Так Тамара Михайлівна й не довідалась, що ж зберігалося тоді «в сумних архівах ГПУ» (В. Сосюра). Сьогодні ж таких матеріалів не виявлено. Можливо, їх тоді ж було знищено, як, наприклад, 1980 р. було ліквідовано (очевидно, спалено чи перемелено на спеціальній машині) справу-формуляр Володимира Сосюри. Тодішній керівник прес-центру КДБ УРСР полковник В. Попик якось сказав мені, що бачив рукописи В. Сосюри. Я запитав його, чи не була це поема В. Сосюри «Махно», написана 1924 р. і віднесена 1931 р. в архіви ДПУ його новою дружиною Марією Гаврилівною, яка боялася за життя свого чоловіка. Відповіді я не отримав ніякої.
Слідчої справи Г. Косинки за 1934 р. досі не виявлено. Отже, не маємо документів про те фальсифіковане слідство, як і не маємо опису конфіскованих у процесі обшуку речей чи акта про їх знищення. Такі документи є у слідчих справах Остапа Вишні і М. Драй-Хмари.
Донедавна залишалася недоступною справа-формуляр № 11454 на Косинку-Стрільця Григорія Михайловича, сформована ще органами Держаного політичного управління УРСР наприкінці 1920-х років. Ця справа нині зберігається в Галузевому державному архіві Служби безпеки України і в електронному варіанті доступна для всіх бажаючих із нею ознайомитися. Підготувати її для публікації було справою нелегкою через стан збереження документів, але нині це зроблено і вона вперше оприлюднюється у повному обсязі зі збереженням усіх особливостей мови авторів – творців цих документів. Серед них – найбільший масив донесень агентури ДПУ, яка творила біографію-комромат на молодого прозаїка, талант якого проявився у ранніх творах, але так і не розкрився повністю через постійне переслідування і передчасну загибель – розстріл як ворога народу.
Справа-формуляр на Косинку-Стрільця Григорія Михайловича була заведена, очевидно, не раніше ніж 1929 р. і не пізніше ніж 1930 р. Установчі дані заповнювалися від руки на друкованому бланку (недатованому) в Харкові, де зазначалося, що він – письменник-попутник, редактор Харківської радіостанції Наркомосу України, за соціальним і політичним минулим – колишній укапіст, мешкає за адресою: Барачний провулок, б. № 3, кв. 25.
У короткій довідці дається характеристика, що Косинка – яскраво виражений шовініст, який не приховує цього; проповідує антисемітизм, називаючи євреїв більшими шовіністами, які ненавидять українців. Письменник нібито відкрито заявляє про недостатність самостійності України і необхідність мати самостійну українську армію. Автор довідки робить висновок, що письменник кіно не знає, працює в редактораті один рік.
Наведемо кілька прикладів із агентурних донесень на Г. Косинку і його оточення.
Ось який список псевдонімів секретних співробітників (агентів) за справою-формуляром, які подавали донесення на Г. Косинку в органи ДПУ: «Б. С.», «№ 7», «Александров», «Журналіст», «Бузько», «Інтернаціоналістка», «Бідовий», «Беденский», «Холмский», «Дипломат», «Яге», «Жан», «Матфет», «Леонов», «Кипяч», «Око», «Профессор», «Гауптман», «Квітнева», «Оль», «Актер», «Литератор», «Овручский», «Обновленная», «Політіка», «Немо», «Стелла», «Поліщук», «Активист», «Ильяшенко», «Иванова». Усього – 31 сексот, а ще були донесення невстановлених агентів. Отже, очевидно велику «небезпеку» бачили спецоргани в особі молодого і талановитого письменника, якого, можливо, більше розуміли і цінували за межами України.
Агент «Б. С.» у недатованому донесенні повідомляє київський оперативний сектор ДПУ (СПО – 2 гр.), що в Київському будинку літератури щодня збираються в більярдній письменники Косинка, Плужник, Антоненко-Давидович, Тенета. Ці зустрічі особливо помітні після приїзду до Києва Підмогильного.
Черняк [член КП(б)У], заступник Голови Правління ВУФКУ і завідувач художнього відділу – ідеологічний керівник редакторату із шовіністичним ухилом; під його керівництвом працюють «вірні йому» Косинка, Загул, Ярошенко, які часто бувають у нього вдома.
У довідці (осінь 1931 р.?) про стан справ у сценарних майстернях від сценариста кінофабрики Косинки, якого мали звільнити з посади, невідомий агент зафіксував такі слова: «П’ять років я працюю в кінематографії, каже Косинка, – але це, очевидно, для Українфільму не має ніякого значення, бо мене фактично викидають напризволяще. Навіть Микола Олександрович (тобто Микола II) не поступив би так з якимсь небудь столоначальником і залишив би останнього на якійсь іншій роботі, якби не було безпосередньої посади. Я все-таки дещо зробив для української культури. Моє ім’я не можна викреслити з історії української літератури. Творча потенція в мене є, як ніяк Косинка ще напише оповідання та повість за рік. Одно слово “не пропаду”. Тоді Косинка ходив дуже скривджений, пригнічений, з гірким настрієм, але за декілька днів він повеселішав і радиться, чи йти йому редактором до відділу хроніки (Харків), куди він мав призначення (очевидно, за підтримкою Бажана та Борзаківського)» (Арк. 7).
Агент № 7 повідомляв ДПУ про політичну ситуацію в літературному житті Києва після процесу СВУ (9 березня – 19 квітня 1930 р.), де на лаві підсудних «сидів цілий ряд буржуазних київських літераторів (сам Єфремов – буржуазний історик літератури, а Ніковський – критик, Старицька-Черняхівська – письменниця, Івченко – письменник тощо). […]
Виявлення буржуазної ідеології в літературі не вичерпується літературною роботою одвертих політичних ворогів пролетаріяту.
Для Київа була дуже примітна і видатна в попередні роки група так званих “неоклясиків”. “Неоклясики” були справжньою (нерозбірливо. – С. Г.), що рішуче одмежувалася од дійсности, захоплювалася формою, естетизмом, але разом з тим окремі виступи неоклясиків відбивали й активніше ідеологію українського націоналізму.
Чимало виявилися впливи буржуазної ідеології в творах групи письменників, що колись об’єднувалися в групі “Ланка”. Ця група існувала в часи існування УКП і стояла близько до цієї партії. Коли кращі “укапісти” вступили до КП(б)У, “Ланка” не пійшла за ними і лишилася осторонь від генерального шляху рев. літератури, пізніше в групі “МАРС”, а тепер ніяк не об’єднуються. Проте основне ядро кол. “Ланки” не змінило свого характеру, найвидатніші письменники цієї (нерозбірливо. – С. Г.) групи Г. Косинка, Б. Антоненко-Давидович, В. Підмогильний. Косинці критика закидала куркульську ідеологію (крім двох-трьох творів), Б. А.-Давидовичу – націоналізм (особливо повість “Смерть” і збірка нарисів “Землею українською”), Підмогильному – філософські і психологічні шукання антимарксівського-буржуазного характеру. […]
Основний фронт революційної літератури становлять ВУСПП, “Молодняк”, а так само “Плуг” і “Західня Україна”.
Косинка Григорій Михайлович (нерозбірливо. – С. Г.) Тупий, надзвичайно скупий, загарбливий, пишається, гордує молодшими, клясовість максимальна, політична неписьменність […]
Надмірно любить біліярд, грає щоденно. […]
Під машкарою байдужості до сц. боротьби, намагається заховати свої клясові симпатії до куркуля, що його ідеологією перейнята вся К[осинчина] творчість. Відмежовуючись від соц. т[ематики] в своїх творах, він проте прикрашає куркуля, виспівує його, обдаровує всіма ознаками сили. Власницький і націоналістичний світогляд приводять його до ненавистости до «чужих» (інш. націй), що її він прикриває, як і взагалі силкується приховати своє фашистське обличчя основною ознакою його світогляду – “об’єктивізмом”». (Арк. 10–12).
Невстановлений секретний співробітник 28 травня 1928 р. повідомляв, що секретар редакторату (він же автокефаліст) Косинка за відрядженням Наркомосу їде за кордон.
У липні 1928 р. секретний співробітник «Бузько» доповідав спецорганам про стан справ на кінофабриці. Буцімто головний редактор Черняк «запросив до редакторства свого приятеля ЗАГУЛА, людину політично сумнівну, а за секретаря став КОСИНКО; це глибоко переконаний представник реакційно-селянського, дрібновласницького світогляду й прихований, але ж упертий і хитрий ворог радянської влади.