Канни зів’яли
Вірш Федора Піговича
Музика Ру слана Іщука
Учас радянської масової «філармонізації» (на початку 1970–х) прикарпатські «Опришки» були єдиним в Радянському Союзі студентським колективом, який записав свій міньйон на Всесоюзній фірмі грамзапису «Мелодія», а вже через рік – платівку досить рідкісного формату – «гранд». Доки запис перебував у Москві в очікуванні своєї черги виходу в світ, канадці з Торонто зуміли видати свій диск – гігант – «Канни – квіти кохання». Тоді це вважалося чимось дивовижним і таким, що суперечило радянській моралі. «Опришкам» проблем і без того вистачало, сама лише назва (надто смілива для радянських часів!) чого вартувала.
На жаль, вік студентських ансамблів недовгий… Той час нині згадується, наче ковток свіжого гірського повітря, яким легше дихається і яке вселяє надію на кращий завтрашній день. І нині, як і тоді, на галицьких весіллях звучать «Канни», які в першій десятці чи навіть п’ятірці народних супершлягерів.
Після першого курсу, в 1968 році, юний композитор Руслан Іщук приїхав на літні канікули додому (якраз навчався на музично-педагогічному факультеті Івано-Франківського педагогічного інституту), в Почаїв, що в Тернопільській області. Зайшов до Будинку культури, де випадково зустрів директора Федора Піговича. Раніше він, працюючи директором Будинку піонерів, жив на квартирі у Іщуковій сім’ї. Федір Павлович писав досить непогані вірші.
«Один із них показав мені, – розповідає Руслан Іщук. – Відразу заворожила назва «Канни – квіти кохання». Інколи плутають дві різні назви – «канни» і «кали». Канни – одні з останніх осінніх декоративних квітів, цвітуть червоно. Кали – білі. Сіли ми з поетом за піаніно, і я відразу написав вступ і приспів. Так усе звучить і досі.
Швидко збігли канікули, я поїхав до Івано – Франківська і аж через місяць згадав про «Канни». По пам’яті відтворив пісню й відразу ж включив до репертуару ансамблю «Росинка» Христини Михайлюк. Коли з’явилися «Опришки», то ми не мали виступу, де б вона не звучала по кілька разів.
Після запису в Києві наші пісні вийшли і на гігантах на всіх тодішніх заводах «Мелодії» в Союзі. Усе йшло добре, але мене якось викликали в один цікавий кабінет в інституті, де сиділи гості у темних костюмах. Показали велику платівку із написом на обкладинці «Канни – квіти кохання», яку випустили в Канаді. Я, втішений, вигукнув: «Даю двадцятьп’ятку!» На що ті суворо накивали: «Маладой чєлавєк, тєбє самому пахнєт двадцять пять лєт!..» Почали розпитувати, яким чином запис потрапив у капіталістичну країну. Коли усе з’ясували, я резюмував: «Дізнавайтеся самі, бо мені також цікаво, як то сталося».
«Хлопці» дізналися… У Києві на радіо УКХ (ультракоротких хвилях) працювала радіожурналістка Діана Маковій, яка вела передачі на Америку, де вона «прокрутила» «Опришків». Канадці з Торонто зметикували і попросили офіційний запис. Через три дні платівку розтиражували. Канадці видали її скоріше від «Мелодії».
Згодом з’явилася і аудіокасета «Опришків». Повторне видання платівки зробили у Нью – Йорку в 1979 році».
Квіти ромена
Вірш Бориса Демкова
Музика Владислава Толмачова
Спекотного літнього дня далекого 1964 року студент Тернопільського музичного училища Владислав Толмачов від’їжджав на канікули до райцентру Чорткова, де жили його батьки (народився хлопець у родині військовослужбовця, перші шкільні шість років навчався у паралельних класах однієї з чортківських шкіл з Ігорем Покладом, батько якого також служив у військовому містечку). На платформі автостанції місцевий поет Борис Демків, який прийшов проводжати юного композитора, дав йому кілька аркушів паперу: «Це вірші. Будеш мати час – почитай, може, щось вибереш для пісні». Лише рушив автобус, Владислав переглянув написане і виокремив для себе вірш «Квіти ромена». Від обласного центру до Чорткова усього 70 кілометрів, але цього часу (як виявилося) цілком достатньо, щоб написати пісню. І не просто пісню – шлягер!
«Тоді ж проходив конкурс на кращу пісню самодіяльних авторів, – ділився своїми спогадами Борис Демків. – Переможців очікувала одна перша премія, дві – другі, три – треті і п’ятнадцять заохочувальних. Ми з Владиславом були згідні і на заохочувальну розміром в 15 карбованців, за які студент міг тоді місяць прожити. У конкурсі ми зазнали фіаско – її ніхто навіть не згадав… І тут, на щастя, на гастролі до Тернополя приїхала Валя Купріна. Шанс такий прогавити було б гріхом. Ми запропонували їй цю пісню. Минув рік, аж поки я не почув її по радіо…»
«Хрещеним батьком» пісні став мій товариш з музучилища Петро Панасюк, – зізнавався Владислав Толмачов. – Він був сміливішим і не побоявся (я чомусь ніяк не міг цього зробити) піти за лаштунки до відомої співачки і показати їй пісню. Справді, ми вцілили в «десятку» – це була пісня Валентини Купріної! Більше того, вона сказала Петрові, що хотіла б заспівати під мій акомпанемент. Я ж стояв у фойє і хвилювався. Купріна вийшла з гримерної і сказала: «Молодий чоловіче, зайдіть до мене». Артистці наша пісня сподобалась, вона відразу погодилась взяти її у свій репертуар. Незабаром у музичній програмі «Променя» відбулася радіопрем’єра. Так ми з Борисом Демковим стали відомими людьми…»
Згодом пісня зазвучала не лише з радіо– та телеефіру, а й повсюди – у концертних залах і на танцювальних майданчиках, у ресторанах і просто на вулицях. У 1968 році фірма «Мелодія» випустила мільйонну «золоту платівку» з «Квітами ромена», а відома чи не на півсоюзу Чортківська кондитерська фабрика на Тернопільщині розробила технологію і почала випускати шоколадні цукерки з назвою «Квіти ромена».
Наступного року парфуми імені нев’янучого суперхіта з’явилися на Харківській парфумерній фабриці.
«Це була платівка – міньйон на гнучкій основі, – уточнює Владислав Толмачов. – Але це не зашкодило їй стати «золотою». Я ж мав проблеми: знайомі, друзі й колеги просили подарувати дефіцитну платівку. Надсилав я їх пачками навіть на Урал, звідкіля родом. Якось довелося спеціально йти на прийом до директора київського ЦУМу, щоб просити продати мені як одному з авторів пісні енну кількість платівок з її записом. Він, звичайно, посприяв, але за умови, що я обов’язково виступлю перед працівниками універмагу…»
Києве мій!