Маленький Принц лише не смів признатися собі, що шкодує за тією планетою, благословенною зокрема змогою тисячу чотириста сорок разів за добу милуватись, як сідає сонце!
Розділ XV
Шоста планета була вдесятеро більша. На ній жив літній добродій, що писав грубезні книжки.
– Ти ба! Ось і дослідник! – вигукнув він, помітивши Маленького Принца.
Маленький Принц сів на стіл і перепочивав. Він був у таких далеких мандрах!
– Звідки ти прибув? – запитав його літній добродій.
– Що за книжка така товста? – запитав і собі Маленький Принц. – Що ви тут робите?
– Я географ, – відповів літній добродій.
– А що таке географ?
– Учений, який знає, де є моря, річки, міста, гори та пустелі.
– Цікаво, – протягнув Маленький Принц. – Бодай нарешті якийсь справжній фах! – І озирнувся на планету географа. Маленький Принц ще ніколи не бачив такої величної планети. – А ваша планета гарна. Тут є океани?
– Я про це ще не знаю, – відповів географ.
– Ох! (Маленький Принц був розчарований). А гори?
– Я про це ще не знаю, – пролунала та сама відповідь.
– А міста, річки і пустелі?
– Теж не знаю.
– Таж ви географ!
– Авжеж, – кивнув географ, – але не дослідник. Я не маю жодного дослідника. Не географ вирушає рахувати міста, річки, гори, моря, океани та пустелі. Географ – надто важлива постать, щоб тинятися. Географ не покидає свого кабінету. Але приймає там дослідників. Розпитує їх і записує їхні спогади. Якщо спогади котрогось із них видаються географу цікавими, він наказує з’ясувати стан моралі дослідника.
– Навіщо?
– Дослідник, який бреше, занапащає географічні книжки. А також дослідник, який забагато п’є.
– Чому? – дивувався Маленький Принц.
– Бо в пияків двоїться в очах. І тоді географ позначає дві гори там, де є тільки одна.
– Я знав одного чоловіка, – мовив Маленький Принц, – що був би поганим дослідником.
– Можливо. Отже, коли мораль дослідника видається доброю, його розпитують про зроблені відкриття.
– І ми це побачимо?
– Ні. Це надто складно. Від дослідника вимагають подати докази. Якщо йдеться, наприклад, про відкриття великої гори, вимагають, щоб він приніс звідти велике каміння.
Географ раптом стрепенувся:
– Стривай, ти ж прибув здалеку! Ти дослідник! Ти опишеш мені свою планету!
Географ, розгорнувши реєстр, заточив олівець. Розповіді дослідників записують спершу олівцем. А щоб записати чорнилом, чекають, поки дослідник подасть докази.
– Ну? – заохочував географ.
– Ох! У мене, – відповів Маленький Принц, – не дуже цікаво, бо все малесеньке. Я маю три вулкани. Два вулкани діють, один погас. Але ж ніколи не знаєш, що може трапитися.
– Ніколи не знаєш, – повторив географ.
– А ще я маю квітку.
– Ми не реєструємо квітів, – мовив географ.
– Чому? Ця квітка найгарніша!
– Квіти ефемерні.
– Що означає «ефемерні»?
– Книги з географії, – пояснював географ, – найцінніші з усіх книжок. Вони ніколи не стають застарілі. Яка-небудь гора вкрай рідко зрушує з місця. Океан украй рідко висихає. Ми пишемо про вічне.
– Але згаслі вулкани можуть прокинутись, – урвав його Маленький Принц. – Що означає слово «ефемерний»?
– Згас вулкан чи прокинувся, нам, географам, байдуже. Для нас має значення тільки те, що це гора. Вона не змінюється.
– Але що таке «ефемерний»? – повторив Маленький Принц, що ніколи не зрікався свого вже поставленого запитання.
– Це слово означає: такий, якому невдовзі загрожує зникнення.
– Моїй квітці невдовзі загрожує зникнення?
– Звичайно.
«Моя квітка ефемерна, – подумки сказав собі Маленький Принц, – і має лише чотири колючки, щоб боронитися від світу! А я покинув її самотню на своїй планеті!»
У серці Маленького Принца вперше озвався жаль. Та невдовзі хлопчик знову збадьорився:
– Що ви порадите відвідати? – запитав він.
– Планету Земля, – навіть не вагався географ. – Про неї ходять добрі чутки.
Маленький Принц покинув планету географа, думаючи про свою квітку.
Розділ XVI
Отже, сьомою планетою була Земля.
Земля – не абияка планета! На ній є сто одинадцять королів (не забуваючи, звичайно, й негритянських цариків), сім тисяч географів, дев’ятсот тисяч бізнесменів, сім із половиною мільйонів пияків, триста одинадцять мільйонів марнославних – тобто приблизно два мільярди дорослих.
Щоб дати вам уявлення про розміри Землі, я скажу, що до винаходу електрики на цій планеті, на всіх шістьох континентах, доводилось утримувати справжнє військо з чотирьохсот шістдесятьох двох тисяч п’ятисот одинадцятьох ліхтарників.
Якщо дивитися здалеку, видовище було неперевершеним. Рухи того війська були впорядковані, наче в оперного балету. Спершу наставала черга ліхтарників Нової Зеландії та Австралії. Запаливши ліхтарі, вони йшли спати. Після них пускалися в танок ліхтарники Китаю і Сибіру. Потім і ці непомітно ховалися за лаштунки. Тоді наставала черга ліхтарників Росії та Індії. Далі – ліхтарників Африки і Європи. Згодом виходили на сцену ліхтарники Південної Америки. За ними вслід – Північної Америки. І всі вони ніколи не помилялися в порядку свого виходу на сцену. Грандіозна вистава.
Тільки ліхтарник єдиного ліхтаря на Північному полюсі і його колега-ліхтарник єдиного ліхтаря на Південному полюсі жили в лінощах та недбальстві: вони працювали двічі на рік.
Розділ XVII
Коли хочеш видаватися розумним, інколи трапляється трохи прибрехати. Я був не дуже чесний, розповідаючи вам про ліхтарників. Я ризикую дати хибне уявлення про нашу планету тим, хто не знає її. Люди на Землі займають дуже мало місця. Якби два мільярди жителів Землі стали, збившись докупи, немов на мітингу, вони б легко помістилися на майдані завдовжки двадцять миль і завширшки двадцять миль. Людство можна було б зосередити на найменшому острівці Тихого океану.
Дорослі, звичайно, не повірять вам. Вони вважають, ніби займають багато місця. Їм мариться, ніби вони не менш важливі, ніж баобаби. Тож порадьте їм зробити підрахунок. Дорослі обожнюють цифри, і ця пропозиція сподобається їм. Але не марнуйте свого часу на цю марудну роботу. В цьому немає потреби. Ви ж вірите мені.
Маленький Принц, опинившись на Землі, дуже здивувався, не побачивши нікого. Він уже злякався, що помилився й потрапив не на ту планету, як раптом у піску ворухнувсь жовтий, наче місяць, обручик.
– Добрий вечір! – про всяк випадок привітався Маленький Принц.
– Добрий вечір, – відповіла змійка.
– На яку я планету впав? – запитав Маленький Принц.
– На Землю, в Африці, – відповіла змійка.
– Ох!.. Тож на Землі нікого немає?
– Тут пустеля. В пустелях немає нікого. Земля велика, – відповіла змійка.
Маленький Принц сів на камінь і звів очі до неба:
– Я запитую себе, – мовив він, – чи справді зорі сяють тому, щоб кожен міг коли-небудь знову знайти свою. Поглянь на мою планету. Вона якраз над нами… Але ж яка далека!
– Гарна, – похвалила змійка. – Чого ти прибув сюди?
– Я не порозумівся з однією квіткою, – відповів Маленький Принц.
– Ух! – зітхнула змійка.
Обоє замовкли.
– А де люди? – нарешті озвався Маленький Принц. – У пустелі трохи самотньо.
– Серед людей теж самотньо, – з притиском мовила змійка.
Маленький Принц пильно подивився на неї:
– Дивна ти тварина, – зрештою сказав він, – тоненька, мов палець…
– Але могутніша за палець короля, – заявила змійка.
Маленький Принц усміхнувся:
– Ти не могутня… ти навіть лап не маєш… навіть не здатна мандрувати…
– Я здатна завезти тебе далі, ніж будь-який корабель, – заперечила змійка і, мов золотий браслет, обвила кісточку Маленького Принца. – Доторкнувшись до людини, я повертаю її землі, з якої вона вийшла, – казала далі змійка. – Але ти чистий і прибув із далекої зорі…
Маленький Принц мовчав.
– Мені жаль тебе, такого кволого, на цій гранітній Землі. Я можу допомогти тобі коли-небудь, якщо надто тужитимеш за своєю планетою. Я можу…
– Ох! Я зрозумів тебе дуже добре, – сказав Маленький Принц, – але чому ти завжди говориш загадками?