Всего за 349 руб. Купить полную версию
24 січня. Наполеонівські часи: свято за святом, усі поспішають «зазнати втіх короткого мирного періоду». «З другого боку, вплив жінок на них був скороминущий, вони справді не могли втрачати часу. Кохання тоді виражали в підкресленому захопленні й глибокій відданості». – «Нині тимчасову слабість уже не прощають».
Не в змозі написати кількох рядків фройляйн Бл., не відповів уже на два листи, сьогодні надійшов третій. Я все сприймаю не так і при цьому дуже твердий, але порожній. Днями, коли я виходив, як завжди, з ліфта, мені спало на думку, що моє життя з його чимдалі одноманітнішими в подробицях днями нагадує покару школяреві, коли той, залежно від його провини, повинен переписати десять, сто чи й більше разів те саме речення, безглузде вже самим своїм повторенням, тільки в моєму випадку йдеться про покару, яка називається: «Стільки, скільки витримаєш».
А. не може вгамуватися. Незважаючи на те, що він довіряє мені й хоче почути від мене пораду, про найгірші подробиці я завжди довідуюся тільки мимохідь із розмови, до того ж свій несподіваний подив я щоразу мушу якомога приховувати, не забуваючи, однак, що мою байдужість щодо жахливого повідомлення він може розцінити або як прохолодне ставлення, або ж, навпаки, як глибоке заспокоєння. Так воно й замислено. Історію з цілуванням я почув такими частинами, між якими минали іноді цілі тижні: її поцілував якийсь учитель; вона заходила до його кімнати; він цілував її багато разів; вона регулярно бувала у нього в кімнаті, бо працювала над якимсь рукоділлям для матері А., а в учителя добра лампа; вона безвольно дозволяла йому цілувати себе; він ще доти освідчився їй в коханні; попри все, вона ще ходить із ним гуляти; хотіла зробити йому різдвяний подарунок; якось написала була, зі мною, мовляв, сталося щось неприємне, але все обійшлося.
А. розпитував її так: «Як це було? Я хочу знати все достоту. Він тебе тільки цілував? Скільки разів? Куди? Він на тобі не лежав? Він тебе мацав? Він хотів тебе роздягти?»
Відповіді: «Я сиділа на канапі з рукоділлям, він – по другий бік столу. Потім він підійшов, сів поруч і поцілував мене, я відсунулася від нього до валика канапи, він притис мою голову до валика. Крім поцілунків, більш нічого не було».
Під час тих розпитувань вона якось сказала: «Про що ти тільки думаєш? Я дівчина».
Щойно спало на думку: листа до д-ра Вайса я написав так, що його можна всього показати Ф. Що, коли сьогодні він так і зробив і через те відклав свою відповідь?
26 січня. Не можу далі читати Тюргайм, від якої, втім, в останні дні дістаю задоволення. Щойно відіслав на вокзалі листа до фройляйн Бл. Як це мене сковує й тисне на чоло. Батько з матір’ю грають у карти за тим самим столом.
Батько, мати та їхні дорослі діти, син і дочка, сиділи в неділю за обіднім столом. Мати саме підвелася й опустила ополоника в пузату супницю, щоб понасипати в тарілки, і раптом весь стіл здибився, скатерка затріпотіла, руки позлітали зі столу, і суп разом із галушками на салі вилився батькові на коліна.
Щойно я просто-таки нагримав на матір за те, що вона позичила «Лиху невинність» Еллі[4], якій я ще вчора хотів запропонувати книжку сам. «Не чіпай моїх книжок! Адже в мене більш нічого немає!» І всі оці слова – зі справжньою люттю.
Смерть батька Тюргайм: «Невдовзі після цього прийшли лікарі й сказали, що пульс дуже слабкий і що йому лишилося жити лише кілька годин. Господи, та це ж вони говорять про мого батька, всього кілька годин – і він помре».
28 січня. Доповідь про чудеса Лурда. Ліберальний лікар, енергійний, міцні щелепи, шкірить зуби, дуже любить гратися словами. «Настав час, щоб німецька ґрунтовність і чесність оголосила війну чужоземному шарлатанству». Хлопчик-рознощик «Посланця Лурда»: «Superbe guérison de се soir. Guérison affirmée!» – Дискусія: «Я простий поштар, тільки й того». – «Hôtel de l’univers». Коли виходив, безмежна туга на думку про Ф. Розмірковуючи, помалу заспокоївся.
Відіслав Бл. листа й Вайсову «Каторгу».
Уже досить давненько ворожка на картах сказала сестрі А., що її старший брат заручений і наречена зраджує його. Він розгнівано відкинув тоді такі баєчки. Я: «Чому тільки тоді? Адже це й тепер така сама брехня, як і тоді. Вона ж бо тебе не зраджувала». Він: «Правда ж, вона цього не робила?»
2 лютого. А. Курвалькуватий лист подруги до нареченої: «Якщо ми братимемо все так близько до серця, як тоді, коли ходили під враженням від сповідальних проповідей…» «Чому в Празі ти так стримувалася, краще попустити собі віжки в малому, ніж у великому». Відповідно до своїх переконань я витлумачую листа на користь нареченої, зі схвальними думками.
Учора А. був у Шлюкенау. Сидить цілісінький день з нею в кімнаті, тримаючи в руці згорток з усіма листами (єдиний його багаж), і все випитує її й випитує. Нічого нового не довідується, за годину до від’їзду питає: «А світло, коли цілувалися, не горіло?» – й чує невтішну новину: коли цілувалися (вдруге), В. погасив світло. В. щось креслив по один бік столу, Л. сиділа по другий бік (у кімнаті В. об одинадцятій вечора) й читала вголос «Асмуса Семпера». Тут В. підводиться, підходить до скриньки щось узяти (Л. гадає – циркуля, А. гадає – презерватива), тоді раптом гасить світло й накидається на неї з поцілунками, вона падає обличчям у канапу, він хапає її за руки, за плечі, примовляючи: «Поцілуй мене!»
При якійсь нагоді Л. каже: «В. дуже безпорадний». А іншим разом: «Я його не цілувала», а ще іншим: «Мені здавалося, я лежу в твоїх обіймах».
А.: «Адже я мушу знати правду. (Він виношує думку повести її до лікаря на обстеження.) А що, як першої шлюбної ночі я дізнаюся, що вона брехала? Може, вона така спокійна тільки через те, що він скористався презервативом».
Лурд: нападки на віру в чудеса – це нападки й на церкву. З таким самим правом він міг би повсюди виступати проти церков, процесій, сповідей, негігієнічних процедур, позаяк не можна довести, що молитви допомагають. Карлсбад – іще більше шахрайство, ніж Лурд, тільки Лурд має ту перевагу, що туди їдуть із найглибшою вірою. А як стоять справи з упертими думками щодо операцій, сироваткового лікування, щеплень, ліків?
I все ж таки: величезний шпиталь для бездомних тяжкохворих; брудні ночви у баптистеріях; підводи, що чекають на спеціальні потяги; лікарські комісії; величезні хрести з електричних лампочок на горах; папа щороку одержує по три мільйони. Мимо проходить священик із дароносицею, якась жінка на ношах кричить: «Я здорова!» Її кісткові сухоти залишаються без змін.
Двері трохи прочиняються. З’являється випростана рука з револьвером.
Тюргайм, II, 35, 28, 37: нема нічого солодшого, ніж кохання, нічого веселішого, ніж кокетування; 45, 48: євреї.
10 лютого. Одинадцята година, після прогулянки. Свіжіший, ніж звичайно. Чому?
1. Макс сказав, що я спокійний.
2. Фелікс збирається одружитись (посварився був із ним).
3. Я залишуся сам, якщо Ф. мене все ж таки не хоче.
4. Запрошення від пані X. і роздуми про те, як я їй відрекомендуюсь.
Випадково пішов не звичайним шляхом, а протилежним, а саме Кеттенштеґ, Градчин, Карлсбрюке. Звичайно я на цьому шляху мало не падаю, а сьогодні, йдучи з протилежного боку, ніби трохи підвівся.
11 лютого. Нашвидку перечитав «Ґете» Дільтея, неймовірне враження, захоплює цілком, чому не можна спалахнути й згоріти у цьому вогні? Чи піти за велінням, навіть якщо його не чуєш? Сидіти в кріслі посеред своєї порожньої кімнати й дивитися в паркет. Закликати в гірській ущелині «Вперед!» і чути з усіх бічних стежок поміж скель відгуки поодиноких людей і бачити, як вони звідти виходять.
13 лютого. Вчора у пані X. Спокійна й активна, енергія, що непомильно торує собі шлях, проникає скрізь, працює очима, руками і ногами. Щирість, відкритий погляд. У моїй пам’яті назавжди збереглися її жахливі, огидні святкові ренесансні капелюшки давніх часів з букетиками й пір’їнами; поки я не познайомився з нею особисто, вона здавалася мені відразливою. Поспішаючи дійти до суті розповіді, вона аж притискає до себе муфту, але та все ж таки здригається. Її діти А. і В.