– Я розгадую їх усі, – запевнила змійка.
Обоє замовкли.
Розділ XVIII
Маленький Принц перетнув пустелю й побачив лише одну квітку. Квітку з трьома пелюстками, непоказну й миршаву…
– Добрий день! – привітався Маленький Принц.
– Доброго здоров’я! – відповіла квітка.
– Де люди? – чемно запитав Маленький Принц.
Та квітка колись бачила, як ішов караван:
– Люди? Їх, мабуть, шестеро чи семеро. Я бачила їх багато років тому. Але ніколи не знаєш, де шукати їх. Вітер жене їх, як перекотиполе. Вони без коріння, і це страшенно сковує їх.
– Прощавай! – рушив далі Маленький Принц.
– Прощавай! – кинула квітка.
Розділ XIX
Маленький Принц піднявся на високу гору. Єдиними горами, які він знав коли-небудь, були три вулкани, що сягали йому по коліно. Згаслий вулкан правив йому за стільчик. «Із такої високої гори, – сказав він собі, – я одразу побачу всю планету і всіх людей…» Та побачив лише гострі верхівки скель.
– Добрий день! – про всяк випадок привітався він.
– Добрий день!.. Добрий день!.. Добрий день!.. – покотилось відлуння.
– Хто ви? – запитав Маленький Принц.
– Хто ви?.. Хто ви?.. Хто ви?.. – озвалося відлуння.
– Будьте моїми приятелями, я самотній, – поскаржився він.
– Самотній… самотній… самотній… – вторувало відлуння.
«Що за дивна планета! – подумав тоді Маленький Принц. – Геть уся суха, шпичаста й неприязна. А людям бракує уяви. Вони лише повторюють те, що їм кажуть… У себе на планеті я мав квітку, і вона завжди перша озивалася до мене…»
Розділ XX
Довго йдучи крізь піски, скелі та сніги, Маленький Принц зрештою натрапив на дорогу. А всі дороги ведуть до людей.
– Добрий день! – привітався він.
Перед ним виднів сад, заквітчаний трояндами.
– Доброго здоров’я! – відповіли троянди.
Маленький Принц придивився до них. Усі вони були схожі на його квітку.
– Хто ви? – приголомшено запитав він.
– Ми троянди, – відповіли квіти.
– Ох! – зойкнув Маленький Принц.
І почувся страшенно пригніченим. Його квітка розповідала, мовляв, вона у світі єдина і неповторна. А тут їх тисяч п’ять, усі однакові, і то тільки в одному саду!
«Вона б дуже засмутилася, – сказав він собі, – якби побачила цей сад… страхітливо кашляла б і вдавала б, ніби вмирає, щоб уникнути глузувань. А я був би змушений удавати, ніби піклуюся про неї, бо інакше, щоб і мене принизити, вона б і справді віддалася смерті…»
Згодом Маленький Принц знову сказав собі:
«Я думав, ніби я багатий на єдину у світі квітку, а маю звичайнісіньку троянду. Така банальна квітка і мої три вулкани, які мені по коліно і один з яких, мабуть, згас навіки, аж ніяк не роблять із мене великого принца…»
Упавши на траву, Маленький Принц заплакав.
Розділ XXI
Саме тоді з’явився лис.
– Добрий день! – привітався він.
– Доброго здоров’я! – чемно відповів Маленький Принц, озирнувшись, але нікого не побачивши.
– Я тут, – озвався голос, – під яблунею.
– Хто ти? – запитав Маленький Принц. – А ти гарний.
– Я лис, – відповів лис.
– Ходи пограйся зі мною, – попросив Маленький Принц. – Мені страшенно сумно.
– Я не можу гратися з тобою, – заперечив лис. – Я не приручений.
– Ох! Вибач! – збентежився Маленький Принц. Але після роздумів додав: – А що означає слово «приручити»?
– Ти не тутешній, – здогадався лис. – Чого ти шукаєш?
– Я шукаю людей, – відповів Маленький Принц. – Що означає «приручити»?
– Люди, – пояснив лис, – мають рушниці й полюють. А це страшенно прикра річ! Люди розводять ще й курей. Це єдине, чим вони переймаються. Тож ти шукаєш курей?
– Ні, – заперечив Маленький Принц. – Я шукаю приятелів. Що означає «приручити»?
– Це дуже забута дія. Вона означає «створити зв’язки».
– Створити зв’язки?
– Звичайно, – кивнув лис. – Ти для мене тільки хлопчик, достоту схожий на сотню тисяч хлопчиків. Я не маю потреби в тобі. Ти теж не маєш потреби в мені. Я для тебе тільки лис, схожий на сотню тисяч лисів. Але, якби ти приручив мене, ми відчували б потребу один в одному. Ти був би для мене єдиним у світі. Я був би для тебе єдиним у світі…
– Я починаю розуміти, – задумався Маленький Принц. – Є одна квітка… мабуть, вона приручила мене…
– Можливо, – погодився лис. – На Землі всяке можна побачити…
– Ох! Це не на Землі, – зітхнув Маленький Принц.
Лис, здається, дуже зацікавився:
– На іншій планеті?
– Так.
– А на тій планеті є мисливці?
– Ні.
– Це вже цікаво! А кури?
– Ні.
– Ніде немає досконалості, – зітхнув лис.
Але згодом повернувся до своєї ідеї:
– Моє життя нудне. Я полюю курей, люди полюють мене. Всі кури однакові, та й люди всі однакові. Тому мені нудно. Та, якби ти приручив мене, моє життя немовби осяяло сонце. Я б здалеку чув, як ти ступаєш, упізнавав би твою ходу, відмінну від будь-чиєї іншої ходи. Хода інших людей заганяла б мене під землю. Твоя виманювала б із нори, наче музика. Ось поглянь! Бачиш отам пшеничні ниви? Я хліба не їм. Пшениця мені без потреби. Пшеничні ниви ні про що не нагадують мені. І це сумно! А от у тебе золотаве волосся. Тож як було б чудово, якби ти приручив мене! Золотава пшениця нагадувала б мені про тебе. Я любив би слухати, як шелестить вітер у колоссі…
Лис замовк і довго дивився на Маленького Принца:
– Будь ласка… приручи мене! – благав він.
– Я б із радістю, – мовив Маленький Принц, – але часу в мене обмаль. Я маю знайти собі приятелів і хочу багато зрозуміти.
– Не приручиш – не зрозумієш, – прорік лис. – Люди вже не мають часу розуміти бодай що-небудь. Вони геть усе купують у крамницях уже готове. А от крамниць, де торгують приязню, не існує, тож люди вже не мають приятелів. Якщо хочеш мати приятеля, приручи мене!
– А що треба робити? – запитав Маленький Принц.
– Треба бути дуже терплячим, – повчав лис. – Спершу ти посидиш трохи поодаль від мене, отак, у траві. Я дивитимусь на тебе кутиком ока, а ти мовчатимеш. Мова – джерело непорозумінь. Але щодня ти зможеш сідати трохи ближче…
Наступного дня Маленький Принц знову прийшов на те місце.
– Приходити краще однієї години, – давав настанови лис. – Якщо, наприклад, ти прийдеш о четвертій годині пополудні, я ще з третьої почну почуватися щасливим. Що ближче підступатиме година, то щасливіший я буду. А вже о четвертій розхвилююсь і забігаю: я з’ясую ціну щастя! Та, якщо ти ходитимеш байдуже коли, я ніколи не знатиму, на яку годину готувати своє серце… Треба дотримуватись ритуалів.
– Що таке ритуал? – запитав Маленький Принц.
– Це теж дуже забуте явище, – пояснив лис. – Це те, завдяки чому один день відрізняється від решти днів, одна година – від решти годин. Скажімо, в моїх мисливців є певний ритуал. Щочетверга вони танцюють із сільськими дівчатами. Отже, четвер – розкішний день! Я гуляю аж до винограднику. А якби мисливці танцювали байдуже коли, всі дні були б однакові і б не мав жодного вихідного.
Отак Маленький Принц приручив лиса. А як наблизилась пора вирушати:
– Ох! – простогнав лис. – Я плакатиму.
– Тут ти сам завинив, – сказав Маленький Принц. – Я не бажав тобі лиха, але ж ти хотів, щоб я приручив тебе…
– Авжеж, – погодився лис.
– Але ж ти плакатимеш! – скрикнув Маленький Принц.
– Авжеж, – кивнув лис.
– У такому разі ти нічого не здобув!
– Здобув, – заперечив лис. – Завдяки золотавій пшениці.
А згодом додав:
– Піди ще раз поглянь на троянди. Ти збагнеш, що твоя – єдина у світі. Потім повернись і попрощайся зі мною, і я подарую тобі одну таємницю.
Маленький Принц пішов дивитися на троянди.
– Ви анітрохи не схожі на мою троянду, ви ще ніхто, – казав він їм. – Вас ніхто не приручив, і ви нікого не приручили. Ви такі, як був мій лис. То був лис, схожий на сотні тисяч інших лисів. Але я зробив його своїм приятелем, і він тепер єдиний у світі.
Троянди засоромились.
– Ви гарні, але пусті, – додав Маленький Принц. – За вас не підеш на смерть. Звичайний перехожий, безперечно, подумає, що моя троянда схожа на вас. Але вона одна має більше значення, ніж ви всі, бо саме її я поливав. Саме її накривав ковпаком. Саме її затуляв ширмою. Саме на ній повбивав гусінь (крім двох чи трьох, щоб літали метелики). Саме її я слухав, як вона нарікала, вихвалялась чи навіть інколи мовчала. Бо то моя троянда.
Маленький Принц знову прийшов до лиса: