Ці семінари тривали півтора року – по одному або й по два щомісяця. Щоразу зала була повна-повнісінька.
І все це привело до ще одного ефекту.
Коли ми в 2015 році прийшли до Дніпропетровської ОДА, бюджет області був майже таким самим, як і в інших великих регіонах. Відрізнялися вони всього лише на сотні тисяч, рідко на мільйони гривень. І проблема всіх цих бюджетів була в тому, що майже все витрачалося на «проїдання», тобто не залишалося майже нічого, що можна було б вкласти у будівництво шкіл, доріг, водогонів тощо. Можна сказати, що як таких бюджетів розвитку (тобто грошей, що залишилися після всіх обов’язкових витрат) не було або вони були крихітними. Але якщо ми хотіли будувати інфраструктуру, нам потрібен був такий бюджет розвитку, який би давав нам змогу це робити.
І от за чотири роки бюджет розвитку нашої області зріс удесятеро. Але ці гроші не впали на нас із неба. І я тут навіть не враховую субвенції з державного бюджету. Це тільки місцеві гроші. Що означає – місцеві?
Після початку реформи децентралізації в місцевих бюджетах почало залишатися більше податків, сплачених місцевими платниками. Раніше більша їхня частина йшла до держбюджету, а вже з центру гроші розподілялися в ручному режимі. Нічого гарного в цьому не було. Ось чому з дня набуття Україною незалежності в нашій області не було побудовано жодного дитячого садка. Вдумайтеся: у найбільш промислово розвиненій області країни за «міцних господарників» не було збудовано жодного дитячого садка з нуля.
Блоґ на site.ua, 2018 рік
Дисонанс
Щоразу, коли ми відкриваємо капітально відремонтовану дорогу замість розбитого вщент напрямку, що існував на її місці кілька десятків років… чи новий буккросинг у школах… чи новий стадіон десь у селах області – ми бачимо ту саму картину.
Діти на роликах на сільських дорогах.
Діти з книжками в руках у шкільних рекреаціях.
Діти на тренажерах і на футбольних полях на шкільних стадіонах у селах області.
Я ось щиро прагну, та не можу зрозуміти.
Оці всі, с#ка, «міцні господарники», котрі віщають у Facebook і з екранів телевізорів на макроекономічні теми (причому половину термінів вони навіть не можуть без помилок відтворити), популісти всіх мастей, що були при владі трохи більше ніж десять років тому…
…ви, блін, усвідомлюєте, що, бувши при владі, не зробили взагалі нічого, від слова «ніфіґа», щоб діти каталися на роликах рівними дорогами, читали книжки в шкільних буккросингах і ганяли в футбол, а не пасли кіз і корів на шкільних стадіонах?
Вам не гикається, коли ви, міркуючи про ВВП, навіть не розумієте, що це не ініціали запоребрикового царя, на гроші від якого ви всі існуєте, а простий економічний термін?
Вам не соромно, що в найбільшій промисловій області країни, звідки багато хто з вас родом, команда технократичних скромних менеджерів мовчки робить те, що ви обіцяли надцять років, але так і не спромоглися зробити?
Ну і велике питання до всіх їхніх адептів і свідків міфічного Клондайку за часів стабільності: може, час уже почати думати головою й оцінювати чиновників, голів ОДА, міських голів, депутатів тощо за реально завершеними справами, а не фантастичними обіцянкам світлого майбутнього удвадцяте, може, потім коли-небудь?
Скільки ж можна молитися на експатів та іноземних месій, що бездарно плодять ідіотизм?
Будьте ближчими до землі й до людей. Робіть, нарешті, те, що важливо в кожному населеному пункті країни, незалежно від його розміру й кількості мешканців у ньому.
І перестаньте вірити тим, хто просто бреше, видаючи бажане за дійсне.
Оцінюйте справи, а не обіцянки.
Дякуємо всім платникам податків у Дніпропетровській області.
Тепер же картина змінилася радикально: 15 % податку на доходи фізичних осіб (ПДФО) скеровується до обласного бюджету і 60 % – до місцевих бюджетів – міста, села чи ОТГ. Також 10 % податку на прибуток підприємств, зареєстрованих на території Дніпропетровської області, йде до обласного бюджету. Є й інші податки, що потрапляють до нього ж, але ПДФО і податок на прибуток – ось два найголовніші джерела доходів області: 52 % і 22 % відповідно.
Проста логіка підказувала: якщо ми хочемо більше грошей для бюджету розвитку, нам потрібно більше працюючих підприємств на території області. Крім того, нам треба, щоб вони офіційно оформляли співробітників – тільки так можна добитися сплати ПДФО. А щоб ці підприємства могли собі дозволити виплачувати зарплату не в конвертах, а офіційно, їм потрібні робота, замовлення. І обласний бюджет – той самий «роботодавець», локомотив, який здатен витягнути економіку регіону і не тільки.
ПДФО розподіляється серед усіх місцевих бюджетів – обласного, районних, міських, сільських. Вливаючи ці гроші в ринок через ProZorro, ми збільшуємо надходження від того ж ПДФО до місцевих бюджетів. Збільшуючи його надходження до обласного бюджету, ми причепом тягнемо і місцеві бюджети, і держбюджет.
Я не знаю, що зараз відбувається в інших областях: ми перестали за ними уважно слідкувати. У нас просто немає часу аналізувати їх надто детально. Ми спостерігаємо за ними в режимі helicopter view і запозичуємо кращі практики. Але я достеменно знаю, що 2012-го року – ситого, стабільного року – у бюджеті нашої області всього 5 % власних доходів ішло до бюджету розвитку.
З початком децентралізації податки перерозподілилися. Наш бюджет постійно збільшувався, і в 2018 році вже 55 % усіх власних доходів області було скеровано у бюджет розвитку. У 2019-му – це вже 62–65 %. І ми – єдина область, у якій досягнуто такого показника.
Наша мета, і вона цілком досяжна, – 100 % усіх власних доходів області йдуть до бюджету розвитку. А те, що я вище назвав «проїданням», тобто більш-менш постійні видатки області (на підтримку тієї ж медицини чи освіти) фінансувалися б за рахунок субвенцій інших бюджетів, у тому числі державного.
За чотири роки тільки з обласного бюджету в розвиток, в інфраструктуру Дніпропетровської області було вкладено 30 мільярдів гривень. Це приблизно 1 мільярд євро.
Багато це чи мало? Дуже багато. Чому? Тому що цей мільярд євро потрапив на приватний ринок, що приблизно дорівнює сумі іноземних інвестицій у наш регіон за ці роки.
Цей мільярд євро потрапив дорожньо-будівельним компаніям, будівельникам, постачальникам обладнання, шкільних автобусів – усього того, що закуповує обласна влада. І це в мільярд разів більше, ніж було до того.
Нині влада на місцях іноді й сама до кінця не розуміє, звідки у неї з’явилося стільки грошей у бюджетах. Але ми розуміємо, що все це за рахунок ПДФО. Саме з цієї причини ми навчали підприємців працювати у ProZorro. Почавши робити це раніше за всіх, ми здобули велику перевагу: 120 мільярдів гривень, зароблені за рахунок держзамовлень підприємствами нашої області, – це і є результат нашої роботи. Кожний десятий підприємець, зареєстрований у ProZorro, родом з нашої області. І що нас тішить найбільше – поки багато хто говорить про інвестиційний клімат, ми спровокували розвиток існуючих компаній і створення нових.
Коли держава підігріває ринок, вкладаючи в нього кошти не через друкарський верстат, а через систему держзакупівель ProZorro, тоді ці гроші йдуть приватним компаніям. Нам як обласній адміністрації байдуже, кому вони дістануться. Нам важливо, щоб у компаніях були штатні співробітники, білі зарплати і, звичайно ж, досвід. І тому ми щороку підвищуємо кваліфікаційні вимоги до підрядників.
Для нас система ProZorro – це ефективний інструмент відбору підрядників і постачальників одразу за кількома параметрами, крім цінового. Він дає нам змогу відсікти відвертих аферистів. Роблячи все прозоро, ми залучаємо приватні й чесні компанії до роботи з державою.