Очі виплачу. Та це,
Вже направду, не пусте:
Він тебе б’є – дурака,
Ти ж не маєш кулака?
Пер Ґінт: Будь я молот, будь клепало –
Мати плаче сяк чи так.
(Сміється)
Ну, потіштесь…
Оза: Що? Ти знову
Набрехав?
Пер Ґінт: Тим разом – так.
Вір тепер моному слову.
(Затискає лівий п’ястук[11])
Гляньте, в тих кліщах залізних
Аслак вився.
(Затискає правий п’ястук)
Ця ж рука
Била молотом. Чи мало?
Оза: Ти повік не даш спокою,
Доки я не ляжу в гріб.
Пер Ґінт: Ні, нанашко! Ти ще будеш
Їсти чисто білий хліб!
Вір мені – ціле село
Впаде ниць до твоїх ніг.
Я не все зробив, що міг!
Підожди лиш мить одну
Доки я щось славне втну!
Оза:(згірдно[12]) Ти?
Пер Ґінт: Що прийде, хто ж це знає?
Оза: Так ти знай хоч те одно,
Що штанів не полатає,
Як підреш колись, ніхто!
Пер Ґінт: Цісарем, царем я буду!
Оза: Так, тепер вже бистра чвірка
Геть твій розум десь несе.
Пер Ґінт: Вижди лиш момент, а буду!
Дай часу, а буду князь!
Оза: Всякий чіп плете дурниці!
Пер Ґінт: Ну – побачиш!
Оза: Знай границі!
Ти зовсім зійшов з ума.
Впрочім: з нас іще колись
Може й вийшло б що путяще,
Коли б ти, мій пане сину,
Не ловив так вічно ґав.
Та з Гегштадта була добра
І тобі ішла на руку,
Легко б міг дівчину взяти.
Як би вмів закинуть сак…
Пер Ґінт: Так?
Оза: Старий собі дурак,
Добродушний, хоч упертий.
Небо бачить у дочці,
Але й Інгрид не з вівці.
Де вона йде, там і він
Чимчикує, хоч бурчить.
(Знову плаче)
Піддобрить багатій дівці –
Прастарий, селянський рід!
Мав би ти олій в маківці,
Не полетів би на спід.
Пер Ґінт: (швидко)
Ну, я йду і посватаю!
Оза: Де?
Пер Ґінт: У Гегштадті!
Оза: Бідний Пер,
Опізнивсь, паничу, трохи.
Пер Ґінт: І чому ж?
Оза: Дістанеш буків –
Так, як дівки не дістав!
Пер Ґінт: Ну!
Оза: (хлипає) У той час, як ти по небі
Уганявся на цапі,
Мац Моен її посватав.
Пер Ґінт: Що? Той Мац – страхополох?
Оза: Так, вона іде за нього.
Пер Ґінт: Підожди, нім я коняку
Запряжу. (Повертається до виходу)
Оза: Тут шкода слів –
Завтра в них буде весілля!
Пер Ґінт: Нині в ніч іще не пізно!
Оза: От сховайся, як не хочеш,
Щоб взяли тебе на сміх.
Пер Ґінт: Ну! Мені дадуть дорогу!
(Підстрибує сміючись)
Через верх, бо шкода часу
Коні в бричку запрягать.
(Підстрибує. Підіймає Озу високо вгору)
Оза: Кинь!
Пер Ґінт: О, ні! На цій кульбаці
Ти поїдеш на весілля!
(Переходить потік)
Оза: Милий Боже! Вітрогоне,
Ми потонемо!
Пер Ґінт: О, ні!
Не для мене смерть в багні!
Оза: Кому висіти – не втоне!
(Хапає його за волосся)
Потворе!
Пер Ґінт: Сиди спокійно –
Можеш впасти ненадійно.
Оза: Осле!
Пер Ґінт: Шкода язика!
Мужчина сміється з того.
Ну – тепер вода мілка.
Оза: Не пусти!
Пер Ґінт: Не бійсь нічого!
Пер на цапа сів охляп.
(Скаче)
Ти є Пер, а я є цап!
Оза: З ума зійду!
Пер Ґінт: Ні! Лиш – скік,
Ось за нами вже потік!
(Виходить на берег)
Слід би цапу заплатить,
Що на сушу переніс.
Оза: (б’є його по лиці)
Ось тобі за перевіз!
Пер Ґінт: Ой! Чиж варто вас возити?
Оза: Кинь!
Пер Ґінт: Ні, щойно на весіллю!
Пустите язичок в рух –
Скажете всім – так і так,
Скажете, що Мац – дурак!
Скажете, най кинуть жарти,
Пер самої княжни вартий!
Оза: О, цього ти певен будь!
Каші я там навару –
Всі твої брехні і штуки
Мов олій підуть в гору!
Пер Ґінт: Так?
Оза: (лютуючи б’є ногами)
Не скорше я змовчу,
Аж тебе затравлять псами,
Мов бродягу із села.
Пер Ґінт: Коли так, то піду сам.
Оза: Але й я найдуся там.
Пер Ґінт: Не добігнеш там на час!
Оза: Ні? Побачиш, я завзята,
Люта, що гризла би камінь,
Як озлюсь, то буде – амінь!
Кинь мене!
Пер Ґінт: Як даш обіт…
Оза: Ні! Ти там усе почуєш –
Мусять знати, хто ти є!
Пер Ґінт: Ей, матусю! Я ж ваш син!
Та не бийте так ногами…
Оза: Там тебе затравлять псами!
Пер Ґінт: То не підете!
Оза: Що робиш?!
Пер Ґінт: Я саджаю вас на млин.
(Саджає її на дах, Оза кричить)
Оза: В миг здійми мене!
Пер Ґінт: А що –
Будете плескать на мене?
Оза: (кидає на нього грудою моху)
В миг мене здійми відсіль!
Пер Ґінт: Ви ж самі того хотіли.
(Ближче)
Будьте мудрі і сидіть,
Та ногами не товчіть.
Не жбурляйте вниз камінням,
Бо покотитесь, як міх
Вниз із криші й буде сміх.
Оза: Ти, гільтаю!
Пер Ґінт: Без образи!
Оза: Ти кобольде[13], ти потворо!
Пер Ґінт: Посоромтесь!
Оза: Тьху!
Пер Ґінт: Не краще
Дать опрощення в дорогу?
Не дасте?
Оза: Хиба, що буком.
Пер Ґінт: Коли так, я ждать не можу.
Прощавайте! Але ж, гей –
Що ви вдієте тим стуком?
Скорше впадете.
(Іде геть)
Оза: Ах, Пер!
Чорт би з тебе шкуру дер!
Геть пішов собі! Мені
В голові, мов у млині!
(Кричить)
(Дві старі жінки з мішками на плечах йдуть доріжкою з гори попри млин)
Перша жінка: Хто кричить там?
Оза: Та ж це я!
Друга жінка: Оза! Глянь – сягла високо!
Оза: Тут нема на що дивитись –
В небо пташкою полину!
Перша жінка: Щасть вам, Боже!
Оза: Гей, драбину!
Злізти хочу! Ах, той Пер!
Друга жінка: Син ваш?
Оза: Можете тепер
Рознести сплітки про нього.
Перша жінка: Радо.
Оза: Вниз здійміть мене,
В Гегштадт душком побіжу!
Друга жінка: Він є там? То будьте раді –
Вже коваль йому утне!
Оза: (заламує руки) Боже милий! Що то буде,
Як вони його уб’ють?!
Перша жінка: Га – у смерті довгі руки –
Хто призначений, той – гинь!
Друга жінка: Вона вискочить зі шкіри.
(Кричить вгору)
Айвінд! Андерс! Ну-ко гляньте –
Чоловічий. голос: Що такого?
Друга жінка: Озин син
Посадив стару на млин.
II. Картина
Невеличкий горбок, вкритий кущами й бур’яном. Углибині, відмежована тином, біжить дорога. Пер Ґінт іде стежкою згори, швидко підходить до тину й дивиться на краєвид.
Пер Ґінт: А ось і Гегштадт! Митю буду там.
(Переступає тин і замислюється)
А що як Інгрид не сама?
(Притуляє до очей руку щитком й дивиться вдаль)
До чорта –
Кругом аж чорно від гостей весільних!
А, може, краще вернуся назад?
(Переступає тин)
Усі сміються в очі й поза очі,
Що жаром весь здіймаюся нераз.
(Відходить на кілька кроків від плота й, не замислюючись, обриває з гілки листки)
Хоча би чарки відкіля допастись,
Або нишком непомітно прокрастись
Непізнаним! Ох, той чортівський сміх!
(Раптом роздивляється навсібіч, мов переляканий, і ховається в кущі) Кілька людей із клунками переходить повз у бік весільного двору)
Перший мужчина: (в розмові)
П’яниця батько, мати злізла з глуздів…
Перша жінка: Яка пань-матка, такий син – ледащо.
(Люди проходять далі. Пер Ґінт виходить із кущів і дивиться вслід за ними з паленіючим обличчям)
Пер Ґінт: Невже про мене це плелось?
(З вимушеним жестом)
Байдуже!
Мені тим шиї й голови не скрутять.
(Лягає в бур’ян. Довго лежить, заклавши руки за голову й вдивляється в небо)
Ну, й дивна хмара! Просто – наче кінь
На йому лицарь грає у сідлі,
А позаду відьма гонить на мітлі.
(Тихо сміється)
То мама їде і кричить – де гониш?
Отямся, Пере, в час, бо шию зломиш!
(Прислонює вії чимраз дужче)
Їй лячно, може? Просто перед нею
Пер гонить, в срібну вгорнений кирею,
Вінком промінним голова повита,
В коня іскряться золоті копита;
За ним, мов вихор, гонять горді вої,
Відважні, скорі на нові підбої.
В долині люде в чорну гурму збиті
Глядять угору. В них роти розкриті.
Жінки додолу хиляться покірно,
Вітають Пера і дружину вірну.
Пер Ґінт вже цісар – сипле в коло злотом
І сріблом ясним сіє на голоту,
Усім у царстві гарно вже живеться,
А Пер на човнах на підбій несеться;
Підбивши море, в пристань завертав,
Англійський принц на березі чекав,
Англійський цісар – зіступає з трону,
Бере із скрані золоту корону І каже…
Коваль:
(до інших людей, з якими він переходить із цього боку тину)
Глянь – Пер п’яний, мов свиня.
Пер Ґінт: (підіймається з бур’яну)
Я – цісар!..
Коваль: (нахиляється через тин і кепкує)
Встати ти не рад би? Що?
Пер Ґінт: Коваль! До чорта – що тобі потрібно?
Коваль: Люндівські танці ходять ще по костях!
Пер Ґінт: Іди до чорта! (підстрибує)
Коваль: Іду вже, йду, та хлопче
Скажи, де був ти тих шість тижнів довгих?
З чортами в горах накладав, чи що?
Пер Ґінт: Творив я там самі дива-дивенні.
Коваль: (моргає на других)
Почути раді.
Пер Ґінт: Ні. Це вам не вдасться.
Коваль: (через хвилину)
Ідеш у Гегштадт?
Пер Ґінт: Ні.
Коваль: Був час,
Що ти на дівку не дивився бісом.
Пер Ґінт: Мовчи, собако!
Коваль: (відступає назад) Що ж, ти не журися!
Як Інгрид дала гарбуза, то друга
Дасть може друге.
Ти ж син – Разма Ґінта!
Ходи-но з нами! Там дівок до ката,
Й удів там гарних найдеться без ліку!