А бабусі тим часом не поспішаючи накривали на стіл. У центрі столу поклали одна на одну три паски три круглі хліби з діркою в середині. У цю дірку поставили високу свічку. Потім розставили навпроти кожного стільця тарілки, розклали виделки-ложки.
Ти коли-небудь по-справжньому Різдво відзначав? запитала мене Марина.
Я похитав головою.
Тоді тобі обовязково сподобається! сказала вона й усміхнулася.
А в цей час старша бабуся занесла та поставила на стіл великий глиняний горщик, накритий кришкою. А молодша з Дмитром принесли дві таці й переставили на стіл із десяток страв з рибою, варениками та голубцями.
Після цього обидві бабусі й Дмитро запитально подивилася на нас із Мариною.
Що, сідати? запитав я.
Ні, спочатку надвір! солодким голосом повідомила старша бабуся. Хто першу зірку побачить, то і свічку запалить, вона показала на центр столу. Тоді й сядемо!
Небо було затягнуте хмарами, і тільки в одному місці виднілася білувата пляма: там намагався пробитися своїм блідим світлом до землі місяць.
Морозне повітря обпекло мені горло. Я теж задер голову догори та дивився на хмарну пелену, яка затуляла від нас зоряне небо.
З боку лісу долинуло вовче виття. Я здригнувся.
Тут у вас багато вовків? запитав я Ольгу Іванівну.
Ой багато, синку, відповіла вона. І вовків, і всякої звірини!
Он, он! закричала раптом дзвінко Маринка, рукою показуючи на маленьку зірочку, що виглянула з-за хмар.
Буде тобі щастя, донечко! пообіцяла старша бабуся, потім обвела всіх добрим поглядом і покликала за стіл.
Ми швидко повернулися в тепло хати. Сіли за стіл.
Маринка запалила свічку, що стояла в середині трьох поставлених один на одного калачів. Бабусі співуче прочитали різдвяну молитву. Потім молодша зняла з глиняного горщика кришку і кожному на тарілку поклала куті: пшоняної каші, звареної з медом і маком. Потім був борщ із вушками та інші десять страв. І узвар компот із дванадцяти фруктів. А коли ми вже наїлися, за вікном почувся хрускіт снігу. Хтось зупинився перед порогом хати, і тут же зазвучали різдвяні колядки. Тільки голоси все були чоловічі, немов колядки ці виконував хор донських козаків.
Вийди до них, попросив мене Дмитро. Там, на підлозі в передпокої, кульок із рибними консервами. Дай кожному по одній!
Із кульком у руці я відчинив двері і обімлів: переді мною стояли та співали шестеро дядьків, одягнених у військовий камуфляж.
Я почекав, поки вони доспівали колядки до кінця, і поклав у долоню кожному по бляшанці мяса камчатських крабів.
А вони поклонилися, розвернулися, вийшли з двору і закрокували вздовж по засніженій дорозі. Розчинилися в мороці цього різдвяного вечора.
«Дивно, думав я, в усіх казках і фільмах колядки співають діти, і їм потім за це дають цукерки або гроші»
Гей, зачини двері, а то застудиш нас усіх! долинув до мене голос Дмитра.
Я повернувся, все ще перебуваючи в задумливому настрої.
О! Дивіться! Зроби голосніше! Дмитро розвернув мене своїми словами та жестом до телевізора.
На екрані зявилося рожеве обличчя президента. Президент привітав усіх із Різдвом і з екрана перехрестив нас.
Це добре, що він усю країну перехрестив, сказала старша бабуся. Минулого року забув це зробити, і все відразу, з першого січня, і подорожчало. І мясо, і яйця, і молоко
Ну гаразд, гаразд! зупинила сестру Ольга Іванівна. Гріх скаржитись, і так добре живемо! Потім вона повернулася до Дмитра і сказала: Збережи тебе Бог, Дмитрику!.. Ну все, тепер спочивати! Молодята в першу спальню, вона показала рукою на подвійні двері, а ти, Дмитрику, на кухні будеш, ми тобі там розкладачку поставимо. Добре? Тут-то не можна.
А чому не можна? здивувався я. І для кого цей шостий стілець тут стояв?
Для духів предків. Так має бути, терпляче пояснила мені молодша бабуся. Але вони можуть і вночі прийти, то вже краще, щоб тут ніхто не спав.
Спальню нам відвели з великим подвійним ліжком. На стіні в узголівї ікона.
Ну що, ти готовий? прошепотіла мені, роздягаючись, Маринка.
Я зрозумів питання. І дійсно, було в цьому вечорі щось дивовижне, дивне, урочисте і не зовсім зрозуміле. Напевно, саме в таку ніч і треба зачинати дітей
Під теплою пуховою ковдрою ми з Маринкою миттєво зігрілися.
Тепер ми запамятаємо це Різдво назавжди! Гарячий шепіт Маринки зігрів мені вухо, і я сильно притиснув її до себе.