Білінг. Чи не могли б ми якось його позбутись, Говстаде?
Говстад. Ви знаєте когось іншого, хто давав би авансом і на папір і на видатки щодо друку?
Білінг. Прокляття, що ми не маємо потрібного оборотного капіталу.
Говстад(сідає до бюро). Так, коли б ми його мали, то…
Білінг. А що, коли б вам звернутись до лікаря Стокмана?
Говстад (перегортає папери). А яка з того користь? У нього ж нічого нема.
Білінг. Так, але в нього в запасі добрий чолов’яга, старий Мартен Кийл – борсук, як вони його звуть.
Говстад(пише). А ви певні, що в того щось є?
Білінг. А щоб я так жив, якщо нема! І якась частина всього конче перепаде й родині Стокманів. Повинен же він подумати, що треба забезпечити хоч би дітей у всякому разі.
Говстад(напівобернувшись). Ви на це розраховуєте?
Білінг. Розраховую? Звісно, що я ні на що не розраховую.
Говстад. І добре робите. На посаду в магістраті вам нічого сподіватись. Можу вас запевнити, що ви її ніколи не дістанете.
Білінг. Ви гадаєте, що я сам цього не знаю добре? Але для мене саме те й важливо, щоб я її не дістав. Такі речі тільки розпалюють бойовий запал. Дістаєш ніби новий запас жовчі. А це дуже потрібно тут, у цьому воронячому кутку, де зрідка трапляється щось таке, що може зачепити людину.
Говстад(пише далі). Так… так.
Білінг. Ну, вони незабаром про мене почують. А тим часом треба піти й написати відозву до домовласників. (Виходить до кімнати праворуч).
Говстад(сидить коло бюро, гризе ручку й поволі промовляє). Гм… так. (Стукають). Прошу!
Петра входить із дверей, що вглибині ліворуч.
Говстад. Як, це ви? Зайшли сюди до нас?
Петра. Так… прошу вибачити.
Говстад(присуває їй крісло). Може, сядете?
Петра. Ні, дякую, я на хвилинку.
Говстад. Може, щось від вашого батька…
Петра. Ні, я у своїй справі. (Виймає з пальта з кишені книжку). Ось вам, ваше англійське оповідання.
Говстад. Чому ви його повертаєте?
Петра. Бо я його перекладати не буду.
Говстад. Але ви ж обіцяли…
Петра. Тоді я його ще не читала. Ви також, мабуть, не читали?
Говстад. Ні, ви ж знаєте, що я не знаю англійської мови, але…
Петра. Гаразд, через те я вам і кажу, що вам доведеться пошукати щось інше. (Кладе книжку на стіл). Ця не підходить до «Народного Вісника».
Говстад. Чому ні?
Петра. Бо вона цілком суперечить вашим поглядам.
Говстад. Ну, то через це…
Петра. Ви мене не розумієте. Тут йдеться про те, як надприродні сили опікуються так званими добрими людьми і для них це робиться на краще, а так звані погані люди зазнають кари.
Говстад. Ну що ж? Чудово. Саме те, що читають.
Петра. Невже ви хочете підносити людям такі речі? Ви ж самі не вірите жодному слову з цього всього, і добре знаєте, що насправді нічого подібного не буває.
Говстад. Ви маєте рацію. Але редактор не завжди може робити так, як він хотів би. У питаннях не таких важких доводиться рахуватись не раз із думкою читачів. Політика – це найголовніше в житті, у всякому разі – у житті газети. І якщо я хочу вести людей за собою до волі й до поступу, то я не повинен відстрашувати їх від себе. Якщо побачать повчальне оповідання в підвалі газети, то охотніше послухають і те, що ми пишемо вище, і почуватимуть себе неначе більше забезпеченими.
Петра. Фе! Ви не можете бути таким зрадником і розставляти павутиння для своїх читачів. Ви ж не павук.
Говстад(усміхається). Дякую за добру думку про мене. Власне, це, звісно, не я, це Білінг так міркує.
Петра. Білінг?
Говстад. У всякому разі цими днями якось він казав щось подібне. Та Білінг же й прагне пустити це оповідання. Я сам не читав книги.
Петра. Але як може Білінг, з його вільними поглядами…
Говстад. О, Білінг, багатогранна людина. Тепер, як я чув, він клопочеться, щоб дістати посаду секретаря при магістраті.
Петра. Ніколи б я не сказала такого про Білінга.
Говстад(пильно дивиться на неї). Не сказали б. Для вас це зовсім несподівано?
Петра. Авжеж… А втім, може бути… хоч я власне не знаю…
Говстад. Ми, робітники преси, мало до чого придатні, фрекен.
Петра. Ви це говорите серйозно?
Говстад. Іноді так думається.
Петра. Під впливом усяких таких буденних дрібниць? Я розумію це. Але тепер, коли ви взяли до своїх рук таку велику справу…
Говстад. Ви говорите про справу вашого батька?
Петра. Авжеж, про неї. Мені здається, тепер ви повинні відчувати себе далеко вищим за більшість.
Говстад. Так, сьогодні я відчуваю щось подібне.
Петра. Правда? Відчуваєте? О, це прекрасна доля, що ви вибрали собі. Відкривати шлях невизнаним істинам, провадити нові, сміливі погляди… А це одно? Стати на оборону гнаної людини…
Говстад. А надто, якщо ця гнана людина… гм… не знаю навіть, як я повинен…
Петра. Якщо ця гнана людина така справедлива, така глибоко чесна… так?
Говстад(притишуючи голос)… і надто, якщо це – ваш батько, хотів я сказати.
Петра(вражена). Хто?
Говстад. Так, Петро, фрекен Петро!
Петра. То он що стоїть у вас на першому місці! Не сама справа? Не правда? Не велике палке серце мого батька?
Говстад. Ну, звісно, і це також.
Петра. Ні, дякую вам. Ви викрили себе самого. Ніколи тепер ні в чому не повірю вам.
Говстад. Невже ви можете гніватись на мене за те, що я головне, заради вас…
Петра. Так, я гніваюсь на вас за те, що ви не були чесні з моїм батьком. Ви з ним говорили так, ніби істина й громадський добробут були вам найближчі. Ви обдурили і батька, і мене. Ви не така людина, яку вдаєте з себе. Я вам ніколи не пробачу цього, ніколи…
Говстад. Вам не слід би говорити зі мною так гостро, а надто тепер.
Петра. Чому саме тепер?
Говстад. Бо тепер ваш батько не може обійтись без моєї допомоги.
Петра(дивиться на нього згори вниз). То ви ще й такий! Он як!
Говстад. Ні, ні, я не такий! Це в мене просто якось вихопилось. Вам не треба цьому вірити!
Петра. Я знаю, чому мені вірити. Прощайте.
Аслаксен (виходить із друкарні, поспішаючи з таємним виглядом). Ну й штука, пане Говстаде… (Бачить Петру). Це кепсько… Он там лежить книга. Можете віддати її комусь (Іде до надвірних дверей).
Говстад(іде за нею). Але фрекен…
Петра. Прощайте. (Виходить).
Аслаксен. Пане Говстаде, послухайте.
Говстад. Ну, що там ще таке?
Аслаксен. Бурмістр у друкарні.
Говстад. Бурмістр?
Аслаксен. Авжеж. Йому треба поговорити з вами! Прийшов задвірками. Не хоче, щоб його бачили, розумієте?
Говстад. Що це може означати? Стривайте, я сам. (Іде до дверей у друкарню, відчиняє, уклоняється й запрошує бурмістра увійти).
Говстад. А ви, Аслаксене, подивіться, щоб ніхто…
Аслаксен. Розумію. (Виходить у друкарню).
Бурмістр. Ви, пане Говстаде, не сподівались бачити мене тут?
Говстад. Правду кажучи, не сподівався.
Бурмістр. Ви дуже мило тут улаштувались, дуже затишно.
Говстад. О!
Бурмістр. Я до вас приходжу без жодних церемоній і забираю вам час.
Говстад. Прошу, пане бурмістре. Я до ваших послуг. Дозвольте позбути вас цього. (Кладе на стілець шапку й бурмістрову палицю). Зволите сісти?
Бурмістр(сідає коло столу). Дякую вам.
Говстад сідає по інший бік столу.
Бурмістр. У мене сьогодні була, правду кажучи, величезна неприємність, пане Говстаде.
Примечания
1
Кустарне підприємство (майстерня) для чинення, обробки шкіри (прим. ред.).
2
У Німеччині та Щвейцарії начальник округу (прим. ред.).