Як повідомляє літопис, пожежа була такою великою, що її було видно за багато миль – з міських укріплень Львова.
Данило Галицький – засновник Львова
Протягом певного часу зафіксована у літописі дата вважалася першою згадкою про нинішню столицю української Галичини. Однак у 2010 році відбулася подія, яка зламала звичні стереотипи. Львівський історик Іван Паславський зробив відкриття, яке зацікавило європейських дослідників. В одній з бібліотек учений виявив французький стародрук, у якому містилась інша версія заснування міста. У книзі йшлося про те, що Львів було засновано до першої літописної згадки. Йдеться про 1240 рік, що збігається з датою захоплення Києва кочовиками Бату-хана. Слід додати, що, на думку Івана Паславського, автор згаданого стародруку – французький історик XVII—XVIII сторіч Мішель Ле Кієн – своїми працями довів власний авторитет. А отже, джерело можна вважати цілком солідним.
Панорама Львова А. Гогенберґа 1618 р.
Центром старовинного Львова була сучасна площа Ринок. Місто надійно захищали укріплення, побудовані з урахуванням природних чинників, а саме пагорбів Високого замку та річки Полтви. Вигідне розташування міста Лева на перехресті важливих торгових шляхів зумовило його швидкий економічний розвиток. Наприкінці XIII сторіччя місто стало вагомим центром ремесла і торгівлі. В умовах безперервних війн із сусідами велику роль відіграло й стратегічне розташування Львова у центрі Галицько-Волинського князівства. Тож легко зрозуміти князя Льва Даниловича, який у 1272 році переніс столицю князівства з Галича до Львова.
Час вносив свої правки в архітектуру міста. Після захоплення Львова польським королем Казимиром ІІІ Великим у 1349 році центр міста було перенесено на південь. Цього разу місто будувалося за західноєвропейськими зразками. Спочатку з’явилася центральна площа, а вже навколо неї житлові квартали і лінія укріплень. Загалом система укріплень Львова створювалася близько 300 років. Спочатку, в другій половині XIV століття, вона складалася з частоколу, рову і валу. Пізніше було побудовано мури, один з яких дістав назву Низького, інший – Високого. До міста вели дві брами – Краківська і Галицька. Біля них через рів перекинули підйомні мости. Дуже важливою частиною укріплень був Високий замок, закладений у 1360 році. Минали століття, і Львів змінювався. Однак над деякими його властивостями час не владний. Львів і досі залишається для усієї України тим місцем, де живе її душа.
Високий замок у Львові. Гравюра ХVII ст.
БИТВА НА СИНІХ ВОДАХ (1362 р.)
Битва на Синіх Водах, попри усю її значущість в історії України, тривалий час залишалася поза увагою науковців. Події далекого 1362 року, коли українське Поділля нарешті позбулося панування Золотої Орди, замовчувались, а вітчизняна історіографія надавала перевагу міфічній битві на Куликовому полі, що її взяла на озброєння пропаганда Російської імперії, а пізніше Радянського Союзу. На відміну від Куликовської битви, поразка трьох ординських князів од війська князя Ольгерда Гедиміновича в битві біля Синіх Вод відбулася насправді, чому є безліч археологічних і історіографічних доказів.
Великий князь литовський Ольгерд. Гравюра з «Опису Європейської Сарматії», 1578 р.
Уперше битва на річці Синюха, яка є притокою Південного Бугу і протікає територією сучасних Кіровоградської й Миколаївської областей, згадується в літописній оповіді «Про Поділля». На жаль, ім’я автора цієї пам’ятки залишилося невідомим, але з великою ймовірністю можемо припустити, що написаний твір на початку тридцятих років XV століття. Стосовно битви на Синіх Водах літопис повідомляє:
«…Коли господарем був на литовській землі князь великий Ольгерд і йшов у поле з литовським військом, побив татар на Синій Воді, трьох братів: князя Хачебея, Кутлубуга и Дмитрика. А ті три брати Татарської землі, отчічи и дідичи Подільської землі....»
До нашого часу збереглося небагато джерел, які повідомляють про перебіг самої битви. Найдокладнішим є фрагмент хроніки польського історика XVI століття Мацея Стрийковського.
У ньому автор першої друкованої історії Східної Європи повідомляє:
Мацей Стрийковський
«Ольгерд, уклавши угоду про мир з прусськими і ліфляндськими лицарями, вирушив у похід в Дикі Поля проти татар. З ним виїхали чотири його племінники, сини новогрудського князя Коріата, княжичі Олександр, Костянтин, Юрій та Федір. І коли вони дійшли до урочища Сині Води, то побачили в полі велику татарську орду, поділену на три загони. Один загін вів султан Кутлубах, другий очолював султан Кочубей, а третім командував султан Дімейтер. Ольгерд, побачивши, що татари готові до бою, вишикував своїх вояків у шість вигнутих загонів, так щоб татари не могли їх оточити у сутичках та заподіяти шкоди стрілами. Татари з шаленим завзяттям розпочали бій, засипавши ворога густим залізним градом з луків, почали кілька сутичок, але завдали мало втрат через правильне шикування військ Ольгерда. А литва з русинами з шаблями та списами наскочили на них і в рукопашному бою прорвали лобові частини та змішали їх. А інші з самострілами наскочили з боків й довгими списами скидали їх із коней, наче вітер снопи в бурю. Не змігши витримати лобового натиску, татари почали мішатися та перелякані тікати в розлогі поля. На побоїщі залишилися вбитими Кутлубах, Кочубей і султан Дімейтер, та разом з ними дуже багато мурз й уланів. Також скрізь по полях і в ріках лежало повно татарських трупів».
Бій з татарами
Після перемоги князя Ольгерда у битві на Синіх Водах пануванню татаро-монголів на українських землях було покладено край. Завершувався один з найтрагічніших епізодів історії Русі, який тривав від часів падіння Києва у 1241 році.
С. Іванов. Баскаки
ГРЮНВАЛЬДСЬКА БИТВА (1410 р.)
Роковини Грюнвальдської битви офіційно святкуються у республіці Литва 15 липня. Битва, яка відбулась більш ніж шістсот років тому на території сучасної Польщі, вважається однією з найбільш визначних як для Польщі й Литви, так і для України.
Зауважимо, що історична наука у Литві зазнала значно меншого впливу, аніж українська історіографія. Москва і її прихвосні панували там протягом значно меншого часу і не встигли вчинити з літописами й історичними документами того, що вони вчинили в Україні. І це справжня удача для нас. Середньовічна держава Велике князівство Литовське мала у своєму складі більшість сучасних українських земель, і литовські літописці створили багато документів, які допомагають зменшувати кількість білих плям української історії.
Але повернемось до подій у Грюнвальді. Початок XV сторіччя відзначився активізацією ордену тевтонських лицарів, які бажали розповсюдити свій вплив на землі Великого князівства Литовського. Однак їхня експансія наразилась на активний спротив литовських князів. Апогей протистояння вилився у широко відому битву при Грюнвальді.
15 липня 1410 року дві армії зійшлись у битві, яка мала вирішити долю Східної Європи на багато років уперед. Військом тевтонів командував Великий магістр Ульріх фон Юнгінген. Під його орудою знаходились 51 хоругва німецьких, польських, литовських і прусських лицарів, загони підвладних ордену єпископів, а також союзники, серед яких лицарі з Чехії, Швейцарії, Лівонії, Сілезії і Моравії. Загалом, потужне військо, чисельність якого становила до 83 000 бійців. Втім, якщо реально оцінювати можливості Тевтонського ордену, слід зазначити, що ця цифра завищена.