Він жив відкрито, його життя проходило на очах у всіх. А у посякденні його поведінка, в узвичаєному розумінні цього слова, була далеко не бездоганною. Й не дивно, що навколо його імені накручено стільки напівправди і брехні, що навіть сьогодні, з висоти часу, у цьому непросто розібратись. Так, поголос не пощадив Семенка. Деякі його людські слабкості ставились йому за велику провину ще за його життя.
Пліткували, що він божився, ніби роздягнеться біля пам’ятника Богдану Хмельницькому й покаже, яке в нього красиве тіло… Заспокойтеся, це образний вираз оголеної душі поета.
Хуліганив? У жодному разі! Просто вів, за його ж словами, «модерн-життя».
…Привселюдно сплачував своєму другу поету Миколі Бажану перший гонорар – вручив дебютантові шкіряні штани, особливість яких полягала в тому, що вони… стояли! Розчулений отримувач гонорару дякував йому за оптимістичне побажання. Ну, що тут скажеш…
…Якщо вірити Оксані Буревій, дочці опонента Семенка письменника Костя Буревія, то Семенко, живучи у центрі Києва, на вулиці Володимирській, міг зранку вийти у доброму гуморі на балкон і… помочитися вниз. Жарт, чи що? Якщо жарт, то несмішний. Ну, це вже на совісті Оксани Костівни, яка, живучи у США, багато зробила для увічнення пам’яті батька. Але ж не за рахунок дискредитації його опонента це робити? Та й чи могла Оксана Костівна бути безапеляційним свідком, адже на момент описуваних подій їй ледь виповнилось сім років?..
…Доброзичливий Остап Вишня, сповнений поваги до мистецьких пошуків Семенка, висловлювався делікатніше, мовляв, той міг «подивувати і образити міщанський смак»…
…А його дочка розповідала, бувало, батько виходив з будинку і голосно казав: «Хочете, підемо кокаїну понюхаємо?» Діти у дворі сміялися і розбігалися…
Хотів уже зупинитись у живописанні колоритних подробиць щоденного буття епатажера. Хто з ким спав, хто скільки пив і хто фонтанував з балкона – це лише колоритні побутові клаптики, які у своєму калейдоскопі до якоїсь міри оживлюють образ митця, але чи допоможе це створити його образ? Любимо ми його не за ювелірний секс чи гучні п’янки, не, тим більш, за спосіб справляти… Про талановитість митця вони нібито не свідчать. Аж ніяк не свідчать? Сучасник Михайля Семенка шанований ним французький художник-фовіст Анрі Матісс, який віддавав перевагу кольоровій гаммі перед детальним зображенням об’єкта, якось завважив, що ключ до творчості митця слід шукати поміж найдрібніших і нібито незначних подробиць його повсякденного життя. То ж чи варто утилітарно виокремлювати з його життя лише те, що, як нам здається, у найбільшій мірі послуговує створенню іміджу видатного митця? Всі ці колоритні побутові подробиці дозволяють представити життя і творчість митця в узгодженні з його власним темпераментом, характером, з оточуючим світом – динамічно і емоційно. Та зрештою, всі ці свідчення, навіть поголос – лише канва для роздумів читача…
Отже, скандал – не заради скандалу? Скандал – як спосіб привернення уваги до себе, до своєї творчості…
Що поробиш, отаким і увірвався до української художньої культури – Михайль Семенко – у протилежності оцінок сучасниками його життя і творчості. Там, де Семенко, – чекай скандалу, що у житті, що у творчості. Ортодоксальна постать, він нікого не залишав байдужим.
Вибачайте, ну, ось такий я, визнає поет, приймайте – не сприймайте, але, певен, повз не пройдете.
* * *
Так хто ж такий і що ж то за явище – Михайль Семенко?..
У 20-ті роки минулого століття його творчість має могутній громадський резонанс в Україні: від абсолютизації – викликав захоплення у друзів-митців: Миколи Бажана, Павла Тичини, Володимира Сосюри, Юрія Яновського, яких з часом наречуть видатними, – до повного несприйняття, викликаючи підозри у деяких колег, особливо так званих сексотів (українського перекладу слова «сексот», тобто секретний співробітник, немає…), які, за завданням НКВС, винюхували в його поезії антирадянські настрої, провокували на антирадянські висловлювання, та магнетичного впливу на міську студентську молодь – вечори футуристичної поезії Семенка збирали по всій Україні повні аудиторії і, траплялося, закінчувалися скандалами на мистецькому ґрунті…
У 30-ті роки минулого століття розгублений поет кидається на всі боки. Коли були ліквідовані всі літературні об’єднання, у тому числі знищено футуристичний часопис Семенка «Нова генерація», якийсь час незугарно клянеться у своїй відданості радянській владі, щоб ніхто нічого не запідозрив… Марно намагається вписати непокірний український футуризм у нормативні прописи методу створення мистецьких шедеврів – загальнорадянського соціалістичного реалізму… Відмовляється від свого псевдоніма – і цим від футуризму? Чи заховав у глибини душі до кращих часів, на які уже й не сподівався, свої мистецькі уподобання?.. Зрештою, замовкає…
Зловісного 1937 року, в потоці масового знищення української творчої інтелігенції, на нього чекало ординарне і неминуче у ті часи: арешт, звинувачення у антирадянській терористичній діяльності, розстріл. А далі…
«Далі», з наголосом на другому складі, якого він пропагував на сторінках часопису «Нова генерація», для нього вже не було. І «далі», з наголосом на першому складі, – ще не було.
А було: вилучення з історії української художньої культури – не знайшлося місця, довгі роки повного забуття – «Хто сказав Семенко? Який Семенко?»
Хіба що останнім часом – зарахований до когорти українського Розстріляного Відродження – він непросто і, як побачите, несподівано входить у сучасний український культурний рух, але таки входить. Справедливість все-таки запанувала, шкода, що надто пізно…
* * *
До чого я веду? Не сподівайтеся, сучасний читачу, що закохаю вас у поезію Семенка. Серед його численних строф-заклинань, строф-заїкань, строф-шифрограм виблискують справжні поетичні перли – і деякі з них ви обов’язково почуєте. Так, коштовних перлів менше, ніж ви очікували. Та хіба цінність перлів виміряється кількістю? Подекуди читачеві доведеться напружитись, щоб зрозуміти його поетичне послання. А інколи, навпаки – розслабитись. Милуватись, захоплюватись поетичним мистецтвом Семенка взагалі непросто – відбудеться хіба що прилучення читачів до таємниці його творчості. Тож сподіваюсь здивувати і зацікавити вас.
Проте мушу застерегти вас (та ви й без мене зрозуміли) – це дуже специфічна поезія, сповнена загадок, які кортить розгадувати, – але ж нерідко без очевидних розгадок; багатозначних натяків, – але ж без видимих адрес; криптограм, які кортить розшифровувати, – але ж без кодів розшифрування; примхливих розломів змісту, нарочитих прозаїзмів, навіть викличної беззмістовності, які спантеличують і змушують перечитувати поетичні рядки, – але ж перечитувати вголос, ба навіть на різні голоси і без пауз?!.
І ми побачимо і почуємо у віршах поета: слово – перевернуте з ніг на голову; фразу – поставлену сторчма; вірш – калейдоскоп несполучуваного!
І ми відчуємо настрій поета: болісне несприйняття буденності, вчинки не за роздумом, а від душевних імпульсів, щастя від аромату кохання, жах від передчуття неминучого!..
Нічого дивного, і прийміть це aпріорі: революція для Семенка не мала політичного змісту, це створення перевернутого світу. Тож і поезія для нього – образ перевернутого світу. «Чому не можна перевернути світ / щоб поставити все догори ногами?» – риторично запитує поет, представляючись читачам. А це ніщо інше, як протест проти рутинного сприйняття життя і творчості:
Примечания
1
Анаграма (від грецьк. ανα- «пере» й γράμμα – «літера») – літературний прийом, в основі якого – перестановка літер або звуків певного слова (або словосполучення), що в результаті дає інше слово або словосполучення.