Навіщо ти мені брешеш? сумним голосом запитав Андрій
У вас нічого на мене немає, дивлячись у підлогу, відповів затриманий.
А мені нічого на тебе не потрібно, Артем.
Підгірний здійняв голову.
Тоді навіщо затримали? Я знаю карний кодекс. Можете тримати до встановлення особи, але не більше аніж три доби. Далі або арештуєте, або відпустите. Прокуратура не дасть санкції на мій арешт немає підстав. Тоді навіщо тримаєте?
Соколовський повільно загасив недопалок у попільничці.
А ти як думаєш?
Не знаю.
Для того, бевзь ти дурний, щоб тебе з Смотрича не виловлювати, як твоїх друзів нещодавно.
Вони мені не друзі.
Правильно. Подільники.
Вам видніше.
Андрій витримав довгу паузу.
Розповідай, хто їх убив, мовив нарешті.
Я не знаю.
Справді?
Так.
Андрій відчув непоборну нудьгу. Хотілось у затінок на беріг моря. І помовчати.
Ну от що, розумнику. Ти вільний, він затулив теку зі справою і пожбурив її у ящик столу.
Підгірний стріпнувся.
Тобто
Тобто йди геть.
Затриманий нерішуче встав і подивився спочатку на двері, після чого обвів поглядом присутніх у кабінеті Соколовського, Забузького і Кондратишина.
Тоді я йду.
Звичайно.
Не примушуючи на себе чекати, Підгірний попрямував до дверей. Взявся за ручку, коли почув позаду слова Забузького:
І матір йому не жаль, паскуднику
Він повернувся.
Чому я мушу її жаліти?
А ти не здогадуєшся? похитав головою Андрій. Ну то слухай. Я прямо зараз розпущу містом чутки, що ти здав нам Потапа. А далі гуляй як хочеш і де хочеш. Він тебе знайде. Втім, я думаю, він і так жадає тебе побачити, адже ти свідок потрійного убивства. Потапу не потрібні свідки.
Як тільки Підгірний почув імя Потапа, він змінився на обличчі і опустив плечі. Повернувся й сів на стілець, з якого щойно встав. І хоча Андрій навмання згадав одного з найбільших авторитетів бандитського Камянця, влучив, як то кажуть, «у десятку». Підгірний затулив обличчя руками і деякий час сидів непорушно.
Я так розумію, сказав Кондратишин, розмова у нас все ж відбудеться.
Що ви хочете знати? глухо мовив Підгірний.
Все. Хто, за що і коли. І не лише знати. Ти все напишеш на папері і я підшию до справи, додав металу у голос Андрій. У такому випадку зможу захистити тебе від Потапа. В протилежному на захист можеш не розраховувати.
Артем поглянув на нього зацькованим поглядом.
Ви зможете захистити від Потапа?
А ти не віриш?
Підгірний натягнуто посміхнувся. У посмішці не було веселощів, лише неприязнь.
Та ні хрена ви не зможете! Підставити, здати, це без проблем, траву підкинути, нирки опустити А захистити ніколи!
Андрій підійшов до хлопця впритул і схопив його за комір сорочки. Підняв і добряче струснув.
Припини істерику! гукнув, розглядаючи затриманого упритул.
Відпустіть.
Обіцяй не голосити, у мене нерви! Андрій все ще стискав комір сорочки Підгірного.
Обіцяю.
Соколовський відпустив затриманого і повернувся за стіл.
Досить полеміки, Артем, сказав спокійно. Ти або свідчиш проти Потапа, або я тебе йому зливаю. Нехай я після цього буду чудовиськом. Мені байдуже, я мент. Врешті, загинули твої друзі, а ти, боячись за власну шкіру, не хочеш свідчити проти убивць. Хіба ти кращий?
Сука емоції безвиході. Зазвичай за ними зявлялось бажання співпрацювати. Андрій подумки посміхнувся.
Будеш писати?!
Буду.
Можеш починати. Миколо, поглянув Андрій на Кондратишина. Видай молодому чоловікові папір і перо.
Він припалив чергову цигарку і відійшов до вікна. За склом вітер тріпав віттям дерев. Насувалася гроза. Перша у цьому році. Тротуаром вздовж облізлого чавунного паркану міського скверу поспішали, намагаючись уникнути зливи, перехожі. Андрій зітхнув. У памяті спливли рядки Ліни Костенко.
Гроза проходила десь поруч,
Було то блискавка, то грім,
Дорога йшла кудись на Овруч
В лісах і травах до колін.
Дивна річ поезія, подумалось. Усього кілька скупих слів, а у свідомості травневе небо, вагітна зливою хмара, пахощі трав і грандіозність просторів. Просторів, серед яких не могли убити за кількадесят доларів. Про них розповідав і Тарас Шевченко. А у його часи могли так вчинити? Напевне могли. А може й ні. Нинішніх бандитів породила поразка національно-визвольних змагань і роки комуністичної влади. Ті роки, які викоренили українську інтелігенцію і замінили її інтернаціональним пролетаріатом. Безграмотним, безпринципним і жорстоким. Здатним лізти по трупам задля гамування своїх потреб.