– Без сумніву, на нього вплинула думка його матері з цього приводу, – усміхнувся Бьюкенен.
– Хоч це й дивно, але ні. Здається, йому радить хтось інший.
***
Емма голосно засміялася.
Гаррі підняв погляд з іншого кінця стола і відклав свою газету.
– Позаяк я нічого не зміг знайти кумедного у вранішній «Таймс», поділись, будь ласка, жартом зі мною.
Емма сьорбнула кави і повернулася до «Дейлі-експрес».
– Схоже, що леді Вірджинія Фенвік, єдина донька дев’ятого графа Фенвіка, порушила процес розлучення проти свого міланського графа. Вільям Гікі передбачає, що Вірджинія отримає відступні в обсязі близько двохсот п’ятдесяти тисяч фунтів стерлінґів плюс їхнє помешкання на Лоундс-сквер, а також заміський маєток у Беркширі.
– Непоганий здобуток за два роки роботи.
– І, звісно, не могли не згадати про Джайлза.
– Про нього завжди згадують, коли Вірджинія потрапляє в заголовки.
– Авжеж, але цього разу там з’явилися лестощі, – зауважила Емма, повертаючись до часопису. – «Перший чоловік леді Вірджинії, сер Джайлз Беррінґтон, депутат парламенту від Бристольських доків, має всі шанси стати прем’єром, якщо на наступних виборах переможуть лейбористи».
– Мені здається, що це малоймовірно.
– Що Джайлз очолить уряд?
– Ні, що лейбористи переможуть на наступних виборах.
– «Він зарекомендував себе грізним речником партії на передній лаві, – продовжувала читати Емма, – і нещодавно заручився з доктором Ґвінет Г’юз, викладачкою Лондонського королівського коледжу». Чудова світлина Ґвінет й огидна фотографія Вірджинії.
– Вірджинії це не сподобається, – зауважив Гаррі, повертаючись до «Таймс». – Але вона нічого не зможе з цим вдіяти.
– Я би не була так упевнена в цьому, – відреагувала Емма. – Маю відчуття, що жала цього скорпіона ще не позбавили.
***
Гаррі з Еммою щонеділі їздили із Ґлостершира до Харлоу, щоб навідати Себастьяна, а Джессіка завжди долучалася до них, бо зроду не втрачала можливості побачити свого старшого брата. Щоразу, коли Емма повертала ліворуч від воріт Садиби, щоб розпочати довгий шлях до шпиталю принцеси Александри, вона ніколи не могла позбутися спогадів першого разу, коли здійснила цю подорож, думаючи, що її син загинув у автотрощі. Емма лише тішилася, що не зателефонувала Ґрейс чи Джайлзу, щоб повідомити їм новину, і що Джессіка відпочивала в таборі у Квантоку разом із іншими дівчатками, коли телефонував вихователь. Тільки бідолашний Гаррі цілих двадцять чотири години був упевнений, що більше ніколи не побачить свого сина.
Джессіка вважала візити до Себастьяна найважливішою подією тижня. Приїхавши до шпиталю, вона показувала йому свій останній витвір мистецтва й обмальовувала кожен сантиметр його гіпсу зображеннями Садиби, родини та друзів. Коли вільного місця не залишилося, взялася за лікарняні стіни. Старша медсестра вивішувала кожну нову картину в коридорі біля палати, але прогнозувала, що незабаром їм доведеться перебратися поверхом нижче. Емма могла лише сподіватися, що Себастьяна випишуть ще до того, як роботи Джессіки дістануться приймального відділення. Їй завжди було трохи ніяково, коли донька докучала старшій медсестрі своєю творчістю.
– Не слід ніяковіти, пані Кліфтон, – заспокоювала панна Паддікомб. – Бачили б ви мацьканину, яку мені дарують батьки в очікуванні, що я повішу її в своєму кабінеті. У будь-якому разі, коли Джессіка вступить до Королівської академії мистецтв, я продам їх усі, а за ті гроші збудую нове відділення лікарні.
Еммі не слід було нагадувати, наскільки талановита її донька, і вона знала, що панна Філдінґ, її вчителька малювання в школі «Червоних дів», планувала вибороти для неї стипендію у Школі образотворчого мистецтва Слейда і, здавалося, не сумнівалася у позитивному результаті.
– Дуже важко, пані Кліфтон, навчати когось, хто набагато талановитіший за вас, – поділилася з нею якось панна Філдінґ.
– Тільки ніколи їй цього не кажіть, – попросила Емма.
– Усі це знають, – заперечила панна Філдінґ. – І ми всі з нетерпінням чекаємо на її успіхи в майбутньому. Ніхто не здивується, коли їй запропонують місце в школі Королівської академії, першій із «Червоних дів».
Емма подумала, що Джессіка перебуває у блаженному невіданні щодо свого виняткового таланту, як і щодо багатьох інших речей. Вона не раз попереджала Гаррі, що може бути лише питанням часу, коли їхня усиновлена донька дізнається правду про те, хто її батько, і припустила, що буде краще, якщо вона почує це спершу від члена сім’ї, а не від когось незнайомого. Гаррі здавалося зайвим обтяжувати її справжньою причиною, коли вони забрали її з дитинця Бернардо кілька років тому, проігнорувавши кількох очевидних кандидатів. Джайлз і Ґрейс вирішили пояснити Джессіці, як усі вони могли походити від одного батька, сера Г’юґо Беррінґтона, і чому її мати відповідальна за його передчасну смерть.
Не встигала Емма припаркувати свій «остін A30» на автостоянці лікарні, як Джессіка вистрибувала із салону з останнім малюнком в одній руці та батончиком молочного шоколаду «Кедбері» в другій і мчала до ліжка Себастьяна. Емма не вірила, що хтось може любити її сина дужче за неї, але якщо таке й можливе, то хіба Джессіка.
Коли Емма увійшла до палати через кілька хвилин, то здивувалася вельми і зраділа, вперше побачивши Себастьяна не в ліжку, а сидячим у кріслі. Щойно він угледів матір, як підвівся, трохи затримався і розцілував її в обидві щоки, – ще одна несподіванка. «Коли ж настає момент, – задумалася Емма, – що матері перестають цілувати своїх дітей, а юнаки починають цілувати своїх матерів?»
Джессіка дуже докладно розповідала братові про те, що робила упродовж тижня, тож Емма присіла на край ліжка й удруге вислухала про всі її подвиги. Тільки-но вона перестала щебетати, щоб Себастьян зміг вставити хоч слово, він звернувся до матері:
– Сьогодні вранці я перечитав протоколи останнього засідання ради директорів. Ти ж розумієш, що голова закликає голосувати на наступному засіданні, і цього разу не вдасться уникнути ухвалення рішення про те, чи варто продовжувати будівництво «Бекінґема».
Емма не прокоментувала це повідомлення, а Джессіка розвернулася й узялася малювати стариганя, який дрімав на сусідньому ліжку.
– Я зробив би те саме, якби був на його місці, – продовжував Себастьян. – То хто ж, на твою думку, переможе?
– Ніхто не переможе, – сказала Емма, – адже незалежно від результату, правління залишатиметься розділеним, доки не з’ясується, хто мав рацію.
– Будемо сподіватися, що ні, бо мені здається, у вас є набагато більша проблема, з якою доведеться боротися спільно, і вона вимагатиме співпраці від тебе і голови, щоб забезпечити позитивний результат.
– Фішер?
Себастьян ствердно кивнув.
– І лише Бог знає, як буде голосувати він, коли вирішуватимуть питання про те, чи варто будувати «Бекінґема».
– Фішер проголосує так, як йому накаже дон Педро Мартінес.
– Звідки ти знаєш, що саме Мартінес, а не леді Вірджинія купила ці акції? – здивувався Себастьян.
– За словами Вільяма Гікі з «Дейлі-експрес», Вірджинія наразі переживає черговий процес розлучення, тож можеш бути певним, що вона зосередиться на тому, скільки грошей зможе витягнути з міланського графа, перш ніж вирішуватиме, як їх витратити. У будь-якому разі, у мене є власні причини вважати, що за купівлею цих акцій стоїть Мартінес.
– Я й сам уже дійшов такого висновку, – зізнався Себастьян, – адже чи не останнє, що сказав мені Бруно, коли ми їхали в машині дорогою до Кембриджа, це те, що його батько зустрічався з майором, і він почув, як під час їхньої бесіди вигулькнуло прізвище «Беррінґтон».
– Якщо це правда, – сказала Емма, – то Фішер підтримає голову, щоб помститися Джайлзу, котрий завадив стати йому депутатом.