Андрій зосереджено пробіг очима папери, передані лейтенантом.
Чудово, Василю, просто чудово. Хлопці, залишилося встановити, хто з них зараз у морзі, а з ким ми мусимо потолкувати. Він поглянув на дільничного лейтенанта, вважай, на могорич ти заробив, лейтенанте!
Решта дня обіцяла бути напруженою, однак Соколовського це вже не лякало. Він відчув слід злочинця і решта світу перестала існувати.
Розділ 6
28 квітня 1996 року. 13.00.
м. Камянець-Подільський
Софрон, в миру Віктор Софронов, мав поганий настрій від ранку. Уночі він погано спав, а коли у вікно зазирнув сивим поглядом вологий ранок, сон нарешті почав бороти його і цим викликав злість. І хоча Софрон вже не збирався засинати, він довго не виходив зі своєї кімнати, лежачи без руху, з впертим у стелю поглядом. Навіть після того, як мати постукала у двері й повідомила, що сніданок на столі, Софрон вперто відмовчувався. Врешті, постоявши кілька хвилин біля закритих дверей, Віра Олексіївна зітхнула і пішла у свою кімнату.
Віднедавна відносини між нею і єдиним сином помітно погіршилися, хоча мати й намагалася вдавати, що все залишилося як і раніше, коли вона проводжала його до школи, дбайливо перевіривши домашні завдання і приготувавши пакунок з бутербродами. Або пізніше, коли, як мани небесної, очікувала листів сина з війська, чи, затягнувши пасок, складала йому, бувало на половину зарплатні, посилки з цукерками, апельсинами, тушкованим мясом та шкарпетками. У 1992 році збирати такі посилки було зовсім непросто. Але вона знаходила у собі сили, хоч і мусіла про все дбати сама. Батько Віктора покинув їх, коли малий пішов до третього класу. Вдруге вийти заміж Віра Олексіївна не змогла. Чи не захотіла, хто знає, як правильно називати любов матері до єдиного сина? Вона просто не бажала, щоб чужа Віті людина поселилася поряд з ними. Хоча пізніше не раз жалкувала. Коли син став підлітком, чоловіча рука йому не завадила б, зовсім з ланцюга зірвався.
От і учора зайшла до кімнати сина, коли ще не було восьмої. Сіла поряд на ліжко і запропонувала поговорити. Її дуже турбувала поведінка сина останнім часом. Ці нічні походеньки, підозрілі друзі на автомобілях, про вартість яких Віра Олексіївна могла лише здогадуватись, але точно знала, що на чесно зароблені гроші такі авто не придбати. А нещодавно вона навіть бачила у сина бандитського ножа з лезом, яке автоматично викидалось. Віра Олексіївна була надзвичайно стурбована поведінкою сина. Але Софрон не захотів балакати з матірю. Промугикав лише роздратоване: «Ма!» і повернувся до неї спиною. Більше того ранку вона з ним не розмовляла, виключаючи лише звичайне повідомлення, що сніданок очікує на столі.
Як і учора, цього ранку Софрон не сів снідати. Швидко зібрався, видобув з-під килима за диваном подарований два дні тому Потапом пістолет «ТТ» і, стромивши його за пояс, пішов геть. Він не відчував нестачі у грошах, тож міг поснідати хоч у ресторані. Софрон знав, що ображений погляд матері буде намагатися пробудити у ньому рештки совісті, тому нервував, знаходячись поряд з нею.
Доки Софрон очікував на Потапа, який мав підїхати опівдні на площу й забрати його, настрій зіпсувався ще більше Потап запізнився майже на годину. Звичайно, в бригаді Софрон не надто великий авторитет. Він з ними лише два місяці. І хоч за ці два місяці показав себе у розборах з заїжджими хмельничанами, проламавши одному з них череп, а також показово покарав торгаша на ринку, спаливши йому кіоск, особливої поваги з боку бригадира Софрон не відчував. Навіть після справи на Смотричі Потап дозволяє собі примушувати його очікувати на власну персону протягом цілої години. Ну нічого, рано чи пізно люди дізнаються хто такий Віктор Софронов. А цей бичок Потап гірко пожалкує про своє до нього ставлення.
Автомобільний клаксон примусив Софрона відірватися від невеселих думок. Він повернувся. Неподалік, прямісінько під знаком «Зупинка заборонена», стояв «Мерседес» Потапа. Софрон пожбурив недопалок на бруківку і впав на сидіння поряд з водієм. Звернув увагу, що Потап руки не подав, тримаючи долоні на кермі. Софрон зачинив дверцята і демонстративно стромив руки у кишені шкірянки.
Привіт, буркнув до Потапа.
Привіт, босота, той і не думав виправдовуватись за запізнення. Увімкнув швидкість і погнав машину у напрямку мосту, що вів до старого міста.
Відпочив? запитав за кілька хвилин.