Гальченко Сергій - Григорій Косинка стр 3.

Я ні на хвилину не сумніваюся в тому, що або вся його праця у ВУФКУ детально інструктована контрреволюційною організацією, або він має загальну директиву – шкодити і виконує її на власне розуміння. Ніби для того, щоб остаточно добити редакторат, уже напівмертвий від повернення до колегіяльности, КОСИНКА заводить жорстокий бюрократизм, тяганину, інерцію, висовуючи принцип “як начальство накаже”, наіграним хохляцьким юмором ховаючи те, “що він усе робить не на жарт, а цілком серйозно”» (Арк. 19–20).

Агент «Бідовий» – чоловік рідної тітки по матері Г. Косинки 23 лютого 1929 р. доносив IV слідчому відділенню ДПУ про перебування Г. Косинки разом з Б. Антоненком-Давидовичем на Великдень 1928 р. у рідній Щербанівці. Не забуває цей господар зауважити, що гість Б. Антоненко-Давидович попросив Грицькову тітку подати замість металевих ложок – «нашу рідну українську дерев’яну грушевого дерева ложку». А коли гості прямували до хати брата Григорія Косинки Трохима Стрільця, то Антоненко-Давидович, побачивши гору «Гординний шпиль», запитав «чи не там билися червоно-голодранці з нашими» (наші підрозуміваються зеленовці).

Сільський дядько називає земляків, з якими дружить жінчин небіж: Терпило Іван Іванович, Терпило Пилип Іванович, Чечко Грицько Логвинович, які «тільки мріють про петлюрівщину та зеленовщину». (Арк. 24–25).

Агент «Беденский» у жовтні 1929 р. доносив Київському окрвідділу ДПУ: «Григорій Косинка безусловно является в данное время идеологом и путеводной звездой всей украинской шовинистической и антисов. интеллигенции» (Арк. 26).

У справі-формулярі наявне навіть спецповідомлення співробітників ДПУ про полеміку навколо картини О. Довженка «Земля». Українська і навіть російська інтелігенція позитивно сприйняла цей фільм, але фейлетон пролетарського письменника Д. Бєдного, який у студентські роки складав на честь царя Миколи II хвалебні вірші, розкритикував у газеті «Известия» від 4 квітня 1930 р. цей шедевр української кінематографії.

Секретний співробітник «Яге» в донесенні від 19 грудня 1930 р. надає «професійну» оцінку оповідання Г. Косинки «Змовини» (журн. «Життя й Революція», 1930. – № 7): «Автор заходився змалювати глитайську хитрощ під час колективізації. Поверхово читаючи, оповідання здається актуальним, але вчитавшись глибше, побачимо що оповідання обстоює не колективізацію, а навпаки глитайські господарства. Системою художніх образів Косинка малює глитая і його господарство так, що вам стає шкода і глитая, і його господарство. […]

Не оповідання, а підручник, як шкодити колективізації.

Стопроцентна контрреволюція» (Арк. 35).

Якийсь М. Кочаковський (очевидно, агент ДПУ) 22 грудня 1930 р. згадував 1926 рік і події трирічної давності, коли молодий український письменник «зі старими шовіністичними та антирадянськими поглядами» Г. Косинка говорив про листування із В. Винниченком і про свої плани друкуватися за кордоном через неможливість видавати свої твори в Україні. Це нібито спричинить політичний скандал, але й вирішить проблему публікації творів на батьківщині.

Цей же тип інформує, що Г. Косинка працює у ВУФКУ, «де скупчилися молоді його однодумці». «В розмовах, які мені довелося чути, завжди говорить «ми», себто свідомі українські громадяне, і «вони» – це більшовики». Років 3 я вже не мав нагоди чути його розмови.

Жонатий на доньці автокефального мітрополіта ЛИПКІВСЬКОГО» (Арк. 36).

Остання інформація – дезінформація, оскільки Г. Косинка був одружений на доньці статиста і знаного в 1920-ті роки українського патріота і активіста автокефальної церкви Михайла Мороза, репресованого 15 квітня 1938 р., Тамарі.

Як видно із довідки за березень 1931 р., над Г. Косинкою органами ДПУ було встановлено зовнішнє спостереження – відомому на той час у Європі новелісту присвоїли кличку «Шляпа».

5 листопада 1931 р. начальник Київського оперативного сектора ДПУ УССР Іванов у зв’язку з виїздом до Харкова сценариста Київської кінофабрики Г. М. Косинки-Стрільця просив своїх харківських колег-службистів «встановити його (тобто Г. Косинку. – С. Г.) для надсилки компрометуючих матеріалів» (Арк. 38).

І 23 грудня 1931 р. повідомлялося, що Косинко-Стрілець Григорій Михайлович, 1899 року народження, «уродженець Києва» (так зазначено в інформації. – С. Г.), проживає в Харкові по Барачному пров., № 3, кв. 25 на квартирі свого тестя Морозова (справді – Мороза. – С. Г.) Михайла Ізраїлевича (тут неточність. – С. Г.), який працює статистиком водгоспу; при ньому була дружина – Тамара Стрілець (прізвище чоловіка), яка навчалася в Київському кіноінституті (у довідці – «навчається в Київській кінофабриці»).

Як видно із наших уточнень, у довідці допущено кілька неточностей.

А вже 11 січня 1932 р. харківські оперативники повідомляли начальника оперсектора ДПУ в місті Києві, що громадянин Г. М. Косинко-Стрілець «нами в Харкові встановлен» і просили надіслати їм справу-формуляр на нього.

У травні, за повідомленням родича-сексота «Бідового», Г. Косинка приїжджав до Щербанівки і приходив до рідної тітки (дружини донощика) і хвалився, що «в Київі ідуть великі арешти, більшість арештовують офіцерню, і розстріли ідуть на по[ва]л – по (100) сто чоловік у ніч – одну фразу добавив – Щось повинно скоїться» (Арк. 48).

Якийсь агент «Леонов» 8 жовтня 1931 р. повідомляв, що на кінофабриці є «хор людишек, которые очень гордятся, что они щирые украинцы и которые тайно надеются в конце концов повесить всех жидов и кацапов.

Самый честный из них Григорий КОСЫНКО».

Цей же агент розповідав про цілоденну розмову з Косинкою, цитував слова героя-червоноармійця із неназваного оповідання («Боровся, боровся, а чортзна за що»), переказував нарікання на складність роботи письменника, пристосуванство критиків, примітивність рецензентів, його захоплення творчістю Євгена Маланюка і Дмитра Донцова. Найвідвертіший серед письменників Косинка не сидить на місці, а із Сергієм Жигалком «лазять по хуторах і приміських колгоспах. І про все говорять із недоброю усмішкою стряпчого» (Арк. 49).

Агент «Кип’яч» 20 грудня 1931 р. повідомляв, що з Києва, після розгрому центру СВУ, до Харкова починають переїжджати письменники, які були ідейно зв’язані з цією організацією, – Підмогильний, Косинка, Плужник і, частково, Тенета. А далі – дуже широкі і ґрунтовні характеристики на кожного з них. Із стенографічною точністю задокументовані вислови Г. Косинки, який був, на думку агента, повною протилежністю прихованому і надзвичайно обережному В. Підмогильному. Косинка, за донесенням «Кип’яча», серед широких кіл громадськості часто виступає як страдник із терновим вінцем обвинувача під’яремної України взагалі, а робітників і селян зокрема. «Взагалі Київ, – говорив Косинка, – для органів Радянської влади якщо й існував, то лише для того, щоб шукати там СВУ, вишукувати і добивати голодних «крамольників», які будують змови проти Москви. Я втік від голодної смерті із Києва». (Арк. 61). А в Харкові (за словами Г. Косинки) російському письменникові платять за перевидання його творів більше, ніж письменникові українському. Членам літорганізації ВУСПП, здебільшого хаптурникам, сплачували гонорари вдвічі більші, ніж йому. «Бувало так, – зізнавався Косинка, – що я порвав свій рукопис і кинув йому (видавцеві. – С. Г.) в морду» (Арк. 61).

Невстановлений агент у червні 1933 р. повідомляв, що Б. Антоненко-Давидович захворів на черевний тиф, але його відвідують Є. Плужник, Г. Косинка, вдова письменника С. Васильченка та інші особи, серед яких був інформатор, який зафіксував висловлювання хворого: «Ага, ось візьму та здохну, на кому тоді будуть заробляти Шабліовський і Ле собі додаткові пайки і за ким тоді буде стежити ДПУ».