Пер Ґінт: Підеш до чорта?
Коваль: Що ж, роби як хочеш.
Здоров! А дівку привітать від тебе?
(Ідуть геть, сміються і шепчуть поміж собою)
Пер Ґінт:
(Якийсь час дивиться їм услід; робить байдужий жест і відвертається)
Про мене, може Інгрид спать лягати
З ким тільки воля! Що мені до того?
(Оглядає себе)
Штани подерті, пірвані, брудні,
Коби так можна, де нових дістати!
(Стукає ногою)
Ножем різницьким вирізать би їм
Оте презирство, що мене ним мучать.
(Раптом роззирається)
Що ж знову? Наче хтось в кущах сміється,
До мами хочу…
(Іде, але раптово спиняється й прислухається до весільного гамору внизу)
Там уже гуляють.
(Стоїть і наслухує. Крок за кроком відступає, очі в нього блищать)
Ціле море дівчат – десять їх на одного,
Чорт бери, як кортить, але що мені з того?
Бідна мама десь там ще сидить на млині…
(Знову дивиться вниз, підстрибує і сміється)
Хлопці ідуть аркана,
Парубок, старець – шалів,
Гуртом смика не жаліє!
Що за солодка мана…
Раз ми родились на світ –
Раз доведеться вмирати!
Грають, то як не гуляти?
Нумо скачім через пліт!
(Одним стрибком перескакує тин і біжить дорогою вниз)
III. Картина
Обійстя в Гегштадті. На задньому плані хата, багато гостей. На толоці завзято гуляють. Музика сидить на столі. Кухар стоїть на порозі. По двору метушаться куховарки. Тут і там сидять старші люди й балакають.
Жінка: (сідає на ослін до гурт)
Що ж – дівка? Боже! Похимерить трохи
А далі кине. Суджені усі так.
Кухар: (підходить до другого гурту)
Свіженьке пиво! Пийте, гості любі!
Чоловік: Ти дуже щедрий!
Парубок: (до музики, переводить дівчину за руку)
Жаль скрипок чи смика?!
Дівчина: Заграй, най гори сколихне музика!
Дівчата: (довкруги парубка, що тануює)
Ну й скочив бісом! Ноги, мов пружина!
Парубок: (танцюючи)
До стін далеко, дальше ще до стелі.
Жених: (скривлений підходить до батька, що розмовляє з іншими й тягне його за полу)
Вона не хоче. Вперлася й не хоче…
Батько: Не хоче?
Жених: Двері від нутра заперла…
Батько: То треба ключ знайти і отворити!
Жених: А де ж я найду ключ?
Батько: Балакай з дурнем!
(повертається до інших, жених біжить через двір)
Парубок: (вибігає з двору)
Агей, дівчата! Чимраз веселійте –
Іде Пер Ґінт!
Коваль: (що саме надійшов) А хто ж його просив?
Кухар: Ніхто (іде в хату).
Коваль: (до дівчат) Як прийде, то ви ні чичирк!
Дівчина: (до другої)
Прикиньмось, наче ми його й не знаєм!
Пер Ґінт: (входить розпалений, повен життя, стає серед двору і плеще в долоні)
Котра з вас краще всіх дівчат гуляє?
Дівчина: (до якої Пер підходить)
Я – ні.
Друга дівчина: (так само)
Я теж ні.
Третя: Я? Нізащо у світі.
Пер Ґінт: (до четвертої)
Ходи хоч ти, нім краща навинеться.
Дівчина: (відвертається)
Часу не маю.
Пер Ґінт: (до п’ятої) То хоч ти ходи!
Дівчина: (збирається йти)
Додому мушу…
Пер Ґінт: Як? Тепер до дому?
Коваль: (пів голосом до Пера)
А глянь, гуляв зі старим…
Пер Ґінт: (повертається до одного зі старших)
Гей, бадю!
Котра з дівчат свобідна ще?
Мужчина: Шукай!
Пер Ґінт раптом тихне; загуканий, стривожений дивиться на людей довкруж. Усі дивляться на нього, але ніхто не обзивається. Він наближується до другого гурту. Але, куди він не підійде, там розмова тихне, як тільки відвернеться – усі сміються йому вслід.
Пер Ґінт: (до себе)
Думки мов стріли, а слова мов змії
Печуть мене; очі палить це презирство!
Пригинцем іде повз тин. Сольвейга з малою Гельгою входять на подвір’я разом зі своїми батьками
Один мужчина: (до другого, поблизу Пер Ґінта)
Сторонські люди.
Другий: Ті, що там?
Перший: Із заходу.
Пер Ґінт: (заступає дорогу тим, що прийшли, показує на Сольвейгу й питається її батька)
Чи можна брати дочку твою гуляти?
Мужчина: (лагідним голосом)
Охоче, тільки мушу привітати,
Як звичай каже, господарів хати.
(Ідуть у хату)
Кухар: (подає Пер Ґінтові чарку)
Коли прийшов, то випий на здоров’я.
Пер Ґінт: (не перестаючи дивитися за новими гістьми)
Спасибіг, пити не прийшов. Спасибіг.
Кухар: (відходить. Пер Ґінт дивиться на хату й усміхається)
Така невинна, чиста, наче ангел!
А як вона спустила погляд вниз,
За плахту мами держучись, в руках
У неї бачу молитовник. Нуко,
Погляну зблизька!
(Хоче йти в хату)
Парубок: (виходить із кількома іншими з хати)
Гей, Пер! Додому йдеш і не гулявши?
Пер Ґінт: Не йду додому.
Парубок: Так чого ж тікаєш?
(Бере його за плечі, щоб повернути кругом)
Пер Ґінт: Іди до чорта!
Парубок: О, Коваля боїшся?
Пер Ґінт: Його боятись?
Парубок: А – забава в Люнді?
(Парубки сміються і йдуть туди, де танцюють)
Сольвейга: (на порозі)
То ти просив піти гулять з тобою?
Пер Ґінт: А що! Ти й досі не рішила справи?
(Бере її за руку)
Ходи!
Сольвейга: Не довго тільки, бо матуся
Казали хвильку погулять, тай годі.
Пер Ґінт: Матуся, справді? Ти хіба торішня?
Сольвейга: Смієшся з мене?
Пер Ґінт: Як же не сміятись?
Сольвейга: В маю я вперше приняла причастя.
Пер Ґінт: А як же ж звешся?
Сольвейга: Сольвейґа звусь, а ти?
Пер Ґінт: Пер Ґінт.
Сольвейга: (висовує руку) О, Боже!
Пер Ґінт: Що таке – злякалась?
Сольвейга: Зовсім ні, тільки підв’язка стиснула.
(Відходить від нього)
Жених: (тягне свою маму за спідницю)
Вона не хоче, мамо…
Мати: Що не хоче?
Жених: Не хоче!
Мати: Що ж бо?
Жених: Отворить комори.
Батько: (роздратований, шпиком)
Тебе би в стайню затворить! Ти, осле!
Мати: Покинь, це вже унадиться якось.
Усі йдуть вглибину.
Парубок:
(що вертається з майдану із цілою юрбою товаришів)
Позволь горілки чарку, Пер!
Пер Ґінт: Спасибіг.
Парубок: Один ковток.
Пер Ґінт: (дивиться на нього з-під лоба)
Давай, нехай стрібую!
Другий: Моя ж хіба горілка гірша тої?
Пер Ґінт: Спасибіг, годі!
Той сам: З двох чарок не впадеш.
Стрібуй, що добра.
Пер Ґінт: Що ж, давай краплинку!
(П’є знову)
Дівчина: (пів голосом) Ходімо відсіля.
Пер Ґінт: Що, боїшся Пера?
Третій: А хто тебе би, Пере, не боявся?
Четвертий: Того! На Люнді бачили, що вмієш!
Пер Ґінт: Коли озлюся, то зумію краще!
Перший: (нишком) Тепер він в сосі.
Інші парубки: (навкруж Пера) Вичисли – що вмієш!
Пер Ґінт: Лишім на завтра!
Другі: Не завадить нині.
Дівчина: Ти знаєш чари?
Пер Ґінт: Вмію визвать чорта!
Мужчина: Зайняття знала це моя бабуня.
Пер Ґінт: Брехня! Відкіля? Рад би я почути!
Замкнув я чорта раз в лушпі горіха,
Яку червак продовбав.
Дехто: (сміючись) Це вже чули.
Пер Ґінт: А як він там вищав, скиглів,
За волю царства всі мені давав.
Парубок: Та мусів лізти хоч-не-хоч в горіх!
Пер Ґінт: А так, що мусів. Я заткав діру,
А він, як вискне, як заплаче з люти!
Дівчина: Ну, прошу, прошу – чи то може бути?
Пер Ґінт: Скиглів, немов нашпилена оса.
Дівчина: Ну й де ж він дівся? Чи іще в орісі?
Пер Ґінт: Та де там! Вже пігнав світами.
Той чорт і винен, що від того часу.
Мене Аслак на очі не терпить.
Парубок: Яким же ж чином?
Пер Ґінт: Я пішов до нього
Й кажу: розбий мені того горіха;
Я зараз – каже, та звичайно – в нього
Немає діла без кливця й клепала…
Голос: (з гурту) Убив чортяку?
Пер Ґінт: Ні, не вбив, а тільки
Потяг оріх на клепало й розбив.
Та заки молот вспів вгору підняти,
То чорт, мов вихор огняний, зірвався,
Пробив стіну і кришу та й пропав.
Дехто: А що ж коваль?
Пер Ґінт: Стояв, рознявши рота,
Немов святий в іконі. З того часу
Мене на очі не терпить! Їй богу!
(Усі сміються)
Дехто: Це добре було.
Другі: Краща з небилиць.
Пер Ґінт: А, може, я це видумав?
Мужчина: Ти – ні!
Усе те чули ми не раз уже, Пере.
Пер Ґінт: Брехня! Це справді трапилось мені!
Мужчина: Як все.
Пер Ґінт: А хто з вас їздить по повітрі,
Й стремен не згубить? Вмію не одно!
(Усі сміються)
Один з гурту: Пер – їдь по небі!
Інші: Зразу все повірим!
Пер Ґінт: З огнем не грайтесь, а то в мить зірвуся,
Неначе вихор, й полечу над хмари,
Цілий округ до ніг моїх припаде!
Старший чоловік: Зійшов вже з глуздів.
Другий: От дурний баран.
Третій: Хвалько.
Четвертий: Брехун!.
Пер Ґінт: Ну-ну! Пождіть!
Чоловік: (п’яний) Підломим крильця! Не буяй високо!
Інші: Згарбуєм шкуру й підіб’єм око.
(Гурт розходиться. Старші йдуть, глибоко обурені, молодші жартують і сміються)
Жених: (підходить близько до Пера)
Ти вмієш, Пере, їздити по небі?
Пер Ґінт: А що ж! Як хочеш – прожогом чи в трап?
Жених: І маєш плащ, що робить невидимим?