Всего за 349 руб. Купить полную версию
«О, який суворий ваш батько! – сказав нарешті хлопець. – Навіть якби я спробував забути вас, я все одно не перестану кохати. І чому ми не зустрічалися частіше, коли нам ніхто не заважав?..» Жаль було дивитися на його юне засмучене обличчя, і дівчина відповіла: «Я такої ж думки». – «Тобто, маю надію, що будете і далі мене кохати?» – запитав він, і вона по-дитячому кивнула.
А тим часом, коли вже запалили світильники, мав от-от з’явитися міністр Двору, бо почулися гучні крики його передового ескорту, що розганяв зустрічних людей. Почувши стривожені голоси служниць: «О, міністр уже повертається!..» – дівчина затремтіла від страху. «Нехай зі мною роблять, що хочуть…» – вирішив хлопець, не відпускаючи її.
Розшукуючи дівчину, прийшла її годувальниця і побачила, що вона не сама. «Куди ж це годиться? Хто тепер повірить, що стара пані нічого не знала?» – подумала вона. «От халепа! – обурилася вона. – Звісно, пан міністр розсердиться і сваритиме. А що подумає про це Адзеці-но дайнаґон? Хоч хлопець з високого роду, та хіба можна починати з ним спільне життя, якщо в нього лише шостий ранг?» Юґірі чув докори годувальниці, бо вона стояла зовсім близько за ширмою. «Вона зневажає мене за низький ранг…» – подумав він, почуваючись настільки ображеним, що навіть його любов до дівчини ніби охолола.
Як їй не соромно?» – додав він, зітхаючи, а дівчина відповіла:
Ще не встигла вона цього договорити, як увійшов міністр Двору, і хоч-не-хоч довелось розлучатися. А Юґірі, почуваючись нещасним, у розпачі повернувся до своїх покоїв і ліг. Незабаром від поспішного гуркоту трьох карет і неголосних вигуків передового ескорту хлопець зовсім втратив спокій. А коли принесли записку від старої пані з проханням з’явитися, він, вдавши, що спить, навіть не ворухнувся. Усю ніч він плакав і зітхав, а вранці, коли все навколо ще вкривав білий іній, поспішив виїхати. Соромлячись показатися перед людьми з опухлими очима й не бажаючи зустрічі з пані Оомія, він подався туди, де ніхто не міг його потривожити. «Я знаю, що сам у всьому винен», – думав він, засмучений, повертаючись додому, на Другу лінію. Небо вкривали сірі хмари, навколо було ще темно.
У цьому році однією з танцівниць Ґосеці[23] мала стати дівчина з дому Великого міністра Ґендзі. Звичайно, не йшлося про якесь особливе приготування, та, зважаючи на близькість свята Нового врожаю, в садибі на Другій лінії квапливо дошивали новий одяг для дівчаток-служниць. А у Східній садибі пані Ханацірусато готувала вбрання для служниць, які мали супроводжувати танцівницю. Ґендзі сам подбав про найголовніше, але дещо ошатне надіслала їм й Імператриця-дружина.
Торік свято Нового врожаю, так само як інші свята, було скасовано через жалобу з приводу смерті Фудзіцубо, і, мабуть, через таку довготривалу стриманість придворні готувалися до нинішнього святкування з більшим запалом, ніж звичайно. Ніхто не хотів осоромитися, і ходили чутки, що видовище матиме небачений досі розмах. Крім Ґендзі танцівниць мали представляти Адзеці-но дайнаґон і Саемон-но камі, а від середньої знаті – Йосікійо, який, отримавши звання сацюбена, одночасно став намісником провінції Омі. Оскільки цього року Імператор видав указ, згідно з яким танцівниці залишалися на придворній службі, то всі пропонували своїх дочок на таку почесну роль. Великий міністр покликав для цієї мети дочку Кореміцу, тепер намісника провінції Сетцу зі званням сакьо-но дайбу, що славилася у світі надзвичайною вродою. Хоча Кореміцу розгубився від такої пропозиції, але придворні дорікнули йому: «Якщо навіть Адзеці-но дайнаґон віддає побічну дочку, то чому ви соромитеся, що ваша улюблена дочка стане танцівницею?» – і він урешті-решт погодився, бо все одно збирався прилаштувати дочку на службу в палац.
Після того як майбутня танцівниця в батьківському домі наполегливо вправлялася у танцях, Кореміцу, ретельно підібравши для неї супровід, у призначений день увечері привіз її в садибу на Другій лінії. В свою чергу, Ґендзі влаштував огляд дівчат, які прислужували Мурасакі та Ханацірусато, й обрав наймиловидніших, що безмежно раділи можливості супроводжувати танцівницю на репетицію перед Імператором. Усі претендентки виявилися настільки вродливими й ошатно вбраними, що вибрати між ними було справді важко. «Шкода, що не треба підбирати почту для ще однієї танцівниці», – засміявся Ґендзі. Врешті-решт відібрали тих, хто вирізнявся особливо витонченими й благородними манерами.
Останнім часом Юґірі, учень Високої школи, почувався таким засмученим, що, втративши апетит й охоту до навчання, з ранку до вечора лежав у задумі, та от саме цього дня, щоб розвіяти похмурі думки, забрів туди, куди мали привезти танцівницю. Він був дуже гарний собою і тримався з такою гідністю, що молоді жінки просто завмирали від захоплення. Зазвичай йому не дозволялося навіть підходити до завіс перед покоями Мурасакі. Мабуть, Ґендзі не підпускав його до неї, пам’ятаючи гріхи власної молодості? Отож юнак ніколи не бував у Західному флігелі і не знався з тамтешніми служницями. Однак цього разу, скориставшись метушнею в будинку, зайшов і сюди. Тишком наблизившись до ширми коло бокових дверей, за якою тимчасово помістили обережно винесену з карети танцівницю, він зазирнув усередину: там сиділа, спершись на лавочку-підлокітник, украй втомлена дівчина. На вигляд вона була приблизно такого ж віку, як і дочка міністра Двору, але здавалася вищою, стрункішою і миловиднішою. Оскільки навколо було темно, то юнак не міг розгледіти її як слід, проте вона дуже виразно нагадала йому про Кумої-но карі, і хоча він у неї не закохався одразу, але, зацікавившись, смикнув дівчину за поділ і сказав:
Ці слова були для неї повною несподіванкою. Хоча його голос здався дівчині юним і вельми приємним, вона не змогла вгадати, хто це, і зовсім розгубилася. Але саме тоді увійшли заклопотані служниці, щоб ще раз попудрити її обличчя, і невдоволений Юґірі пішов.
Соромлячись свого зеленого вбрання, він перебував у пригніченому стані й не показувався в Імператорському палаці, однак сьогодні поїхав туди, оскільки на святі Ґосеці дозволялося приходити в носі будь-якого кольору. Попри майже дитячий вік Юґірі здавався старшим для своїх років і тримався досить упевнено. Як Імператор, так і всі придворні ставилися до нього з великою прихильністю й рідкісною довірою.
Під час виступу в Імператорському палаці з нагоди свята Нового врожаю танцівниці показали якнайкраще все, на що здатні, і важко було комусь із них віддати перевагу. Однак особливої похвали заслужили дівчата з дому Ґендзі й Адзеці-но дайнаґона. Обидві були прекрасні, але, здається, дочка Кореміцу все-таки перевершувала суперницю. Напевне, придворні навперебій хвалили її за юну чарівну вроду й ошатний по-сучасному модний одяг, який нічим не видавав низького походження Кореміцу, її батька. Цьогорічне святкування вийшло своєрідним, бо танцівниці, які готувалися до служби в палаці, були трохи старшими, ніж звичайно. Милуючись ними, Ґендзі мимоволі згадав діву Ґосеці, яка так припала йому до серця колись. І ось у день Дракона, надвечір, він послав їй листа. Неважко собі уявити його зміст:
Жінку, ясна річ, зворушило те, що, перебираючи в пам’яті минулі місяці й роки, Ґендзі не стримав своїх почуттів і написав цього листа, який, на жаль, нічого їй не обіцяв. Отож вона відповіла:
Вона вибрала синюватий візерунчастий, як одяг танцівниць Ґосеці, папір і, змінивши до невпізнання свій почерк, написала кілька стовпців витонченим скорописом, переходячи від густо-чорної до зовсім блідої, ледве помітної оком, тональності туші. Від жінки її рангу кращого годі було й сподіватися.