Всего за 349 руб. Купить полную версию
Але ж ти бажав собі такого життя?
Якби я був одружений, життя службовця мене влаштовувало б. Воно давало б мені надійну опору з усіх поглядів – щодо суспільства, дружини, творчості, не вимагаючи надто великих жертв, а з другого боку, не перетворюючи мене в раба затишку й несамостійності, бо як чоловікові одруженому мені не треба було б цього боятися. Але дожити таке життя до кінця неодруженим я не зможу.
Але ж ти міг би одружитись?
Тоді я не міг одружитись, усе в мені протестувало проти цього, хоч як я кохав Ф. Стримувала переважно думка про письменницьку роботу – я гадав, що шлюб їй зашкодить. Мабуть, я мав рацію; але парубкування за нинішніх моїх умов цю роботу занапастило. Я цілий рік не писав, я й далі не можу писати, у голові одна тільки думка, і вона мене пожирає. Усього цього я тоді передбачити не міг. А втім, при моїй несамостійності, яка дістає поживу навіть від такого способу життя, я до всього підступаю нерішуче й ні з чим не можу впоратися одразу. Так було й тут.
Чому ти втрачаєш надію все ж таки домогтися Ф.?
Я йшов уже на будь-які приниження перед самим собою. Якось у Тірґартені я промовив: «Скажи “так”, навіть коли вважаєш, що твого почуття до мене для шлюбу недостатньо, мого кохання до тебе вистачить, щоб надолужити те, чого бракує, воно взагалі достатньо міцне, щоб узяти все на себе». Ф., здавалося, непокоїли характерні особливості моєї натури, страх перед якими я навіяв їй протягом нашого тривалого листування. Я сказав: «Я достатньо тебе кохаю, щоб звільнити від усього, що може тебе тривожити. Я зроблюся іншою людиною». Тепер, коли все має стати зрозумілим, я можу визнати, що навіть у хвилини найщиріших наших взаємин у мене нерідко виникали підозри й підтверджені дрібницями побоювання, що Ф. кохає мене не дуже, не всією душею, як вона здатна кохати. Це усвідомила – щоправда, не без моєї допомоги – й Ф. Боюся навіть, що після двох моїх останніх візитів вона відчуває до мене певну відразу, хоч на позір ми одне з одним привітні, звертаємось одне до одного на «ти», ходимо рука в руку. Останній спогад, що залишився в мене про неї, – геть ворожа гримаса, яку вона зробила, коли у неї вдома в передпокої я, не вдовольнившись поцілунком крізь рукавичку, рвучко розстебнув її й поцілував руку. Але тепер вона, хоч обіцяла й далі старанно підтримувати листування, не відповіла на два мої листи, тільки в телеграмах обіцяла написати, але знов не додержала обіцянки, ба навіть не відповіла моїй матері. Нема сумніву, отже, що все це безнадійно.
А втім, ніколи не можна цього стверджувати. Хіба колишня твоя поведінка, з погляду Ф., не здавалася також безнадійною?
Та це було щось інше. Я завжди, навіть коли влітку ми прощалися нібито востаннє, відверто освідчувався їй у коханні; я ніколи так жорстоко не мовчав; моя поведінка мала свої причини, які можна було якщо не визнавати, то принаймні обговорювати. У Ф. тільки одна причина: цілком недостатнє кохання. І все ж таки це правда, я міг почекати. Але чекати з подвійною безнадією я не можу: по-перше, я бачу, що Ф. усе дужче віддаляється від мене, а по-друге, я все більше втрачаю здатність якось себе порятувати. Це був би найбільший ризик, на який я пішов би, незважаючи на те – чи саме через те, – що це найкраще відповідало б найгіршим моїм рисам. «Ніколи не знаєш, що станеться», – не аргумент проти нестерпності тої чи тої з нинішніх обставин.
То що ж ти робитимеш?
Виїду з Праги. Перед лицем цієї найбільшої з людських втрат, яких я будь-коли зазнавав, удатися до найрадикальнішого засобу, який я тільки маю.
Покинеш службу?
Служба, як я вже згадував вище, і є частиною тієї нестерпності. Надійність, розрахунок на все життя, достатня платня, неповне напруження зусиль – адже це, по суті, ті речі, які мені, неодруженому, ні до чого і які обертаються на муки.
То що ж ти робитимеш?
Я міг би одразу відповісти на всі такі запитання, заявивши: мені нема чим ризикувати, кожен день і кожен найменший успіх – це дарунок долі, все, що я роблю, буде добре. Але я можу відповісти й точніше: як австрійський юрист, ким я насправді зовсім не є, я не маю практичних перспектив; найкраще, чого я міг би тут досягти, я в своїй ситуації вже маю і все ж не можу ним скористатися. На той випадок, вже сам собою, втім, цілком неможливий, якби зі своєї юридичної підготовки я надумав дістати для себе яку-небудь користь, мова може йти лише про двоє міст – Прагу, з якої я мушу виїхати, й Відень, який я ненавиджу і в якому був би нещасливий, бо вирушив би туди з глибоким переконанням, що нещастя не уникнути. Виходить, доведеться їхати за межі Австрії і, позаяк я не маю хисту до мов і погано впоруюсь як із фізичною, так і з комерційною роботою, їхати – принаймні на перших порах – до Німеччини, а там до Берліна, де найбільше можливостей протриматись.
Примечания
1
Німецькою це ім’я пишеться Friede.
2
Сьогодні було дуже мило (чеськ.).
3
Драма Поля Клоделя.
4
Старша сестра Кафки. «Лиха невинність» – роман Оскара Баума.
5
Чеський письменник, історик.
6
Роберт Музіль, письменник.