На якусь мить зашморг послаблює свій тиск. КАТЕРИНА кидається за кущ. Їй вдається заплутати аркан в колючих гілках. Вершник повертається. Слухняний кінь долає останні кроки до КАТЕРИНИ.
Вершник бачить дівчину крізь листя і лише тоді помічає, що це не дівчина, а хлопець.
Але пізно – у місячному сяйві блимає лезо коси, прошивши вершника наскрізь…
Гупає в траву мертвечина, і знову тихо в степу…
ВАСИЛЬ
Не вірить КАТЕРИНА, але відгукається шепотом на шепіт:
КАТЕРИНА
ВАСИЛЬ
КАТЕРИНА
Нарешті знаходять один одного в темряві, кидаються в обійми.
На світанку КАЙСАК-БАБАЙ допомагає мертвому рушити в далеку подорож.
КАЙСАК-БАБАЙ сидить поруч із мертвим край могили. Покійник обгорнутий саваном.
Поруч КАЙСАК-БАБАЯ ШАМАН, перед яким зі землі стирчить коса.
По той бік ями рухається череда дівчат, якою керують двоє вершників та кілька охоронців. На одній з дівчат у вишиванці КАЙСАК-БАБАЙ зупиняє чергу, вказує ятаганом на дівчину.
Охоронці тягнуть дівчину до ШАМАНА, який безжалісно перевіряє, чи не була вона вже чиєюсь? Чи буде покійник першим у неї?
«Наречений» може не хвилюватися: незаймана – кивком підтверджує ШАМАН.
Дві пари рук приймають «наречену» в ямі. ШАМАН передає в яму ніж. КАЙСАК-БАБАЙ дивиться, чи все в ямі відбувається як слід, мовчки скеровує дії скупими жестами.
ШАМАН приймає з ями скривавлений ніж і вишитий хрестом, відірваний від вишиванки з «м’ясом», комір.
ШАМАН прив’язує до держака коси скривавлений комір.
Тепер черга «нареченого» – лягти в холодне ліжко. Дві пари рук приймають його мертве тіло. Земля ховає «молодих» від зайвих поглядів.
Купа землі на могилі росте. Купу землі прикрашає зашморг аркану.
ШАМАН поливає водою зашморг аркану, …з центру якого росте держак коси.
Держак прикрашений коміром з вишивкою.
СИМВОЛІКА, АРХЕТИПИ, МЕТАФОРИЧНИЙ, ОБРАЗНИЙ РЯД
Коса, що з’являється як знаряддя вбивства, перетворюється на магічний інструмент кревної помсти. Коса встановлює між жертвою і вбивцею містичний зв’язок. Ритуальне вбивство дівчини закінчується Знаком (скривавленим коміром від вишиванки), що закріплює магічну силу коси.
ШАМАН поливає зашморг водою з чаші.
КАЙСАК-БАБАЙ підводить погляд на лезо коси.
ШАМАН залишається з КАЙСАК-БАБАЄМ біля могили.
З ними залишаються ще двоє. Вони починають співати на схід сонця.
Коса, пов’язана скривавленою шматиною, нерухомо височіє над могилою.
А ВАСИЛЬ з КАТЕРИНОЮ вже одне ціле. Кінь летить степом.
Навіть злива не може зупинити втікачів. Хіба що втомлений кінь сам переходить на крок.
Але двох вершників скоро знову несе берегом ріки.
…несе лісом…
… і знову берегом. І вночі несе…
…і вдень не зупиняється.
Лише одного разу трапляється їм на березі озера людина – РИБАЛКА з вудкою. ВАСИЛЬ з КАТЕРИНОЮ не помічають його за стіною очерету. Ледь чутно дзвенить глиняний дзвоник, що чатує на рибку.
Стара ХАТА. Ніч.
Сплять миски в миснику. Спить вода у відрі. Спить ухват поруч з віником. Вкривши квітами ікону, заснув рушник. Не спить вогник лампадки на підвіконні.
У печі потріскують жаринки та ще чути тихі голоси. Один голос знайомий – КАТЕРИНА. Інший – голос її ХАТИ.
ГОЛОС КАТЕРИНИ
Тікали з Василем без дороги, дні й ночі не рахували, аж поки не натрапили на якийсь хутір. Двічі скликали з Василем толоку, двічі підіймали ХАТУ, третя піднялася вже без Василя і без маленької Ганусі. Не пам’ятаю, як воно було…
ГОЛОС ХАТИ
Як було? Я тобі нагадаю: як завжди – зібралася люди, обплели лозою сусідське горе, обмазали глиною – перезимувати можна. Толока.
ГОЛОС КАТЕРИНИ
То була моя… четверта ХАТА?
ГОЛОС ХАТИ
Для тебе, Катерино, четверта, а для мене… Забувати стала… останній раз, коли рахувала, було мені… сім тисяч років.
ГОЛОС КАТЕРИНИ
Ну… виглядаєш ти, як на твій вік, непогано. Трошки кривенька, а так – на Трійцю тебе побілю, стріху поправлю, долівку підмажу – будемо жити!
ГОЛОС ХАТИ
Будемо, але… вік української ХАТИ короткий – від війни до війни.
Не забувай про це.
Хутір. Вечір. Сонце хилиться до обрію. ВАСИЛЬ зупиняє коня. КАТЕРИНА бачить: за горбочком довга шия колодязя-журавля. Під тополями – стріха. ВАСИЛЬ дивиться в бік хутору.
Співає жайворон. Перед соняшниками вже зібралося душ дванадцять мешканців, один кінь, дві кози, корова. ВАСИЛЬ, не заважаючи співу жайворона, чемно вітається до незнайомців словами, гідними в цей лихий час визначити – чужий ти чи свій?
ВАСИЛЬ
Відгукається – дитячий голос.
ГОЛОС
ВАСИЛЬ з КАТЕРИНОЮ підхоплюють пісню голосніше.
ВАСИЛЬ, КАТЕРИНА
Степ. Вечір. Коса нерухомо височіє над степом.
КАЙСАК-БАБАЙ не квапиться полишити місце своєї скорботи та пісню. Пісня звертається не до того, хто під землею, і не до того, хто над хмарами. Пісня звертається до коси. На землі навколо держака коси – зашморг аркану. ШАМАН поливає зашморг водою.
Коса починає обертатися. КАЙСАК-БАБАЙ бачить: коса робить майже повний оберт і зупиняється, наче вказівник – підказує дорогу.
Не перепитує КАЙСАК-БАБАЙ – кидається наздогін верхи, куди вказала коса. Помста.
Перша ХАТА Катерини
Ранок. Пісня ВАСИЛЯ і КАТЕРИНИ вплітається у спільне дійство.
ПІСНЯ
ВАСИЛЬ і КАТЕРИНА дивляться, як чоловіки встановлюють кривенькі опори для стін.
ВАСИЛЬ і КАТЕРИНА бачать, як дві сусідні опори жінки обв’язують вінками з лугових квітів і різнокольорових стрічок. Скрипка з бубоном береться до своєї роботи. Пісня продовжується.
До чоловіків, які встановлюють опори одну за одною, приєднуються жінки. Вони заплітають стіни лозою, починають закидати лозу глиною. Лозу в’яжуть між опорами, наче плетуть величезний кошик з вікнами та дверима.
У долині між двома пагорбами підіймається перша хата Катерини і Василя.
СИМВОЛІКА, АРХЕТИПИ, МЕТАФОРИЧНИЙ, ОБРАЗНИЙ РЯД
Два пагорби, що неодноразово з’являються протягом фільму, символізують жіночі груди, жіночу силу середовища, частиною якого є толока.
Пісня задає спільний темп і ритм роботи. Щойно дівчата попідтикали спідниці, а тут вже й парубки на допомогу. Хто з водою – ближче до дівчат. Черга передає глиняні ковалки. Жінки обмазують лозу глиною. Чоловіки підносять снопи очерету. Передають очерет ушивальникам, що в’яжуть стріху.
Дві сусідні опори, прикрашені вінками, вже готові бути одвірком.
СИМВОЛІКА, АРХЕТИПИ, МЕТАФОРИЧНИЙ, ОБРАЗНИЙ РЯД
Два вінки, що позначають майбутній одвірок – вигаданий ритуал. Символізує захист хатніх дверей (входу) від проникнення непроханих гостей.
Ще й сонце не сіло – нова ХАТА, у два віконця, готова. ВАСИЛЬ і КАТЕРИНА, а тепер вже господар і господиня, вітаються до своєї ХАТИ. Вони цілують її поріг.
СИМВОЛІКА, АРХЕТИПИ, МЕТАФОРИЧНИЙ, ОБРАЗНИЙ РЯД
Поцілувати поріг нової хати – вигаданий ритуал. Встановлює родинний зв’язок між людиною і хатою.
Поруч зі справжньою ХАТОЮ на гілках вишні – маленькі, іграшкові ХАТИНКИ – їдальні для птахів. Діти насипають всередину зерно. ГОЛОСИ КАЗКАРІВ-ВЕРТЕПНИКІВ:
ГОЛОДАНЬ
ГОЛОТА
Вертеп-вистава. Казкарі-вертепники запрошують селян до вертепу.
ГОЛОДАНЬ
ГОЛОТА
Молодь та старі з дітьми гуртуються біля вертепу, де починається казка. Дерев’яні ляльки підкорюються Голосу з вертепу.
ГОЛОДАНЬ
У тієї Катерини ХАТА на помості, Із славного Запорожжя наїхали гості…
Глядачі збігаються до вертепу. Зсередини дерев’яного механізму лунає голос.
ГОЛОТА
У віконці вертепу – іграшкова ХАТИНКА, іграшкова Катерина та троє іграшкових козаків.
ГОЛОДАНЬ
Перед віконцем вертепу – зачаровані селяни.
ГОЛОТА
Позаду вертепу – двоє артистів: ГОЛОДАНЬ та ГОЛОТА – латка на латці. На двох – сім зубів, одна посмішка.
ГОЛОДАНЬ
Дивуються селяни.
ГОЛОТА
На цьому вистава зупиняється.
ГОЛОСИУ НАТОВПІ
Тікаємо! Ховайся!Не ворушаться ГОЛОТА і ГОЛОДАНЬ. Погляди не відриваються від вершників…