Врешті-решт Скляр несподівано підхопився, перевірив, котра година, і наказав мерщій збиратися.
* * *
Харків. Вівторок, 5 листопада 2019 року. 21:46
Анна вилаялася. У темряві дівчина втрапила ногою в калюжу. Ліхтарі тут хоч і були, проте світили через один, та і їх затуляли височенні дерева з обох боків вулиці. Десь позаду зашурхотіло опале листя. Озирнулася: дворовий пес. Тварина понюхала купку листя, справила природну потребу і поволі побігла далі, до покинутого, розваленого часом будинку. Таких у місті чималенько.
У дитинстві Анна думала, що такі будинки – норма. Та щойно почала з батьками покидати межі міста, із подивом зрозуміла, що в Києві, Львові й інших обласних центрах такого немає. Принаймні не в тих кількостях, як у Харкові.
Уважно роздивилася вулицю. Їй здалося, що вона пройшла потрібний будинок, проте ліхтар мобільного допоміг впевнитися, що йде в правильному напрямку. Хотілося хоча б з вулиці подивитися на місце, де вбили Сашу. Анна навіть не сумнівалася, що невістці було призначено зустріч. Проте з ким? Навіщо йти туди самій? І чому саме в цьому будинку?
Анна озирнулася. У темряві десь із протилежного боку вулиці хтось насвистував знайому мелодію. Анна посвітила мобільним, проте марно. Їй так і не вдалося зрозуміти, звідки саме лунає звук. І хто свистить. Дівчина зіщулилася: по її душу?
Якийсь час вона дослухалася, проте нічого окрім тиші не почула. Отже, здалося. Та щойно Анна продовжила йти, як хтось засвистів знову. Ближче й вже позаду. Дівчина різко розвернулася, серце калатало в грудях. Цього разу їй вдалося розгледіти в темряві незрозумілий силует. Хтось швидко наближався. Настільки швидко, що Анна ледь стрималася, аби не побігти. Мелодія чулася все чіткіше. І коли вже дівчина мало не почала втікати, вона врешті зрозуміла, що до чого. Повз проїхав чоловік на велосипеді. Невідомий не звернув на неї жодної уваги, і тепер вона заклякло дивилася йому в спину. Він знову припинив свистіти, очевидно, щоб набрати в легені порцію повітря. За мить почулася нова мелодія. Тільки цього разу незнайома.
Анна ще трохи постояла, приходячи до тями. Дихання та серцебиття заспокоїлися. Дівчина ще раз роздивилася довкола, аби пересвідчитися, що поряд більше нікого. Дослухалася. Тихо. Навіть не чути свисту. Анна відчула величезну спокусу негайно повернутися до машини та їхати додому, проте до мети залишалося зовсім трішечки. Не відступати ж.
«Анно, не божеволій, – наказала собі. – Не ставай параноїком. Дурненька. Чого раптом за тобою хтось має стежити?»
Вітер посилився, і вона відчула, як холод пробирає до кісток. Дівчина зробила перший несміливий крок, далі пішла впевненіше. Скоро Анна заспокоїлася й майже забула про інцидент. Думки її повернулися до суперечливого питання, яке мучило останнім часом.
Що вона може зробити для того, аби розкрити вбивство Олександри та, як не прикро про це думати, власного брата? Після зникнення Олександри вони з батьком запідозрили, що між їхніми історіями є зв’язок. Коли знайшли тіло Саші, впевнилися. А ще кожен з них розумів, що Віктор теж вбитий. Тільки жоден із них не наважувався говорити про це вголос.
Якщо Саша змогла розплутати справу, то й вона зможе, хіба ні?
Дівчина постійно пригадувала вчорашню розмову з новим слідчим. Йому хотілося вірити. Цей поліцейський видався їй кращим за попереднього. Та вона ніяк не могла переконати себе, що після такого довгого періоду після зникнення Віктора та вбивства Саші поліція щось зможе вдіяти.
Коли Олександра почала власноруч шукати Віктора, батько не сприйняв це серйозно. Точніше, не вірив, що їй вдасться. Чоловік використав усі можливі зв’язки, проте його спіткала невдача. Що вже казати про тендітну молоду жінку? Тільки коли Олександра зникла, Георгій запідозрив, що їй вдалося дізнатися правду.
Анна нещодавно повернулася зі Львова, де провела роки навчання на програміста й перший етап кар’єри. Георгій Альтман наполягав, щоб вона працювала в його IT компанії, та дівчина бажала йти своїм шляхом і досягати всього самостійно. Проте минув час, брата не знайшли, а Олександра несподівано зникла. Дівчина вирішила повернутися в сім’ю.
Інколи вона картала себе, що не приїхала раніше й не допомогла Олександрі. Усе ж таки жінка шукала її брата. Помилка, про яку Анна шкодуватиме усе життя. Дівчина знала, що Саша спілкувалася з усіма знайомими, друзями та колегами чоловіка. Перевіряла також справи Віктора. Брат не став програмістом, в IT компанії батька перебував на посаді його заступника.
Останнім часом Анна пригадувала всі розмови та нечисленні зустрічі із невісткою. Двічі Олександра приїздила в гості до Львова. Кожного разу Саша скаржилася, що нічого нового не довідалася. А Анна не наважувалася сказати невістці, що, як і батько, вважає її спроби марними. Якщо вже зв’язки Георгія Альтмана не допомогли, то не допоможе нічого. Хіба диво. Востаннє вони з невісткою бачилися на Новий рік, коли Анна на кілька днів повернулася для святкування. Тоді Олександра здалася їй знервованою (варто таки було розповісти Скляру). Анна для себе пояснила це сумом за Віктором. За тиждень після її від’їзду батько сповістив, що Саша зникла.
То чи не розповідала Олександра в ті свята щось таке, на що Анна мусила б звернути увагу, якби від початку серйозно сприйняла її намір знайти Віктора?
* * *
Харків. Вівторок, 5 листопада 2019 року. 21:48
Він визирнув з-за рогу. Вулиця майже не освітлювалася, та його очі вже давно звикли до роботи й у гірших умовах. Силует молодої жінки слабо проглядався в темряві. Він бачив велосипедиста, який нещодавно проїхав повз і, скоріше за все, налякав жінку. Тільки от велосипедист не помітив його.
Анна дійшла до будинку, де зовсім недавно знайшли рештки її невістки й тепер із цікавістю роздивлялася. Озирнулася (байдуже, звідти вона його не помітить). Відтак несміливо підійшла до воріт. Схоже, прислухається.
Жінка раз по раз озиралася. Чоловік усміхнувся: деякі люди мають хороший інстинкт самозбереження.
Спершу потрібно довідатися, чи вона щось знає. Якщо їй нічого невідомо й вона покине спроби дізнатися, у неї є всі шанси лишитися живою.
Знову усміхнувся: дівчина не наважилася зайти на подвір’я. Натомість швидко покрокувала до власної автівки, залишеної на початку вулиці.
Чоловік заховався в пітьмі.
* * *
Рівне. Середа, 6 листопада 2019 року. 00:51
Власта втомлено потерла очі. Вдень вдалося поспати лише п’ять годин, тож зараз, у другу нічну зміну, патрульна почувалася страшенно змученою. На щастя, зміна видалася більш-менш спокійною – правопорушення незначні й нечисленні. Щойно вони з Андрієм привозили п’яних на освідування[13]. Троє людей подзвонили на 102 повідомити про те, що водій відмовляється садити їх в автобус до Познані. Виявилося, що подорожні п’яні як чіп, а при собі ще мають цілу пляшку для продовження вечірки в дорозі. Усе завершилося тим, що автобус поїхав до Польщі без них. І після освідування горе-заявники отримали штраф згідно зі 178-ою статтею адміністративного кодексу України[14].
Власта закінчила розмову з Мирославом, колегою з іншого екіпажу[15], одного з тих, що допомагав завезти п’яних на освідування. На автовокзал, окрім Властиного, мусили виїжджати ще два екіпажі, оскільки подорожніх троє. Патрульним забороняється саджати до автівки більш ніж одного правопорушника.
Втомлена, вона роздивилася нову заставку в смартфоні: гори й бірюзового кольору озеро. На годиннику за три хвилини перша. Зробила гучніше радіо, відтак повернулася до споглядання нічного міста. Воно їй подобалося. Тиша, світло ліхтарів, мало машин і спокій. Втомившись, вони з напарником якийсь час їхали мовчки.