Єгор похитав головою, щоб показати, що слухає. Тим часом із цікавістю роздивлявся дівчину. Такої красивої він ще ніколи не бачив. Невисокого зросту, дуже мініатюрна, з сірими, як у батька, очима. Трішки лукавими, але водночас сумними.
– У неї були вороги? Чи в її чоловіка? – поцікавився Скляр після паузи.
Він раптом збагнув, що «завис», роздивляючись дівчину. Через це несподівано для себе почервонів. Як на зло, на блідому обличчі Скляра рум’янець завжди добре видно.
Анна усміхнулася, помітивши увагу Єгора. «Чортеня», – швидко здогадався Скляр.
І сам не втримався й усміхнувся. Проте лише подумки.
– Ні в неї, ні в мого сина ворогів не було, – цього разу Георгій завадив донці відповісти.
Скляр уважно подивився на дівчину. Ні, вона не бажає заперечити.
– Ви впевнені? – про всяк випадок уточнив.
– На жаль, так. Ми самі вже неодноразово про це думали, – м’яким голосом промовила Анна.
Тепер її обличчя знову серйозне.
Красиві сірі очі.
Скляр вкотре примусив себе відірвати погляд від Анни Альтман. Відтак величезними зусиллями волі знову зосередився на роботі. «Скидається на те, що кажуть правду», – Єгор «просканував» співбесідників. Переживання видавалися справжніми, як і свідчення. Підозрювати всіх фігурантів справи, поки не доведено протилежне, – звичка, від якої Скляр ні за яких обставин не відмовлявся.
З появою Анни розмова пішла легше (очевидно, вона вміє заспокоювати батька). Єгору вдалося дізнатися кілька нових фактів. Зокрема те, що дітей подружжя не мало, жило окремо (а отже, батько та сестра можуть бути не в курсі певних проблем, якщо такі мали місце в їхньому житті), Олександра Альтман виросла в сиротинці, батьки її невідомі. Познайомилася пара на роботі: обоє працювали в компанії батька Віктора. У кінці розмови Анна визнала найбільш значуще: відколи зник чоловік, Олександра власними силами намагалася його знайти.
– Наскільки її пошуки виявилися успішними? – відразу зацікавився Скляр.
– Вони виявилися абсолютно марними, – обличчя Георгія Альтмана знову скам’яніло, і він багатозначно подивився на Анну.
Дівчина опустила очі й нічого не відповіла.
* * *
Харків. Неділя, 3 листопада 2019 року. 20:51
Анна навпомацки знайшла вимикач і нарешті увімкнула світло. Коридор відразу залився яскравим світлом. Батько завжди скаржився, що від такого яскравого освітлення в нього болять очі, та молодій жінці подобалося. Врешті, вона в себе вдома й може робити, що хоче.
Дівчина почувалася морально виснаженою. Вона б ніколи не залишила батька самого після трагічних новин, проте мусила повернутися додому, щоб погодувати кота. Тварина сама відучора.
– Джой! – гукнула. – Джой, ти де?
Мовчанка.
– Джой, ти мене чуєш? Джой, де ти? – захвилювалася.
Пройшлася коридором, кинула погляд на миски з їжею та водою: обидві порожні. Джой завжди зустрічає її під дверима, коли голодний. А зараз він мусить хотіти їсти. Зазирнула до однієї з двох кімнат (тієї, що слугувала спальнею) і знову гукнула.
Врешті під ліжком почула шум, а ще за кілька миттєвостей звідти нарешті виліз чорний короткошерстий котяра. Кілька разів щасливо нявкнув і кинувся до ніг. Колись давно вона знайшла його на вулиці. Голодним, пораненим після нападу собаки, у лишаях і страшенно худющим. А ще без лівого вуха. Батько ледь не вигнав їх обох із дому. Якби не старший брат, тварину довелося б залишити на вулиці. А тепер… Тепер тато щоразу, коли приходить у гості, приносить найдорожчий корм, а Джой за це не злазить із його колін. Інколи Анна навіть ревнує. Проте без злості.
– Чого це ти мене не зустрічаєш, га? – взяла на руки, притиснула до себе й попрямувала наповнювати його миски свіжою їжею та водою.
Кіт щасливо муркотів і міцно притискався до Анни.
– Ну, чого ти? Образився, що мене так довго не було? Я вже вдома. Вже йду тебе годувати. Блін, – здивовано витріщилася на відчинені у кухню двері. – Забула зачинити. Ти не лазив тут по столу? Ти ж пам’ятаєш, що я цього не люблю?
Кіт уважно подивився на неї своїми бурштиновими очима, не припиняючи мурчати. Поклав голову їй на плече із полегкістю зітхнув: нарешті заспокоївся.
– Знаєш, як мене задобрити.
Анна відчинила шафку й дістала Royal Canin для вередливих котів. Вже за хвилину кіт з апетитом наминав улюблену їжу, щасливий від того, що господиня повернулася додому.
Анна ж ніяк не могла збагнути, як так сталося, що забула зачинити двері в кухню. З іншого боку, у тому стані, в якому вона залишала помешкання, насправді – нічого дивного.
* * *
Харків. Понеділок, 4 листопада 2019 року. 19:53
Перший день стажування виявився насиченим. Щоправда, поки тільки новими знайомствами. Справжнє навчання почнеться наступного дня. Вчора ж він, Льоня та Антон таки влаштували міні-зустріч однокурсників, засиділися до пізньої ночі. Проте, як не дивно, на ранкове самопочуття зустріч аж ніяк не вплинула негативно. Навпаки. Вперше за довгий час він справді розвіявся. Ось що значить хороша компанія.
Погода сьогодні на диво видалася теплою. Не гаючи часу після навчань, Єгор відразу взявся за розслідування. Поспілкувався з друзями й колегами Віктора та Олександри Альтманів. Льоня відразу скептично поставився до цієї ідеї, оскільки він сам разом з іншими оперативниками ще раніше провели численні допити. Як із приводу зникнення чоловіка, так і з приводу зникнення дівчини. Тоді нічого вагомого поліція не дізналася.
Той самий результат чекав сьогодні на Скляра.
Нині Єгор вхопився за єдину можливу ниточку: подзвонив Анні Альтман і домовився про зустріч. Ще відучора його мучила підозра, що від нього щось приховують. Час дізнатися, що саме.
Слідчий крокував до закладу під назвою «Baker 75 Street». Допомагав зорієнтуватися на місцевості навігатор у мобільному. Телефоном голос Анни здався йому сумним. Він так і не зміг втямити, чи дівчина насправді має бажання з ним зустрітися, чи погодилася тільки тому, що він із поліції.
До слова, він так і не зізнався, що не з Харкова.
Скляр саме збирався заходити в кафе, коли помітив, як із припаркованого неподалік BMW X3 вийшла Анна Альтман і відразу попрямувала до нього. Дівчина була одягнута в коротку чорну шкіряну куртку, з-під якої визирала світлого кольору кофтина. Чорні штани з порізами на колінах та чорні ботильйони на високих підборах підкреслювали стрункі ноги. Розкішна молода жінка.
«Птах не твого польоту, Єгоре», – зізнався сам собі.
* * *
Рівне. Понеділок, 4 листопада 2019 року. 20:21
Зі старенького будинку чулися крики: сварилися чоловік та жінка. Завбачивши чужаків, голосно загавкав пес. Андрій із Властою підійшли до огорожі, яка, на щастя, виявилася незамкненою.
– Фу! – наказав патрульний собаці, і той відразу відбіг вбік. Пес намагався виконувати свою службу, проте страшенно боявся. Знову підбіг, гавкаючи, і відразу відбіг. Тварина щодуху махала притиснутим до землі хвостом, час від часу показувала вищир. Підбігала й втікала.
«Його б’ють», – запідозрила Власта.
Андрій вкотре відігнав собаку, і той нарешті відчепився. Щоправда, гавкати не припинив. Напарники сміливіше пройшли повз. Маленьке подвір’я, як і сам будинок, мали страшенно занедбаний вигляд. Здається, ще трішки часу, і ця оселя розвалиться.
Андрій гучно постукав у двері. Не дочекавшись результату, повторив. Чоловічий та жіночий голоси за дверима затихли, уже за мить їм відчинив господар на вигляд п’ятдесяти років. Вдягнений по-домашньому, з рідким незачесаним волоссям.
– З вашого будинку дзвонили й повідомили про домашнє насильство, – сповістив Андрій.
За спиною господаря з’явилася розчервоніла заплакана жінка.
– Це я викликала.
– Та яке домашнє насильство. Ви шо? – обурився чоловік.
– Ми розлучаємося, – шмигнула носом.