п’яти оперативників. Звісно, можливо, на борту є ще декілька, але вони, ймовірно, сидітимуть тихесенько після того, як заарештували трьох їхніх колег. Їхня місія явно провалилася, і це не те, про що вони захочуть патякати всім у Белфасті. І можу підтвердити, що чоловік, який приніс квіти до каюти голови правління, зараз уже не на борту. Він, вочевидь, забрався звідси ще до того, як ми відпливли. Підозрюю: якщо є й інші з ІРА, то вони не сядуть на зворотний рейс із нами.
– Але існує ще дещо таке ж небезпечне, як депутат Ранкін і навіть ІРА, – сказав Джайлз.
Як досвідчений політик, депутат від Бристольських доків, він зумів привернути увагу слухачів.
– Кого чи що ви маєте на увазі? – запитала Емма, дивлячись на свого брата.
– Четверту владу. Не забувайте, що ви запросили журналістів приєднатися до нас у цій поїздці з надією отримати сприятливі публікації. А тепер вони отримали ексклюзив.
– Це правда, але ніхто поза цим приміщенням достеменно не знає, що сталося минулої ночі, й у будь-якому разі наше запрошення прийняли лише троє журналістів – із «Телеґраф», «Мейл» та «Експрес».
– Три – аж надто багато, – зауважив Ноулс.
– Репортер «Експресу» пише про подорожі, – сказала Емма. – Він рідко буває тверезим уже до обіду, тому я подбаю про те, щоб у його каюті завжди було щонайменше дві пляшки віскі «Джонні Вокер» і джину «Ґордонс». «Мейл» спонсорувала дванадцять безкоштовних поїздок у цьому плаванні, тому навряд чи вони будуть зацікавлені у критичному матеріалі. А от Дерек Гарт із «Телеґраф» уже повсюди нишпорить, ставлячи запитання.
– «Він не має серця», – так про нього кажуть колеги, – відгукнувся Джайлз. – Мені доведеться розповісти йому іще якусь кращу побрехеньку, щоб його зайняти.
– Що може бути кращим, ніж можливе потоплення «Бекінґема» ІРА під час першого рейсу?
– Можливе потоплення Великої Британії лейбористським урядом. Ми наміряємося взяти кредит у МВФ на півтора мільярда фунтів стерлінґів, аби зупинити падіння курсу національної валюти. Редактор «Телеґраф» із задоволенням заповнить кілька стовпчиків цією новиною.
– Навіть якщо він так і зробить, – не здавався Ноулс, – пані голово, все ж вважаю, що за такої великої кількості небезпек ми повинні готуватися до найгіршого з можливих результатів. Зрештою, якщо наш американський політик вирішить виступити перед громадськістю, або пан Гарт із «Телеґраф» дізнається правду, чи, не дай боже, ІРА планує ще один напад, це може бути першим і останнім плаванням «Бекінґема».
Запало тривале мовчання, перш ніж Доббс мовив:
– Ми ж обіцяли нашим пасажирам, що це буде свято, якого вони ніколи не забудуть.
Ніхто не засміявся.
– Пан Ноулс має рацію, – визнала Емма. – Якщо будь-хто із цих трьох плескатиме язиком, ніяка кількість безкоштовних поїздок чи пляшок джину нас не врятує. Ціна акцій впаде упродовж ночі, резерви компанії будуть вичерпані, а бронювання скасують, як тільки потенційні пасажири вирішать, що існує навіть найменший шанс, що бойовик ІРА може опинитися в сусідній каюті. Безпека наших пасажирів – першочергове завдання. Зважаючи на це, пропоную вам провести решту дня, збираючи будь-яку інформацію, яку тільки зможете, й запевняючи пасажирів, що все гаразд. Я буду в своїй каюті, тож якщо щось вигадаєте, будете знати, де мене знайти.
– Кепська ідея, – зауважив Джайлз.
Емма виглядала здивованою.
– Пані голова має знаходитися на палубі для засмагання, розслабляючись та насолоджуючись повітряними ваннами, що набагато краще переконає пасажирів, що їм нема чого хвилюватися.
– Гарна ідея, – похвалив адмірал.
Емма кивнула. Вона вже збиралася піднятися зі свого місця, аби дати зрозуміти, що збори закінчено, коли секретар компанії Філіп Вебстер пробурмотів:
– Ще якась справа?
– Не думаю, – сказала Емма вже стоячи.
– Є ще одна справа, пані голово, – мовив Джайлз. Емма знову сіла. – Тепер, коли я є членом уряду, у мене немає іншого виходу, ніж піти у відставку з посади незалежного директора компанії, позаяк мені заборонено займати комерційну посаду під час служби Її величності. Розумію, що це звучить дещо пишномовно, але це те, що зобов’язаний зробити кожен новий міністр. І в будь-якому разі я увійшов до ради директорів лише для того, щоб не допустити обрання головою майора Фішера.
– Дякувати Богу, що він більше не з нами, – видихнув адмірал. – Якби він був тут, до цього часу вже весь світ знав би, що сталося.
– Можливо, саме тому його й не було на борту в цьому плаванні, – припустив Джайлз.
– Якщо це так, він триматиме язика не припоні, коли, звісно, не хоче, щоб його заарештували за пособництво та підтримку терористів.
Емма сіпнулася, не бажаючи вірити, що Фішер міг впасти так низько. Однак після того що Джайлз розповів про школу та військо, Емма не стала дивуватися, що як тільки Фішер почав працювати на леді Вірджинію, вони обоє стали на стежку війни проти неї. Вона обернулася до брата.
– Я хотіла б подякувати серу Джайлзу за те, що він працював директором у нашій компанії у таку вирішальну мить. Однак його відставка спричинить дві вакантні посади в раді, позаяк і моя сестра, доктор Ґрейс Беррінґтон, також вирішила звільнитися. Можливо, ви могли б порадити мені якихось годящих кандидатів, які, можливо, зможуть їх замінити? – поцікавилася вона, оглядаючи присутніх за столом.
– Якщо мені дозволять запропонувати, – озвався адмірал. Усі повернулися до стариганя. – «Судноплавна компанія Беррінґтонів» – західноєвропейська фірма з давніми зв’язками. Наша голова – Беррінґтон, тому, можливо, настав час перейти до наступного покоління й запропонувати приєднатися до ради директорів Себастьяну Кліфтону, що дозволить нам продовжити сімейну традицію.
– Але йому всього лише двадцять чотири роки! – запротестувала Емма.
– Він не набагато молодший за нашу улюблену королеву, коли вона зійшла на престол, – нагадав їй адмірал.
– Седрик Гардкасл, проникливий дідуган, вважав Себастьяна достатньо добрим, аби стати його особистим помічником у банку «Фартинґс», – втрутився Боб Бінґем і підморгнув Еммі. – Й до мене дійшли чутки, що його нещодавно підвищили до заступника керівника відділу нерухомості банку.
– Можу з упевненістю вам сказати, – додав Джайлз, – що коли я приєднався до уряду, то не вагаючись порадив Себастьяну керувати сімейним пакетом акцій.
– Тоді все, що мені лишається зробити, – сказав адмірал, – це запропонувати Себастьяну Кліфтону вступити до правління «Судноплавної компанії Беррінґтонів».
– З радістю це підтримую, – додав Бінґем.
– Зізнаюся, що мені ніяково, – знітилася Емма.
– А це щось новеньке, – сказав Джайлз, покращуючи присутнім настрій.
– Об’являти голосування, пані голово? – поцікавився Вебстер.
Емма ствердно кивнула і відкинулася на спинку крісла.
– Адмірал Саммерс запропонував, – вів далі секретар компанії, – і пан Бінґем підтримав пропозицію запросити пана Себастьяна Кліфтона до правління компанії Беррінґтонів.
На мить він зробив паузу, перш ніж запитати:
– Хто «за»? – всі, окрім Емми та Джайлза. – Хто «проти»? – Жодна рука не піднялася.
Оплески, що вибухнули після цього, змусили Емму вельми пишатися.
– Тож оголошую, що пан Себастьян Кліфтон обраний членом ради директорів компанії Беррінґтонів.
– Тепер будемо молитися, щоб Себ погодився, – прошепотіла Емма своєму братові, коли секретар компанії оголосив збори завершеними.
* * *
– Я завжди вважав, що він поступається Лінкольну та Джефферсону.