Генрик Ибсен - Пер Ґінт стр 4.

Пер Ґінт: Шапку-невидку, кажеш, певне, маю.

(Відвертається від нього. Сольвейга іде крізь подвір’я й веде Гельгу за руку)

То ти, Сольвейго? Гарно, що прийшла.

(Бере її за руку)

Тепер підемо погулять, не правда?

Сольвейґа: Пусти!

Пер Ґінт: Чому ж бо?

Сольвейґа: Дикий ти, мов кінь.

Пер Ґінт: Хіба ж то рен не дикий перед літом?

Не будь же горда і ходи зі мною.

Сольвейга: (бере руку назад)

Не можу.

Пер Ґінт: Справді?

Сольвейґа: Ти зовсім підпитий.

(Іде з Гельгою геть)

Пер Ґінт: Узяв би ніж і різав до одного!

Жених: (торкає його ліктем)

А, може б, ти один мені поміг?

Пер Ґінт: До Інгрид хочеш? Де ж вона?

Жених: В коморі,

Пер Ґінт: Так-так… Мені б ти небо отворив…

Жених: Не міг би ти піти собі до чорта?

Пер Ґінт:

(раптом його осяйнула думка, говорить тихо, сильно)

Вона в коморі!

(Наближується до Сольвейги)

Ах, ті очі вені!

(Сольвейга хоче йти, але Пер заступає їй дорогу)

Боїшся, може, що я мов бурлака?

Сольвейга: (швидко) Ні, ні, ти справді так не виглядаєш.

Пер Ґінт: Я, правда, трохи вийшов з рівноваги,

Та це було з досади тим, що ти

Мене пошила в дурні. Ну – ходім!

Сольвейга: Не можу, Пере, може, й проти волі…

Пер Ґінт: Кого ж боїшся?

Сольвейга: Батька.

Пер Ґінт: Чистий сміх!

Твій батько певне з-поміж тих,

Що уха вниз спускають раз у раз.

Сольвейга: Не знаю, що сказать тобі на це…

Пер Ґінт: Бо ви сектанти всі, молитвотреби,

Твій батько, мати, може, навіть ти.

Чого ж ти вмовкла?

Сольвейга: Дай мені спокій!

Пер Ґінт: О, ні!

(Приглушеним, але сильним і грізним голосом)

Я в троля замінюсь страшного

І прийду в опівніч до ліжка твойого.

Як вчуєш, що драпає щось, то не думай,

Що кітка, а знай, що це я –

Кров вип’ю, ввійшовши, мов змора, у дім,

А Гельгу з кістками і косами з’їм!

Бо знать тобі треба, що я вовкулак –

Кусатиму в руки і плечі, мов рак.

(Раптом міняє голос і благає)

Гуляй зі мною, Сольвейг!

Сольвейга: (сумно глянувши на нього) Ти недобрий!

(Іде в хату)

Жених: (знову вертається)

Корову дарую за поміч…

Пер Ґінт: Гаразд!

Пропадають за хатою. Тієї самої миті з майдану виходить юрба народу, більшість п’яних. Крик і замішання. Сольвейга, Гельга та її батьки стають з іншими старшими людьми на порозі хати)

Кухар: (до коваля, що йде на чолі юрби)

Не зачіпай!

Коваль: (скидає куртан) Поміримось на клуби!

Пер Ґінт чи Аслак – хтось з обох тут ляже.

Дехто: Нехай скубуться!

Другі: Хай розчешуть чуби!

Коваль: Язик напутав, а п’ястук розв’яже!

Батько Сольвейги: Гамуйтесь, дядьку!

Гельга: (до матері) Битимуть Пер Ґінта?

Парубок: Не краще з Пером гратися, чим битись?

Другий парубок: Плювати йому в вічі!

Третій: Нагнати з подвір’я!

Четвертий: Нумо до діла!

Коваль: (відкидає куртан) Давай сюди звіря!

Мати: (до Сольвейги) А бачиш, яку він тут має шанобу?

Оза: (вбігає з патиком у руці)

Де син мій подівся? Ох дам йому бобу!

Аж руки в мене до бійки трясуться.

Коваль: (закочує рукави)

Для шкури такої – той бучок – стеблина!

Дехто: Придасть йому чосу коваль!

Другі: О, погладить!

Коваль: (попльовує в руки й дивиться на Озу) Розрадить.

Оза: Ви Пера бити хочете? Ану!

Є в мене кігті й зуби! Як затну…

Ах, де він?

(Кличе на весь майдан)

Пере!

Жених: (вбігає задиханий)

Все, усе пропало! Мамунцю, татку!

Батько: Що ж знову?

Жених: Пер Ґінт…

Оза: (кричить) Убили Пера ви, чи що? Кажіть!

Жених: Не вбили. Гляньте – ось він на горі!

Дехто: Разом із нею!

Оза: (випускає з рук патик) Пройдисвіт!

Коваль: (мов упав з неба) Дереться

Поперек кручі і не зломить шиї.

Жених: (плаче)

Несе собі дівку, мов вовк барана!

Оза: (погрожує вгору)

А впав би ти відтам!

(кричить у страху)

Ступай зосторожна!

Господар: (вибігає простоволосий, блідий від люті)

Я лоб йому зірву за цю самоволю!

Оза: Скарай мене, Боже, як я вам позволю!

Друга дія

І. Картина

Вузька доріжка на високогір’ї. Ранній ранок. Пер Ґінт біжить сердитий удовж доріжки. Інгрид у весільному вбранні, намагається його зупинити.

Пер Ґінт: Іди!

Інгрид: По тім усім, що сталось?

І куди?

Пер Ґінт: Не наша річ.

Інгрид: (ламає руки)

Чорна зрада!

Пер Ґінт: Замість плакать,

Розійдімся в три чорти.

Інгрид: Поєднав нас гріх на віки.

Пер Ґінт: Чорт побрав би вас, жінок

Всіх до матері лихої,

Всіх… Усіх вас, крім одної…

Інгрид: Так? Якої ж?

Пер Ґінт: Де не ти.

Інгрид: Отже, хто?

Пер Ґінт: Іди туди,

Відкіля прийшла!

Інгрид: Ах, Пере!

Пер Ґінт: Замовчи вже!

Інгрид: То не з серця

Ти говориш…

Пер Ґінт: Просто з його!

Інгрид: Збаламутить, потім кинуть?!

Пер Ґінт: Чим же ти мене прив’яжеш?

Інгрид: Гегштадтом і ще чимсь більше…

Пер Ґінт: Маєш ти молитвослов?

Є у тебе злоті коси,

Йдеш за маминим слідком.

Погляд соромно униз

Опустивши?

Інгрид: Я?

Пер Ґінт: Сто днів

Тому брала ти причастя?

Інгрид: Ні.

Пер Ґінт: А сором в тебе є?

Вміла б ти мені відмовить?

Інгрид: Пере, ти збожеволів?

Пер Ґінт: Чистий, хто на тебе гляне,

Ну?

Інгрид: Ні… але…

Пер Ґінт: Отже – геть!

(Хоче йти)

Інгрид: (заступає йому дорогу)

Знаєш, що тобі це може

Коштувати?

Пер Ґінт: Що ж таке?

Інгрид: Гроші, поле, честь при тобі,

Як не зрадиш.

Пер Ґінт: Я не з тих.

Інгрид: Ти обманець! (плаче)

Пер Ґінт: Ти ж здалася..

Інгрид: В безнадії.

Пер Ґінт: Я в шумі.

Інгрид: (погрожує)

Ти за все це заплатиш!

Пер Ґінт: Йди повісся серед лісу.

Інгрид: Отже, ні?

Пер Ґінт: Іди до біса!

Інгрид: О, ти лють мою почуєш!

(Сходить униз)

Пер Ґінт: (мовчить хвилинку, раптом скрикує)

Хай вас чорт усіх мордує,

Всіх до матері лихої!

Інгрид: (повертає голову, кличе з презирством)

Крім одної!

Пер Ґінт: Так! Одної!

II. Картина

Біля гірського озера. Земля довкола м’яка, болотяна. Наближається буря. Оза у відчаї кличе й оглядається довкруж. Сольвейга насилу встигає за нею. Її батьки й Гельга йдуть трохи далі від них.

Оза: (махає руками і рве на собі волосся)

Усе проти мене гуртом сприсяглося:

Діброви, гори, озера і ріки,

Шляхи його губляться в мряці,

Скеля упасти на нього готова.

Люде ж, о люде, нехай би піймала,

Було би по ньому! Та я нізавіщо

Не дам його – вирву з обнять самій смерті!

(Звертається до Сольвейги)

І як же не дивно? Це справді мій син,

Що вмів лиш грозити й плести теревені,

Що вмів попід хмари гуляти на рені,

Язиком до неба сягати з долин?

Той сам… І не знаю – радіти чи плакать?…

Удвоє ми з Пером недолі зазнали –

Бо знать тобі треба, що муж був пияк,

По селах ганявся, строїв небилиці,

Котилися гроші, неначе з криниці,

Я ж радити в горю не вміла ніяк.

Удвох ми із Пером трималися хати

Й старались як-небудь журбу розганяти,

Боротись з судьбою не було в нас сил,

Поглянуть їй в вічі не було відваги,

А всякому треба потіхи, розваги,

Як рибі водиці, а пташечці крил.

Один її найде у чарці, а другий

Шукає – чим міг би себе обмануть.

І ми розважали себе казочками

Про князів, царівен, про кляті клади,

Про тролів триглавих, страшних вовкулаків,

Докіль не до краю дійшли. Хто б подумав,

Що хлопцю не зійдуть казки ці від ума?

(Знову перелякано)

Гу, що за гомін? Троль чи лісовик!

Пер! Пер! Це він – це хлопця мого

крик!

Вибігає на горбок й дивиться крізь озеро в далечінь. Батьки Сольвейги й Гельга приєднуються до неї.

Оза: Живого духа довкруги нема.

Чоловік: (вдумливо) Це зле для його.

Оза: (крізь плач) Зблукана овечка.

Чоловік: (лагідно потакує) Пропаща.

Оза: Ні! Цього ви не кажіть,

Він парень годен! Другий би радів.

Чоловік: Безглузда!

Оза: Хай безглузда я для тебе,

Та хлопця мого ображать не смій!

Чоловік: (ще більш понуро з лагідним поглядом)

Твій син пропащий. Камінь в нім, не серце.

Оза: (перелякано)

Не вірте! Бог не є такий жорстокий!

Чоловік: А вмів би він спокутувать гріхи!

Оза: (палко) Ні. Та він вмів їздити по небі.

Жінка: Бог з вами!

Чоловік: Що ви кажете?

Оза: Нехай!

Та знайте – син мій гори переборе,

Нехай лиш тільки вибесь з колодок!

Чоловік: Колись його побачиш на гіллі.

Оза: (кричить) Сохрань нас, Боже!

Чоловік: Кат його, як всилить,

То каяття його униз похилить.

Оза: (приголомшена)

Ви з горя мого смієтесь! Ходімте!

Чоловік: Ходім спасати грішну душу!

Оза: Коли в багні він – витягнем на сушу!

Як в силі тролів – вдаримо у дзвони.

Чоловік: Гм. Тут доріжка.

Оза: Хай вас Бог хоронить

За вашу ласку.

Чоловік: Діло християн.

Оза: Значиться – решта, це самі погани?

Ніхто зі мною не хотів іти.

Чоловік: Задобре знають твого сина.