II
Уже давно описаний стан, що має назву «травматичного неврозу» і який виникає після таких тяжких механічних потрясінь, як зіткнення поїздів та інші нещасні випадки, повязані з небезпекою для життя. Жахлива, нещодавно пережита війна, створила умови для виникнення великої кількості випадків такого захворювання і поклала край спробам звести його природу до органічного ураження нервової системи внаслідок впливу механічного чинника. Картина стану травматичного неврозу наближається до картини істерії за багатством подібних моторних симптомів, але, зазвичай, перевищує її за виявленістю ознак субєктивних страждань, близькою до картини іпохондрії або меланхолії, і симптомами глибокої загальної слабкості та порушення психічних функцій. Повного розуміння як військових неврозів, так травматичних неврозів мирного часу ми ще не досягли. У військових неврозах, з одного боку, прояснює справу, а з іншого заплутує та обставина, що така сама картина хвороби іноді виникала навіть без участі грубого механічного пошкодження. У звичайному травматичному неврозі привертають увагу дві основні версії перебігу хвороби: перша якщо головним етіологічним чинником є момент раптового переляку, і друга якщо отримане поранення або ушкодження водночас перешкоджало виникненню неврозу.
Cиноніми «переляк» [Schreck], «тривога» [Angst] і «страх» [Furcht] неправильно вважають ідентичними[5] за значенням. У контексті уявлення про небезпеку їх нескладно розмежувати. Тривога означає певний стан очікування небезпеки та підготування до неї, навіть якщо її конкретна причина невідома; страх передбачає певний обєкт, якого є підстави боятися; переляк це стан, що виникає за появи небезпеки, особливо, якщо субєкт виявляється до неї не підготованим, тут підкреслюється аспект несподіванки. Я не думаю, що тривога може викликати травматичний невроз тривога містить елемент захисту від переляку, а отже, захищає також від неврозу, що його викликає переляк. До цієї тези ми ще повернемося згодом.
Вивчення снів варто розглядати як найнадійніший шлях до дослідження глибинних психічних процесів. Стан хворого на травматичний невроз під час сну має особливий характер, цікавий тим, що він постійно повертає хворого у ситуацію катастрофи, що призвела до його захворювання, і пацієнт прокидається від нового переляку. На жаль, цьому факту не приділяють уваги. Зазвичай, його вважають тільки доказом глибини враження, справленого травматичним досвідом, якщо це враження не залишає хворого навіть уві сні. Пацієнт дозволимо собі так це сформулювати психічно фіксований на травмі. Такого типу фіксація на враженнях, що викликали хворобу, давно вже нам відома за симптоматикою істерії. Бройєр і Фройд 1893 року висунули таку тезу: істерики здебільшого страждають від спогадів. У разі так званих «військових» неврозів дослідники наприклад, Ференці й Сіммель теж пояснюють деякі моторні симптоми як наслідок фіксації на моменті травми.
Однак мені невідомі випадки, коли хворі на травматичний невроз у притомному стані надто переймалися б спогадами про нещасний випадок, що їх спіткав. Вони, радше, намагатимуться геть про нього не думати. Уважаючи самоочевидним, що сон знову повертає їх в обставини, які викликали травму, вони, зазвичай, не замислюються над природою сну. А природі сну більше відповідала б ситуація, коли сновиддя малювало б хворому сцени з того часу, коли він був здоровий або картини очікуваного одужання. Якщо ми не хочемо, щоб сни травматичних невротиків увели нас в оману щодо тенденції снів виконувати бажання, маємо зробити висновок, що в цьому стані функція сну так само порушена та відхилена від своїх цілей, як чимало іншого, або інакше ми мусимо зробити припущення про загадкові мазохістські тенденції Я.
Я пропоную залишити темну і похмуру тему травматичного неврозу і звернутися до вивчення роботи психічного апарату в його найбільш ранніх нормальних формах діяльності. Я маю на увазі дитячу гру.
Різні теорії дитячої гри лише нещодавно порівняв і оцінив із психоаналітичного погляду З. Пфайфер у Imago (V, с. 243), тож я можу послатися на цю роботу. Згадані теорії намагаються розгадати мотиви дитячої гри, що не висувають на перший план економічний аспект, тобто без огляду на отримання задоволення. Не маючи на меті охопити все розмаїття виявів гри, я скористався нагодою, щоб розяснити першу самостійно вигадану півторарічною дитиною гру. Ідеться аж ніяк не про швидкоплинне спостереження, оскільки я упродовж кількох тижнів мешкав під одним дахом із цією дитиною та її батьками, тож спостереження мої тривали достатній для того час, щоб ця загадкова і постійно повторювана дія нарешті розкрила мені свій сенс.