Лікар Стокман. Адресу, кажете?
Аслаксен. Ніби подяку від міських обивателів за те, що ви зняли цю справу громадської ваги. Розуміється, адресу треба скласти в пристойних поміркованих висловах, так, щоб не зачепити начальства і взагалі урядових осіб. Якщо цього дотриматись, то ніхто не зможе до нас причепитись. Так чи ні?
Говстад. Ну, а якщо б їм і не дуже сподобалось, то…
Аслаксен. Ні, ні, нічого брутального проти начальства, пане Говстаде. Ніякої опозиції до тих людей, що ми від них залежимо. Мені вже траплялось таке в житті, і я знаю, що з цього ніколи не може вийти нічого доброго. Але, звісно, цілком щирі заяви нікому не можуть бути заборонені.
Лікар Стокман(потискає йому руку). Не можу висловити вам, любий пане Аслаксене, який я щиро радий здибати таку симпатію серед своїх громадян. Я такий радий, такий радий. Послухайте, може вип’єте маленьку скляночку хересу?
Аслаксен. Ні, дуже вам вдячний. Я не вживаю хмільних напоїв.
Лікар Стокман. Тоді склянку пива? Що ви на це скажете?
Аслаксен. Дякую, але й від цього відмовлюсь, пане лікарю, так рано я нічого не вживаю. Я тепер піду в місто, треба поговорити де з ким із домовласників і підготувати настрій.
Лікар Стокман. Це дуже ласкаво з вашого боку, пане Аслаксене, а все ж я ніяк не можу погодитися, щоб усі ці заходи були потрібні. Мені здається, що справа й сама зробиться.
Аслаксен. Владу важко рушити з місця. Це я не кажу, щоб їх образити, хай бог боронить!
Говстад. Завтра ми їх трохи протягнемо в газеті.
Аслаксен. Тільки не дуже, пане Говстаде. Будьте помірковані, бо ви їх інакше не зсунете з місця. Послухайте моєї поради. Я дістав добрий досвід у життєвій школі. Ну, однак, треба мені попрощатися з Лікаром. Тепер ви знаєте, що ми, дрібні обивателі, у всякім разі стоїмо за вашою спиною. На вашім боці, пане лікарю, об’єднана більшість.
Лікар Стокман. Дякую вам, любий мій пане Аслаксене. (Простягає йому руку). Прощайте, прощайте.
Аслаксен. А ви не підете до друкарні разом зі мною, пане Говстаде?
Говстад. Я зайду пізніше. Треба тут дещо скінчити.
Аслаксен. Добре, добре! (Уклоняється й виходить. Лікар Стокман проводить його до передпокою).
Говстад(коли Лікар повертається). Ну, що ви скажете, пане лікарю? Хіба не час тут провітрити й витрусити всю цю кволість, половинчастість і боягузство?
Лікар Стокман. Ви маєте на увазі Аслаксена?
Говстад. Так, його. Він належить до тих, що мерзіють у болоті, хоч яка з нього добра людина була з іншого боку. І таких у нас тут багато. Вони хитаються з одного боку в інший і через усякі міркування й через усякі сумніви ніколи не сміють зробити рішучого кроку.
Лікар Стокман. Але Аслаксен, як мені здається, щиро доброзичлива людина.
Говстад. Є одна річ, що я її ставлю вище – це спокійна певність самого себе.
Лікар Стокман. Цілком погоджуюся з вами.
Говстад. Через те я й хапаюсь за цю нагоду й хочу спробувати, чи не можу я хоч раз примусити цих доброзичливих людей піднестись душею? Схиляння перед авторитетами треба вирвати з коренем. Непрощенна помилка з водогоном повинна виявитись перед усіма, хто має право голосу.
Лікар Стокман. Гаразд. Якщо ви гадаєте, що це потрібно в інтересах суспільства, то нехай так і буде. Тільки перше я поговорю з братом.
Говстад. А тим часом я заготую статтю від редакції. І коли б бурмістр не захотів зрушити цього діла…
Лікар Стокман. Невже ви гадаєте, що це може бути?
Говстад. Так мені здається. Тоді що?
Лікар Стокман. Тоді я обіцяю вам… Слухайте, тоді ви можете надрукувати мою доповідь – візьміть її геть усю.
Говстад. Можу надрукувати? Даєте слово?
Лікар Стокман(простягає йому доповідь). Ось вона. Візьміть її із собою. Біди не буде, якщо ви її прочитаєте. Потім ви мені повернете її.
Говстад. Добре, добре. Я це зроблю. А наразі – бувайте здорові, пане лікарю.
Лікар Стокман. Прощайте, прощайте. Побачите, як однаково піде.
Говстад. Гм… побачимо. (Уклоняється й виходить через передпокій).
Лікар Стокман(іде й заглядає у їдальню). Катрін! А, ти вже вернулась, Петро?
Петра(заходить). Оце допіру повернулася зі школи.
Фру Стокман(заходить у кімнату). Ще не було?
Лікар Стокман. Петера? Ні. Але я чимало говорив із Говстадом. Він увесь захоплений відкриттям. Воно, бач, має далеко більше значіння, ніж я гадав раніше. І якщо б була потреба, то газета вся до моїх послуг.
Фру Стокман. Ти гадаєш, що може бути потреба?
Лікар Стокман. Зовсім ні. Але у всякому разі мимоволі почуваєш гордість, знаючи, що маєш на своїм боці незалежну пресу. Та й я думаю… у мене був старшина Спілки Домовласників.
Фру Стокман. Так? А цей чого хоче?
Лікар Стокман. Також підтримати мене. Якщо зайде потреба, то всі мене підтримають. Катрін, знаєш, що стоїть у мене за спиною?
Фру Стокман. У тебе за спиною? Що ж там таке?
Лікар Стокман. Об’єднана більшість!
Фру Стокман. Так? А це добре для тебе, Томасе?
Лікар Стокман. Авжеж, я думаю, що добре. (Ходить по кімнаті й потирає руки). О, як втішно бути в братерському єднанні з громадянами свого міста!
Петра. І мати можливість, тату, зробити так багато доброго й корисного!
Лікар Стокман. А ще як додати, що для свого рідного міста.
Фру Стокман. Дзвінок!
Лікар Стокман. Це, звісно, він. (Стукають у двері). Прошу!
Бурмістр Стокман(заходить із передпокою). Доброго здоров’я.
Лікар Стокман. Просимо до хати, Петере.
Фру Стокман. Добридень, брате. Як ся маєте?
Бурмістр. Дякую, помаленьку. (Звертається до лікаря). Учора після роботи я отримав твою доповідь щодо водогінної системи нашої водолікарні.
Лікар Стокман. Ну? Ти прочитав її?
Бурмістр. Прочитав.
Лікар Стокман. І що ж ти на це скажеш?
Бурмістр. Гм!.. (Кидає погляд убік).
Фру Стокман. Ходім, Петро! (Обидві виходять у кімнату ліворуч).
Бурмістр(помовчавши). Тобі конче треба було робити це своє дослідження потайки від мене?
Лікар Стокман. Доки я не мав абсолютної певності…
Бурмістр. Ти гадаєш, що тепер ти маєш її?
Лікар Стокман. Ти ж тепер і сам переконався.
Бурмістр. І ти маєш намір подати свою доповідь у Курортну Управу, як до деякої міри офіційний документ?
Лікар Стокман. Авжеж, треба ж зробити щось і не відкладати.
Бурмістр. Ти у своїй доповіді, своїм звичаєм, уживаєш дуже сильних висловів. Так, між іншим, ти кажеш, що в нас відбувається хронічне отруєння наших гостей.
Лікар Стокман. Але, Петере, як же можна інакше сказати? Ти подумай тільки: заражена вода для внутрішнього й зовнішнього вжитку. І це для нещасних хворих, що їдуть сюди в повній надії і втроє за все платять, щоб вернути собі здоров’я!..
Бурмістр. Наприкінці ти приходиш до висновку, що треба зробити ринву для бруду в Млиновій Долині і наново перекласти усю водогінну сітку.
Лікар Стокман. Еге. Ти знаєш якийсь інший вихід? Я не знаю.
Бурмістр. Сьогодні вранці я заходив в одній справі до міського інженера і так, між іншим, напівжартома виклав йому ці всі міркування, як щось таке, що колись у майбутньому нам доведеться розглянути.
Лікар Стокман. Колись у майбутньому?
Бурмістр. Він, звісно, усміхнувся на мою гадану марнотратність. Скажи, чи завдав ти собі труда подумати, скільки все те, що ти пропонуєш, може коштувати? З тих відомостей, що я маю, усе стане, мабуть, у кілька сотень тисяч корон.
Лікар Стокман. Невже так багато?
Бурмістр. Так, а потім найгірше; на роботу треба буде щонайменше – два роки.
Лікар Стокман. Два роки, кажеш? Аж два роки!
Бурмістр. Щонайменше. А що ми цей час будемо робити з курортом? Закриємо його? Звісно, доведеться. Ти може сподіваєшся, що хтось до нас зазирне, коли підуть чутки, що наша вода шкодить на здоров’я?
Лікар Стокман. Так, Петере, але ж вона дійсно шкодить.
Бурмістр. І все це тепер, саме тепер, коли наш курорт починає йти вгору! В інших, сусідніх містах також є деякі дані, щоб улаштувати в себе курорти. І як тобі здається, чи не вживуть вони всіх заходів, щоб повернути до себе хвилю приїжджих? Так, це безперечно. А ми стоятимемо на місці й примушені будемо напевне закрити водолікарню, що так дорого нам коштувала. Отже, ти руйнуєш своє рідне місто.