Ну от, попоїли, можна й поспати, потягнувся, сидячи за столом, Забузький.
Андрій в серцях зімяв і кинув у корзину для сміття серветку від хот-дога.
Як попоїли, так і поспимо.
Він повісив на вішалку піджак і пішов до свого столу, розташованого у кутку, біля діжки з двометровим фікусом. Стіл був довоєнний і міцний, заставлений стопками паперу, теками й необхідним для писання дрібязком. Андрій сів за стіл, відшукав серед паперів пусту теку й заходився підшивати до неї документи.
Загалом, що ми маємо? коментував він свої дії. Протокол огляду місця події. Протоколи огляду трьох тіл і протоколи опитування свідків, а саме Карася Павла Івановича 1955 року народження, а також його друзів, Тихомирова Ігоря Борисовича й Куликова Михайла Петровича 1968 і 1969 років народження відповідно. Одне від одного свідчення не відрізняються практично нічим. І зявилися вони лише після погроз покликати рибінспекцію. Ще маємо таємничого врятованого з лап жорстокої смерті, який ані з рятівниками, ані з нами спілкуватися не забажав. Ну що у нас за люди!
Люди як люди. Бояться, позіхнув Федір.
Бояться, погодився Андрій. Тому й бандити жирують. Все ж цього хлопчину з «Форда» потрібно знайти якнайскоріше. Чує моє серце: багато він нам зможе розповісти Потрібно дзвонити в ДАЇ.
Пінкертон, похитав головою Кондратишин.
От тільки не потрібно заздрити!
Соколовський підтяг до себе рожевий телефонний апарат, прикрашений тріщиною, яка проходила через увесь корпус і була недбало заліплена блакитною ізоляційною стрічкою. Швидко набрав номер. За хвилину вже записував щось на листку паперу. Даїшники спрацювали як ніколи оперативно по номеру втопленого автомобіля вже було встановлено місце його реєстрації й данні господаря. Андрій подякував і поклав трубку.
Так, початок маємо. Потрібно дочекатися, коли будуть готові фотографії трупів і можна вирушати за першою адресою. Зробиш, Федоре?
Забузький простягнув руку й пробіг текст на папірці.
Це недалеко, прокатаюся. Коли фотографії будуть?
Степанович говорив, що експерти клялися до чотирнадцятої привезти.
Побачимо, флегматично мовив Забузький і відкинувся на спинку крісла, розглядаючи дерева у міському парку за давно не митим вікном. Весна прийшла, сади зелені Ех, на природу б зараз!
У двері постукали.
Увійдіть.
На порозі зявився молодий лейтенант, якого Андрій знав досить відносно. Бачив, здається, кілька разів у відділку. Та й то віднедавна. Лейтенант несміливо потоптався й поглянув на Забузького, котрий сидів найближче від дверей.
Дозвольте? Лейтенант Барминський, я
Та заспокойся, лейтенанте, тут усі свої, Забузький піднявся і простягнув прибулому руку. Федір.
Барминський ніяково посміхнувся. Він зачинив двері, мимоволі затримавши погляд на плакаті, після чого підійшов до Забузького й потиснув йому руку:
Василь.
Так краще, Василю. Кажи, по що прийшов.
Мені у черговій частині сказали, що тут я можу знайти капітана Соколовського.
Андрій підняв правицю зі стисненим кулаком, вдарив себе нею у груди на манер римського легіонера і з пафосом кинув:
І ти бачиш його на власні очі! Що хотів?
Лейтенант, потроху освоюючись, відшукав стілець, сів на нього і зняв форменого картуза.
Спека у вас.
Не повіриш, у нас тут завжди спека. Навіть на Різдво, вставив свої пять копійок Кондратишин.
Як і у нас. Я, власне, по якому питанню. Моя дільниця, крім іншого, охоплює таке собі село Колибаївка. Я тут випадково почув про вашу машину з річки. Там був білий «Форд»?
Так! Андрій насторожився.
Номер який?
Забузький поглянув на папірець, взятий у Андрія, і прочитав номер машини. Лейтенант з посмішкою зігнув голову.
Я знаю цю машину. Вони у нас, в Колибаївці, хату наймали. Чим займалися не знаю. Тут, у Камянці крутилися. Я кілька разів у них бував. Так, пиятики, повії з траси там терлися. Місцеві їх не любили.
Маєш їхні данні?
Звичайно.
Лейтенант, давай я тебе розцілую! видихнув Андрій.
Дільничний заходився порпатися у своїй обємистій теці.
Не варто Ага, ось, він дістав кілька аркушів жовтуватого паперу, Артем Підгірний, Павло Маршалкін, Олексій Бойко і Олексій Бєляєв. Один камянчанин, решта із смт Дунаївці.
Андрій зосереджено пробіг очима папери, передані лейтенантом.
Чудово, Василю, просто чудово. Хлопці, залишилося встановити, хто з них зараз у морзі, а з ким ми мусимо потолкувати. Він поглянув на дільничного лейтенанта, вважай, на могорич ти заробив, лейтенанте!