Тут було б доречно вперше визнати виняток із правила, за яким сни завжди виступають як здійснення бажань. Тривожні сни, як я неодноразово стверджував і детально доводив, не є винятком так само, як сни-покарання, які здійснюють належне покарання за виконання забороненого бажання і виступають таким чином як здійснення бажання особливого «почуття провини», реакції на витіснений потяг. Однак сни травматичних невротиків, які ми обговорюємо, не можна розглядати з точки зору здійснення бажань, і так само це заледве можливо щодо снів, які відтворюють спогади про психічні інфантильні травми. Такі сни, що їх нам випадає аналізувати у пацієнтів із неврозами, радше відображають тенденцію до нав’язливого повторення, яку підкріплює у процесі психоаналізу бажання – уже аж ніяк не несвідоме – виявити все забуте і витіснене. Таким чином, функція снів, що полягає в усуненні приводів до переривання сну за допомогою здійснення бажань, які можуть сну перешкоджати, виявляється не первісною: сни можуть лише в тому разі впоратися із завданням усунення шкідливого збудження, коли в усьому психічному житті панує принцип задоволення. Якщо ж існує «потойбіччя» принципу задоволення, то можна уявити собі давнішу добу, що передувала появі тенденції здійснення бажань уві сні.
Насправді, це не суперечить більш пізній функції сну. Однак, якщо ця тенденція зазнає порушень, постає запитання: чи можливі у практиці психоаналізу сни, які в інтересах психічного зв’язування травматичних уражень схиляються до тенденції нав’язливого відтворення? Відповідь на це запитання, безперечно, буде ствердною.
Щодо «воєнних» неврозів, то в іншій роботі я довів, що – настільки, наскільки сама назва означає щось більше, ніж просте посилання на обставини виникнення захворювання – вони можуть бути травматичними неврозами, виникненню яких сприяв Я-конфлікт.
Згадуваний факт[17], що водночас із психотравмою серйозне фізичне поранення зменшує ймовірність виникнення травматичного неврозу, тепер стає зрозумілішим, надто, якщо згадати про дві обставини, виявлені психоаналітичним дослідженням: по-перше, що механічні потрясіння слід вважати одним із джерел сексуального збудження (порівняйте зауваження про вплив коливання та їзди залізницею у «Трьох нарисах з теорії сексуальності»), і, по-друге, що хворобливий і гарячковий стан істотно впливає на розподіл лібідо. Таким чином, механічна дія травми звільняє ту кількість сексуального збудження, що діє травматично, унаслідок недостатньої тривожної готовності, а поранення тіла в той самий момент через нарцисичне зосередження лібідо на постраждалому органі зв’язує надлишок збудження.
Відомо також (хоч ця ідея не була достатньо використана в теорії лібідо), що такі важкі порушення в розподілі лібідо, як меланхолія, можуть тимчасово відступати у разі виникнення будь-яких супутніх органічних захворювань; і навіть стан цілком розвиненої Dementia ргаесох[18] може у цих умовах змінитися на короткочасне поліпшення.
V
Той факт, що чутливий корковий шар не має захисного бар’єру від збуджень, які надходять ізсередини, матиме один неминучий наслідок, а саме, що це передання стимулів набуває підвищеного економічного значення і часто спричиняє економічні порушення, які можна порівняти з травматичними неврозами. Найбільш плідними джерелами таких внутрішніх збуджень є так звані органічні інстинкти, участь в утворенні яких беруть представники всіх сил, що виникають в організмі та передаються психічному апарату – вони, власне, й становлять найважливіший і найнезрозуміліший елемент у психологічних дослідженнях. Можливо, ми не вважатимемо аж занадто сміливим припущення про те, що збудження, викликані інстинктами, належать до типу не «зв’язаних», а радше вільних рухомих нервових процесів, які прагнуть розряджання. Найбільш надійним аспектом дослідження цих процесів стало вивчення снів. Саме там ми виявили, що процеси у несвідомих системах принципово відрізняються від процесів у (перед-) свідомих; і що у несвідомому окремі заряди енергії легко можуть повністю переноситися, зміщуватися або ущільнюватися, а якщо це сталося з передсвідомим матеріалом, то будуть отримані тільки дефектні результати. У цьому причина загальновідомих химерностей у змісті снів після того, як передсвідомі залишки дня пройшли опрацювання за законами несвідомого. Я назвав цей процес у несвідомому психічним «первинним процесом», на відміну від вторинного процесу, притаманного нашому нормальному притомному життєвому стану.
Оскільки збудження всіх інстинктів виникають у системі несвідомого, навряд чи видасться новиною твердження, що вони відбуваються за принципами первинного процесу; з іншого боку, ми не маємо підстав ототожнювати первинний психічний процес із вільним рухомим зарядом, а вторинний процес – зі змінами зв’язаного або тонічного напруження Бройєра[19]. У такому разі завданням вищих рівнів психічного апарату було б зв’язування інстинкту збудження, що виникає з первинного процесу. Нездатність до такого зв’язування викликала б порушення, аналогічні травматичним неврозам; тільки успішне зв’язування уможливлювало б подальшу безперешкодну реалізацію принципу задоволення (і його різновиду – принципу реальності). Поза тим, перевагу мало б тоді інше завдання психічного апарату, а саме – отримання контролю над збудженням або його зв’язування, що не виключає присутності принципу задоволення, але не залежить від нього і навіть не бере його до уваги.
Вияви нав’язливого повторення, які ми описали, як у ранніх формах інфантильного психічного життя, так і у досвіді психоаналітичного лікування, демонструють виразно інстинктивний характер, а там де вони вступають у суперечності з принципом задоволення – достоту демонічний характер. У випадку дитячої гри, ми, здається, дійшли висновку, що дитина повторює навіть неприємні переживання, оскільки тоді, завдяки своїй активній ролі, набагато повніше оволодіває сильним враженням, ніж це було б можливо за простого пасивного досвіду. Кожне свіже повторення, вочевидь, зміцнює майстерність, до якої прагне дитина; навіть приємними переживаннями дитина ніколи не може достатньо насититися, повторює і вперто наполягає на досягненні ідентичного враження. Цій особливості судиться згодом зникнути. Почутий удруге жарт не розважить, як уперше; театральна вистава ніколи не справить такого враження вдруге, як першого разу; не так просто переконати дорослу людину перечитати книжку, яка, начебто ж сподобалася. Новизна завжди є необхідною умовою задоволення. Дитина, однак, ніколи не втомлюється вимагати від дорослого повторення гри, в яку вона грала з ним раніше або він був показав, аж доти, нарешті, почує категоричну відмову; так само, якщо дитині сподобалася казка чи історія, вона хоче завжди чути її знову й знову, замість нової, і вперто наполягає на точному повторенні та виправляє кожне відхилення, якого оповідач помилково допускається, чи яким, можливо, сподівається оновити та прикрасити сюжет. Це не суперечить принципу задоволення: вочевидь, що повторення, повторне відкриття вже знайомого є джерелом задоволення як таке. З іншого боку, аналізуючи пацієнта, стає зрозумілим, що нав’язливо повторювати перенесення випадків його інфантильного життя цілковито суперечить принципу задоволення. Пацієнт поводиться, у цьому розумінні, чисто як дитина, і таким чином дає зрозуміти нам, що згнічені сліди пам’яті його раннього досвіду присутні не у «зв’язаній» формі, а також, у певному сенсі, не придатні до вторинної форми процесу. Тому факту, що вони незв’язані, ці елементи завдячують своєю здатністю продукувати фантазії здійснення бажання, які представляють у снах, застосовуючи приєднання залишків денних вражень. Ми часто наштовхуємося на такі нав’язливі повторення у терапевтичній практиці, і вони стають перешкодою наприкінці лікування ми хочемо домогтися цілковитої відстороненості пацієнта від лікаря. Можна також припустити, що неясна тривога новачків перед психоаналізом пов’язана саме з тим, що вони бояться пробудити в собі щось, що, на їхню думку, краще залишити спати; це їхній страх перед виникненням демонічного нав’язливого примусу.