Ось цей рідний вогник Малишка філігранно вловив у своїй мелодії Платон Майборода, а Майя Кристалінська душевно донесла до слухачів.
17 лютого 1970 року згас земний вогник Андрія Малишка. Високу оцінку творчості поета дав письменник Олесь Гончар: «Малишко – один з найяскравіших наших українських поетів… він згорів дочасно, упав на півшляху, полишивши нам золоті розписи своїх поезій, нев’янучу красу своїх пісень».
Немає більшої радості в поета, як почути свою пісню з уст народу. Малишко мав таку радість не раз. Лише з Платоном Майбородою написав понад 30 пісень. Кожна – шедевр!
Впали роси на покоси
Вірш Дмитра Павличка
Музика Олександра Білаша
«Не можу і не маю права гнівити Бога, адже й справді він дав мені поетичний дар, – щиросердечно визнавав Дмитро Павличко. – Якщо ж говорити про першу пісню (а їх було відразу дві), то нею став твір до кінофільму київської кіностудії імені Олександра Довженка «Роман і Франческа», знятий 1960 року режисером Володимиром Денисенком. Тексти, які стали піснями, а це пісня Романа «Впали роси на покоси», і пісня Франчески «Чайкою в морі любов моя літає», яку співала українською Людмила Гурченко, були написані ще у 1958–му».
Фільм вийшов на екрани у тому ж 1960 році. Пісня Романа «Впали роси на покоси» дала Олександрові Білашу віру в себе як у композитора. Згодом він почув уперше свій твір, як його співали десь в помешканні. Це просто ошелешило: його пісню співають прості люди! Якось Олександра Івановича підвозив таксист, і біля кінотеатру, побачивши афішу фільму «Роман і Франческа», почав наспівувати «Впали роси…» «У Саші перехопило дихання, він жахнувся від думки, що водій упізнав його, – ділилася своїми спогадами дружина композитора Лариса Остапенко. – Але помилився. Тоді не втримався і запитав: «А ви знаєте, хто написав цю пісню?» Таксист відповів досить круто, тобто триповерховим матом, літературно воно звучить приблизно так: «А навіщо мені знати?!» Олександр Іванович той епізод часто згадував пізніше під час творчих зустрічей і авторських виступів на сцені. З тим таксистом вони здружилися, і він завше зупинявся, коли бачив мого красеня – розхристаного, з розкуйовдженим волоссям, трошки напідпитку, але щасливого – і здаля кричав: «Олександре Івановичу, куди вас підвезти?»
Кожна пісня Олександра Білаша має своє обличчя. Її не сплутаєш із творами інших композиторів, але дивина його мистецької самобутності полягає в тому, що, маючи певні спільні риси, його солоспіви й хори зовсім несхожі один з одним. В кожній пісні, в кожному його творі відлунюється українська мелодика, є щось сонячне, іскристе, віртуозне, побудоване на звичайній для автора елегійній основі.
«Завдяки «Роману і Франчесці», як і «Карнавальній ночі», я відчула насправді, що таке любов народна до актора, – говорила Людмила Гурченко. – Якщо нині прийнято відносити свої зіграні ролі в певних фільмах у першу п’ятірку чи десятку, тобто виокремити найкраще, то я ж «Романа і Франческу» виділила окремо. Цей фільм особливо дорогий для мене і стоїть він осібно від всього іншого. Найбільше приємно, що мене запросили до Києва тоді, коли інші студії не запрошували. Могли ж цього не зробити. І хтозна якою була б моя доля… Усі відзначали, що музика Олександра Білаша просто прекрасна. А які чудові слова Дмитра Павличка до пісні Романа «Впали роси на покоси».
«Я любив Олександра Білаша, дуже любив. Любив як людину. Він був веселий. Він не вмів згинатися ні перед ким, – зізнається Дмитро Павличко. – А які він писав вірші! Нам ще варто відкрити для себе Білаша – поета! Сашко, як ніхто інший, розумів ціну слова. І я любив Білаша за його людську натуру. Любив його як композитора. Не так за пісні, як за симфонічну та оперну музику і музику до кінофільмів. Його пісенна творчість для мене була дуже дорогою. Я пишався його музикою на слова Михайла Ткача та Івана Драча. І Василя Юхимовича. Це велике щастя було мати такого великого друга і великого композитора».
Гуси-лебеді
Вірш Богдана Стельмаха
Музика Богдана Янівського
З композитором Богданом Янівським його львівський тезко поет Богдан Стельмах познайомився, коли той повернувся з армійської служби, 1967 року. Якраз тоді Янівський досить плідно працював, пишучи музику для театральних вистав. У нас в той період народилися такі пісні, як: «Сум Афродіти», «Є на світі казка», «Верховинська колискова», «Голубівна», – згадує поет Богдан Стельмах. – Богдан працював у музичній редакції Львівського обласного радіо. Тож ті пісні швидко записувалися і ширилися по світу. Потім з’явилися «Гуси – лебеді».
Треба визнати, що ініціатором і натхненником її написання був популярний львівський співак 1960-х років Теодор (усі його називали скорочено – Тео) Мороз. Так ось він нам з Янівським наспівав сербською мовою прекрасну мелодію з такими ж милими словами. Я й досі достеменно все пам’ятаю і можу повторити, єдине: чую її з голосу Тео.
Ми з Богданом Янівським вирішили зробити український варіант цієї пісні. У мене відразу ж народилися слова, а композитор зробив до них обробку з тієї мелодії, яку нам виспівав Тео Мороз. Звісно, не сподобатися слухачеві вона не могла. Її записали на Львівському обласному радіо і вона мала шалену популярність. Й досі мій колега Ігор Калинець, згадуючи той час, наголошує, що наша з Богданом Янівським пісня «Гуси-лебеді» – це були львівські «Шербурзькі парасольки». Досить вдало зазвучало в нашому творінні старослов’янське слово «лада». Ладо – лада, в розумінні: коханий – кохана.
Першими заспівали популярні львівські співаки Тео Мороз і Леся Боровець. Треба визнати, що Тео досить мило картавив, був приємним і шляхетним чоловіком. А ця картавість навіть додала якогось особливого шарму пісні. Потім з Янівським ми написали для нього «Сиве крило», яку він співав також з Лесею Боровець. Досить швидко «Гуси-лебеді» перелетіли океан і зазвучали на Американському континенті: у США та Канаді, а невдовзі повсюдно у тих світах, де живуть українці. Значить, вартувала того!»
«Богдан Янівський довіряв мені всі свої прем’єрні пісні, – каже співачка Леся Боровець. – У нього саме почався досить плідний період співпраці з його тезкою Богданом Стельмахом. Пісні народжувалися в них, немов гриби після дощу: одна краща іншої! «Не забудь», «Є на світі казка», «Сум Афродіти», «Верховинська колискова», «Гуси – лебеді», «Калини квіт», «Сиве крило»… Склалися у мене досить приязні стосунки й з Богданом Стельмахом, надзвичайно талановитим і обдарованим поетом. Йому вдавалося бути піснетворцем разом з Мирославом Скориком, Володимиром Івасюком, Ігорем Білозіром, звісно, й з Богданом Янівським. Жодного промаху, всі пісні геніальні, всі стали шлягерами. Треба сказати, що упродовж багатьох десятків років моїм голосом звучали пісні Стельмаха – Янівського у виставах львівського театру Марії Заньковецької, адже не таємницею є те, що обидва досить плідно співпрацювали з різними українськими театрами, зокрема з нашими заньківчанами. Серед пісень, які написали два Богдани – Янівський та Стельмах, багато було дуетних, тому мені доводилося їх співати з різними львівськими виконавцями. Варто визнати, що від цього ті твори лише вигравали. «Гуси – лебеді» я співала з обдарованим солістом львівської філармонії, на жаль, давно уже покійним Тео Морозом. «Не забудь» співала з В’ячеславом Соколовим, «Сиве крило» – з Ігорем Левенцем».