Він раптом дістав із кишені шкіряної куртки мобільний телефон, набрав номер.
Через годинку будемо! сказав він комусь.
Дивно, але ця коротка телефонна розмова, а якщо точніше всього лише одна фраза, сказана по мобільному, заспокоїла мене, повернула до радісних різдвяних роздумів. Я думав: який би подарунок зробити Маринці? Може, дійсно мобільний телефон? Щоб я міг їй завжди зателефонувати, завжди її розшукати? Але тоді виходить, що це скоріше мені подарунок, аніж їй
Дивись, дивись! обірвала мої роздуми Маринка, обернувшись і показуючи рукою вперед по ходу машини.
Джип уповільнив хід. Я нахилився вперед і побачив могутнього лося, що стояв просто на дорозі. Він явно дивився на нас.
А ми підїхали і зупинилися перед ним, як солдат перед генералом.
Може, посигналити? задумливо запропонував Дмитро, глянувши на годинник.
Не треба, попросила Марина. Ти йому краще поблимай фарами.
Дмитро кілька разів перемкнув світло з ближнього на дальнє та назад. І лось хитнув головою, розвернувся і пішов у темний ліс.
Бачиш! радісно видихнула Марина.
Ліс закінчився раптово. Машина виринула на засніжене поле і, здавалося, стала легшою. Тут уже не було колії, і Дмитро орієнтувався по укопаних уздовж ґрунтівки деревяних стовпах. Тут уже не було так темно, як у лісі. Над полем висів яскраво-жовтий місяць, і його світло іскрилося на снігу.
Краса! вигукнула Марина і обернулася, щоб мені всміхнутися.
Попереду показалася село.
Машина зупинилася біля присадкуватої хатки, у трьох вікнах якої горіло жовте домашнє світло.
Приїхали! повідомив Дмитро і заглушив мотор.
Дві господині Галина Іванівна і Ольга Іванівна зустрічали нас на вході різдвяною піснею. Вони були сестри. Старшій, Галині Іванівні, було вісімдесят два, молодшій сімдесят пять.
Як тільки ми увійшли до цього будинку, настрій мій перемінився. Тут було тепло навіть у передпокої було чутно, як тріщать дрова, що горять у печі. Вся хата, що складалася з невеликої кухоньки, зали та двох спаленьок, була прибрана і прикрашена. На вікнах наклеєні вирізані з білого паперу янголята. У кутку зали під стелею на поличці ікона Божої Матері, а перед нею палаюча свічка. Внизу на тумбочці під іконою величезний радянський телевізор «Горизонт», накритий вишитою скатеркою. У центрі великий круглий стіл.
Проходьте, проходьте, гості різдвяні! співуче весело заголосили сестри-бабусі.
Залишивши у передпокої верхній одяг і роззувшись, ми з Мариною пройшли до зали. Дмитро залишився. Із машини він переніс до хати великий рюкзак і тепер розбирався з його вмістом.
Старша бабуся посадила нас на диван і ввімкнула телевізор, знявши з нього вишиту скатертину.
Ви поки що подивіться, а ми тут з Олечкою ще мусимо на кухні закінчити! сказала вона. Тільки він у нас старенький, усе в одному кольорі показує.
Телевізор нагрівався хвилини три. Потім зявилося зображення. Воно виявилося рожевим і тремтячим. На екрані співав і танцював у своєму кліпі рожевий Майкл Джексон.
До вітальні зайшов Дмитро.
Ну, як вам тут? запитав він весело.
Клас! відповіла Маринка. І бабусі чарівні! Де ти їх знайшов?
Комерційна таємниця! посміхнувся Дмитро.
Ти в телевізорах розбираєшся? запитав його я. Може, покрутити там що-небудь, аби він нормально показував?
Уже пробував, Дмитро махнув рукою. Тут справа не в телевізорі. Або антена така, або взагалі якісь перешкоди в повітрі Можу перевести на чорно-біле!
Ні, нехай уже краще все буде рожевим! погодивсь я.
Знову зайшли бабусі у кожної в руці по складеній вишитій червоними півниками скатертині. Спочатку вони вдвох накрили стіл важкою скатертиною, потім, поверх неї, другою.
А чому дві скатертини? поцікавилася Маринка.
Так має бути, за традицією, відповіла голосом доброго екскурсовода молодша бабуся Ольга Іванівна. Нижня скатертина для предків, а верхня для нас.
Потім старша бабуся попросила молодшу порахувати, скільки нас.
Шестеро, відповіла молодша.
І вони розставили навколо столу шість стільців.
Я перерахував усіх присутніх. Вийшло пять. Подумав, що ми чекаємо когось іще. І знову спрямував свій погляд на телевізор. Тепер там співала і танцювала рожева Брітні Спірс. Очі поступово звикали до цього тремтячого рожевого кольору. Виникло таке відчуття, ніби я дивлюся старовинну шоу-хроніку якогось давно минулого століття.