«Я приїду до тебе під вікно зимової ночі на білосніжному танку».
Щоночі в черговому сні пролітала ця фраза, вимовлена моїм голосом. І мені здавалося, що уві сні, почувши її, я киваю. Я згоден приїхати до тебе під вікно на білосніжному танку.
Тільки звідки взявся цей білосніжний танк?
Я перебираю всі слова, звалені в моїй памяті. Память не архів. У ній ніколи не буває порядку. У ній якщо навіть щось і знайдеш, навряд чи точно зрозумієш: коли і ким це було сказано або зроблено.
«Мій тато був командиром танкової частини» прошепотів звідкись здалеку твій голос.
Ти це сказала на другий день нашого знайомства. Точніше, це була твоя відповідь на мою пропозицію випити у тебе вдома чаю.
Ми так і не випили у тебе чаю. Замість цього ми кілька разів посиділи в барі, де ти завжди замовляла червоне мартіні, а я куштував то кальвадос, то справжній портвейн із Португалії. Потім, це було наприкінці травня, зїздили до Ялти і провели там три дні. Сонце тільки-тільки починало оживляти, розморожувати людей. Весна була пізня. Мені за тиждень до цього виповнилося 45, тобі наступного вересня «стукало» 22. Чудова різниця. Памятаєте такий рекламний слоган «Відчуйте різницю!»? Я її дійсно відчув. І запамятав назавжди.
І ось цієї ночі знову згадував її в одному зі своїх звичайних, присвячених тобі снів.
Від Нового року поменшало яскравості, зате додалось її до Різдва. Я завис між двома цими святами з чітким відчуттям необхідності щось зробити, взяти щось із минулого і перетягнути якщо не в майбутнє, то вже точно в сьогоднішній день, точніше в сьогоднішню ніч.
Хтось пустив за вікном ракету. Над будинком вибухнув різнокольоровими іскрами салют. Я розплющив очі. Фосфор стрілок на старовинному будильнику вказав час чверть на другу ночі.
Той, хто запустив цей феєрверк, напевно молодший за мене років на десять. У моєму віці до феєрверків виникає стійка байдужість.
Тепер мені не хочеться спати.
Я підводжуся, підходжу до вікна.
Де ти там, Іє? питаю я завіконну темінь.
У ці зимові ночі мені не вистачає саме її. Про інших жінок, які гостювали в моєму особистому житті, я не думаю.
Алло? бурмоче сонний голос. Хто це?
Скоро половина другої. Вона напевно міцно спала. Цікаво, що їй снилося?
Це один егоїст із твого недавнього минулого, кажу я.
З трубки мовчання. Хвилина, друга. Вона не кладе трубку.
Ти мене впізнала? питаю я, не витримавши цю гру «хто кого перемовчить».
Впізнала.
Як там твій тато?
Він помер. Два місяці тому.
Вибач.
Нічого. Я вже звикла до того, що його немає. Його друзі ще не звикли і дзвонять час від часу. Іноді вночі. Люди похилого віку, як і щасливі, на години не зважають. Я думала, і зараз це хтось із них.
Ти тепер сама?! питаю я і ловлю себе на тому, що в інтонації моїй прослизає надія на її ствердну відповідь.
Майже.
Як це?
У мене позавчора бойфренд загубився
Оголошень на стовпах не вішала? Ну, там, поверніть за винагороду
У трубці мовчання.
Вибач, кажу я. Вночі у мене трапляються невдалі жарти. Якщо хочеш, можемо піти його разом пошукати!
Знову жартуєш?! зітхає вона.
Ні, я не жартую. Я можу бути у тебе через двадцять хвилин.
Ну будь! каже вона вже проникненим голосом.
На вулиці мінус десятьпятнадцять. Мій сірий «опель» ніяк не хоче заводитися. Замерз бідолаха. Якщо він так і не заведеться, то обіцянки своєї я не зможу дотримати. Пішки по снігу та крижаній кірці звідси, з Микільсько-Ботанічної, до її будинку на Липській? На це може і сорок хвилин піти, і година. Взимку не можна ходити швидко. Особливо вночі.
«Опель» нарешті завівся. Крижана кірка під колесами захрумтіла. Ліворуч університет, праворуч памятник національному поету. Повертаю на бульвар, який спускається до Бессарабки. Знову ліворуч університет, тільки тепер жовтий його корпус, а праворуч у парку національного поета спить ресторан, названий на честь того ж національного поета. Дорога безлюдна й іскрить сніжком, який відбиває світло вуличних ліхтарів. Світлофори блимають жовтим. Навколо ні машин, ні людей. Де ж ми шукатимемо її бойфренда?
А, втім, навіщо мені її бойфренд? Досить побачитися з жінкою, яка змусила мене відчути різницю. Ні, зовні вона просто красива і витончена. Різниця між нею та іншими красивими молодими не зовнішня. Вона в чомусь іншому. У темпераменті, в непередбачуваності, в якійсь глибоко всередині захованій бісівщині.