Казка зупиняється. Не зупиняється життя. Коні перетворюють ХАТУ на уламки (макет ХАТИ – іграшкова ХАТА має три фази руйнації: друга фаза – ХАТА без даху, третя фаза – купа уламків).
Крізь вікно вертепу ми бачимо: до решток ХАТИ підходить ВАСИЛЬ і КАТЕРИНА. КАТЕРИНА схиляється над купою сміття, підіймає глечик.
ВАСИЛЬ розгрібає уламки, знаходить стіл. Стіл на долоні ВАСИЛЯ.
СИМВОЛІКА, АРХЕТИПИ, МЕТАФОРИЧНИЙ, ОБРАЗНИЙ РЯД
Порушення масштабів, – в цьому випадку співвідношення розмірів людини й хати, людини та коня – один з основних способів встановити «правила гри», що будуть надалі керувати у фільмі силами природи та історичних законів, будуть рухати сюжет, інколи зменшуючи значення звичних величин, інколи збільшуючи їх.
Василь і Катерина навіть налякатися не встигають. Вони здивовані.
В руках у КАТЕРИНИ глечик, на долоні у ВАСИЛЯ – стіл.
Стоять ВАСИЛЬ з КАТЕРИНОЮ де стояли, а ХАТИ вже немає.
Друга ХАТА
День. Прокидається пісня – жіночим голосом.
ЖІНОЧИЙ ГОЛОС
Заюрбилася толока вдруге.
ГОЛОСИ
Великий плетений кошик підсувається під хвіст теляті. Чекають не довго. Теля ляпає в кошик з-під хвоста. Двоє чоловіків додають наляпане до замісу толоки.
ЧОЛОВІК
Підходьте на толоку!
Двічі запрошувати не доводиться. Дорослі й молодь починають свій звичний танець у глині.
Діти починають свою власну толоку: придивляючись до того, як робиться «доросла» ХАТА, вони невміло беруться і до своєї – «дитячої» ХАТИНКИ: хтось ставить кутові опори з гілочок, хтось заплітає стіни лозою, хтось підіймає крокви, перев’язує їх жердинами…
Дитяча ХАТКА виходить кривенька, незграбна. Діти продовжують, поспішаючи за дорослими. Хтось в’яже солому для стріхи, хтось закидає стіни глиною – добре, що поруч, як зразок, товчеться справжня толока… Ось вже видно і кінець «дитячої» толоки – кривенька ХАТИНКА для собаки ЛАТКИ.
Обдивилися діти, а доросла ХАТА вже стоїть там, де й стояла. Стоїть друга ХАТА у два віконця для Василя і Катерини на тому ж місці, де стояла перша, наче й не відлучалася.
Дитяча ХАТКА також має свого хазяїна: зсередини виглядає ЛАТКА.
Вечір. І знову вертеп! Знають артисти: де толока – там і вечеря. Або сніданок. Відкриваються ставні верхнього поверху вертепу – у двох віконцях з’являються ГОЛОТА і ГОЛОДАНЬ.
ГОЛОТА
На нижньому поверсі вертепу – дерев’яна КАТЕРИНА. Сама в ХАТІ. Геть гола – а хто ж вдягненою купається? Під кожним віконцем – нахаба козак з дерев’яними безсоромними очима. Мабуть, в артистів позичили.
ГОЛОДАНЬ
Хлопцям та дівчатам вистава до вподоби. Батькам – не дуже.
ГОЛОСИ У НАТОВПІ
Але дивиться Оксана, дивиться Надійка, Уляна, Маруся…
ГОЛОТА
А до вертепу вже суне обурений ЧЕНЕЦЬ-чорнорясник. Артисти поспіхом закривають ставні вертепу, а декорацію першого поверху прибрати не встигають. Поки ЧЕНЕЦЬ суне крізь натовп до джерала розпусти, і глядачам перепадає. Очі ЧЕНЦЯ горять вогнем – негайно припинити сороміцьке дійство!
Гуркоче грім – на небі, здається, теж гніваються.
Удар чернечим костуром в іграшкову ХАТИНКУ збігається з ударом справжньої блискавки у справжню ХАТУ. ЧЕНЕЦЬ аж присідає – лякається. Не кажучи вже про решту присутніх.
На місці нової ХАТИ – вогняний стовп. Полум’я охоплює вишню з іграшковим хутором.
Третя ХАТА
Ніч. Але знову, наче й не припинялася, товчеться толока…
Поруч – згарище. Язики полум’я ліниво облизують рештки ХАТИ, висвітлюють сусідів, що товчуть і передають один одному глину. На плечі одного з сусідів спить дитина.
ГОЛОС
Ранком поруч зі згарищем стоїть нова ХАТА. Стоїть як і стояла, під двома пагорбами.
Артисти лялькового театру лагодять свою декорацію. Діти доліплюють свою іграшкову ХАТУ для вертепу. Вони встановлюють ХАТИНКУ на сцені іграшкового театру. Артисти вкотре згадують завчений текст.
ГОЛОТА
ГОЛОДАНЬ
Обережно підтримуючи свій важкий живіт, КАТЕРИНА сідає на призьбу, стогне. Сусідки підхоплюють її під руки, ведуть до дверей. Перед ВАСИЛЕМ двері закриваються.
СУСІДКА
ВАСИЛЬ шукає собі місця, але не знаходить. Він сідає на призьбу, дослухається до голосів з ХАТИ.
Вночі ВАСИЛЬ блукає навколо ХАТИ. Падає дощ.
Василь вкриває ХАТИНКУ своєю свиткою. Він стає на коліна, заглядає у вікна, припадає вухом до зачинених дверей, та ще й з боків підтикає, аби не протягло. З хатинки лунає крик немовля.
СИМВОЛІКА, АРХЕТИПИ, МЕТАФОРИЧНИЙ, ОБРАЗНИЙ РЯД
Порушення масштабів, – у цьому разі співвідношення розмірів людини й хати, – один з основних способів встановити «правила гри», що будуть надалі керувати у фільмі силами природи, будуть рухати сюжет, інколи зменшуючи значення звичних величин, інколи збільшуючи їх.
Зима. День. Сніг тихо сіється з неба. З сусіднього яру лунають голоси вовчої зграї. ВАСИЛЬ виглядає з дверей і кричить у порожню діжку щось погрозливе. З-під його ніг виглядає і гарчить ЛАТКА.
Ніч. Взимку сніг вкриває стріху, тин, поле.
Весна. Ранком прочиняються двері. На порозі – КАТЕРИНА з немовлям на руках (маленька ГАНУСЯ). КАТЕРИНА вперше показує дитині те, на що ХАТА дивиться своїми вікнами щодня і щоночі.
СИМВОЛІКА, АРХЕТИПИ, МЕТАФОРИЧНИЙ, ОБРАЗНИЙ РЯД
Катерина з немовлям з’являється в просторі одвірку – виходить з темряви, з лона хати на Божий світ, символізуючи одну з основних тем фільму: людина ліпить хату, а хата створює людину.
Берег озера. Сонце висвітлює своїми останніми променями берег озера, висвітлює РИБАЛКУ, його вудку з глиняним дзвоником на кінці. Тінь КАЙСАК-БАБАЯ нечутно наближається до РИБАЛКИ. Мисливця веде тінь коси на піску. Не знає РИБАЛКА, що смерть поруч… Тінь КАЙСАК-БАБАЯ відпускає в політ тінь стріли з лука.
Падає РИБАЛКА зі стрілою в серці. Дзвенить глиняний дзвоник на кінці вудки.
КАЙСАК-БАБАЙ прив’язує дзвоник до держака коси.
КАЙСАК-БАБАЙ дивиться на мертвого РИБАЛКУ. Лезо коси вказує на небіжчика, який лежить на піску. КАЙСАК-БАБАЙ сидить поруч. Коса, що була весь цей час нерухомою, починає відвертатися від РИБАЛКИ – вказує протилежний напрямок.
КАЙСАК-БАБАЙ оцінює поглядом напрямок продовження свого шляху.
Його кличе помста. КАЙСАК-БАБАЙ рушає за вказівкою коси.
Хутір. День. Відпочиває ВАСИЛЬ, відпочиває його гончарний круг. У дворі поважно ходять гуси, між ними, як злодії на ярмарку, нишпорять кури. Байдужа до всіх, пасеться поруч із ХАТОЮ коза на мотузці. З хліва виглядає теля. Пригрівся хутір під двома пагорбами. Бездонний простір зоряного неба вкриває літній день. Хатинка, Василь з Катериною і Ганусею, коза та гуси летять крізь космічний простір.
СИМВОЛІКА, АРХЕТИПИ, МЕТАФОРИЧНИЙ, ОБРАЗНИЙ РЯД
Космічний простір, крізь який летить Земля, символізує стрімкий рух часу, що буде керувати подіями у фільмі, долаючи чотириста років історії.
Зранку ВАСИЛЬ бере з собою сокиру, йде до лісу по дрова.
ГАНУСЯ з КАТЕРИНОЮ бавляться саморобними іграшками на коліщатках: обертаються коліщатка, крутиться дерев’яний Домовичок, лунає його голос – наче дятел на жуків полює.
ГАНУСЯ з Домовичком жене козенят з двору на берег. КАТЕРИНА перегукується з ГАНУСЕЮ Домовичками: обертаються коліщатка, крутяться дерев’яні Домовички, лунають їхні голоси.
Собака ЛАТКА подає сигнал – насувається біда! Бігом повертається ВАСИЛЬ.
ВАСИЛЬ ховає КАТЕРИНУ в порожньому кратері гончарної печі, закриває лядою, а потім перевертає на ляду верейку з горщиками, б’є готові горщики на черепки. ВАСИЛЬ засипає ляду черепками глиняного посуду…
ВАСИЛЬ кидається в поле гукати ГАНУСЮ.
ВАСИЛЬ
Тим часом на подвір’я з двох боків вилітають вершники.
На подвір’ї починається бій польських вершників з татарськими. ЛАТКА ховається у власній домівці. Копита руйнують собаче помешкання. Гарчання ЛАТКИ захлинається.