Мініатюра з Ватиканського манускрипту XIV століття (хроніка XII століття Константина Манассія). Зверху зображено завоювання Святославом Болгарії, знизу – похід Іоанна Цимісхія на Доростол
ХРЕЩЕННЯ РУСІ
У 988 році Київська Русь була могутньою державою. Позаду залишилися роки становлення, спроби князя Ігоря продовжити справу Олега у Візантії, упокорення древлянського союзу племен Ольгою і походи проти ворогів «давньоруського спартанця» Святослава. На князівський престол у Києві зійшов син Святослава Володимир, пізніше прозваний Великим. Настав час встановлення християнства на землях, підвладних Києву.
Володимир залишив по собі славу реформатора, і встановлення християнства – далеко не єдина його реформа. Проте навряд чи варто заперечувати, що саме вона мала найвагоміші наслідки для Київської держави. А передували хрещенню такі події.
У 980 році князь робить спробу реформування язичницьких вірувань. Про це повідомляє «Повість минулих літ»:
«…І поставив він кумири на пагорбі, поза двором теремним: Перуна дерев’яного, – а голова його срібна, а вус – золотий, і Хорса, і Дажбога, і Стрибога, і Сімаргла, і Мокош. І приносили їм жертви, називаючи їх богами…»
Утім, має право на життя й інша версія подій, яка з’явилася на початку ХХ сторіччя. Згідно з цією версією, Володимир не облаштовував капищ, натомість встановив культ єдиного бога Перуна. У будь-якому разі швидко з’ясувалося, що реформа не сприяє розбудові держави, розвитку культури і писемності, зв’язкам з європейськими країнами, які на той час були в більшості християнськими. На фоні такого стану речей у Володимира з’явилась ідея хрещення Русі. Нагода підвернулась швидко – у 987 році візантійський імператор Василій попрохав допомоги у Києва в міжусобній боротьбі з землевласниками. Володимир погодився, але поставив умовою участі у кампанії шлюб із сестрою імператора Анною. Зустрічною вимогою очільника Візантії було хрещення Володимира і запровадження християнства як офіційної релігії Київської Русі.
Хрещення Ольги у Царграді. Мініатюра із Радзивіллівського літопису
Далі події розвивалися стрімко. Наприкінці 987 року Володимир відрядив у розпорядження імператора загін у 6000 варягів. Одразу після перемоги над суперниками імператор вирішив порушити договір і відмовити князю у шлюбі з сестрою. Наслідком цього став рейд Володимира у Крим і облога Корсуня (Севастополь) – міста, яке відігравало значну роль в економіці Візантійської імперії. Після того як місто захопили, Василій спорядив флот, з яким до Корсуня вирушила Ганна. Одразу по її прибуттю відбулося хрещення Володимира і шлюб, після чого князь вирушив до Києва виконувати решту своїх обіцянок.
«…І коли прибув, повелів він поскидати кумирів – тих порубати, а других вогню віддати. Перуна ж повелів прив’язати коневі до хвоста і волочити з Гори по Боричевому на Ручай, і дванадцятьох мужів приставив бити палицями… Потім же Володимир послав посланців своїх по всьому городу, говорячи: «Якщо не з’явиться хто завтра на ріці – багатий, чи убогий, чи старець, чи раб, – то мені той противником буде…»
Такими словами хрещення Русі описує «Повість минулих літ». Залишається додати, що князь Володимир був канонізований між 1240 і 1311 роками Католицькою і Православною церквами як рівноапостольний святий.
В. Васнецов. Хрещення князя Володимира.
Володимирський собор, Київ
БУДІВНИЦТВО СОФІЙСЬКОГО СОБОРУ В КИЄВІ
Софійський собор є найдавнішим храмом України з тих, що збереглися до нашого часу. У Києві княжих часів існувала лише одна церква, яку було споруджено раніше, – Десятинна. Але, на жаль, будівля, зведена у 989—996 роках, не збереглася до нашого часу. Побудована князем Володимиром Святославичем Десятинна церква була зруйнована монголами хана Батия під час облоги столиці Київської Русі у 1240 році. Протягом тривалого часу історіографами вважалося, що Софійський собор був побудований Ярославом Мудрим у 1037 році.
«Заложив Ярослав город – великий Київ, а в города сього ворота є Золоті. Заложив він також церкву святої Софії, премудрості божої, митрополію…»
На відміну від «Повісті минулих літ», Новгородський літопис датує спорудження Софійського собору 1017 роком. Зважаючи на 20-річну різницю у датах, що їх подають два вирішальних письменних джерела епохи Київської Русі, протягом тривалого часу існувала думка, що у 1017 році Софію було закладено, а у 1037-му будівництво закінчено. Утім, ця версія не витримує критики. Річ у тім, що літопис Нестора і Новгородський літопис – не єдині документи, у яких згадується Софійський собор. Інформацію про нього також містить саксонська «Хроніка» єпископа Тітмара Мерзебурзького. Саме у ній знайдено запис про пожежу у Софійському соборі. Датою смерті німецького хроніста вважається 1018 рік, що доводить існування храму у 1017 році. На користь цієї версії свідчить також «Слово про закон і благодать», написане митрополитом Іларіоном між 1037 і 1050 роками. Цей документ сповіщає, що у 1022 році Софійський собор не лише існував, але й був відомим як на Русі, так і у Західній Європі. Крім того, Іларіон зауважує, що будівництво Софії почав князь Володимир Великий, а завершив його син – Ярослав. Оскільки Володимир помер у 1015 році, виникає припущення, що Софію заклали раніше. Це припущення підтвердили і дослідження настінних написів у Софійському соборі, які були проведені київським ученим С. Висоцьким у ХХ сторіччі.
Софійський собор з дерев’яною дзвіницею (справа) на рисунку Абрахама ван Вестерфельда (1651)
Ярослав Мудрий
Софійський собор являє собою надзвичайно красиву будівлю з тринадцятьма куполами. Таке архітектурне рішення не випадкове – кількість голів собору символізує Ісуса Христа і його дванадцять учнів-апостолів. Стіни собору майстерно прикрашені різнобарвними мозаїками та фресками. З історичних джерел дізнаємось, що у давнину при храмі існував монастир, який у наш час поновив свою роботу. Залишається додати, що собор у Києві будувався за аналогією із Софійським собором у Константинополі як головна будівля держави. І хоч відомо, що його зводили візантійські майстри, він не є копією константинопольської Софії.
У наш час найдавніша споруда Києва, повна назва якої звучить як Собор Святої Софії Премудрості Божої, тішить око киян і гостей міста в історичному центрі Києва, на території Софійського монастиря.
Собор є частиною національного заповідника «Софія Київська». Крім монастиря і собору, до заповідника належать Золоті Ворота, Андріївська церква, Кирилівська церква та Судацька фортеця.
Софійський кафедральний собор, початок 1910-х
ПЕРЕМОГА НАД ПЕЧЕНІГАМИ У 1036 р
Правління великого київського князя Ярослава відзначалося багатьма видатними подіями, за що князя й прозвали Мудрим. І однією з таких подій можна вважати перемогу над кочовими племенами печенігів у битві під Києвом, яка відбулась у 1036 році.
Перша згадка про печенігів з’являється у «Повісті минулих літ». Хронологічно її відносять до 915 року. Саме тоді князь Ігор уклав з печенігами договір, після чого вони перекочували до кордонів Візантії та Угорщини. Втім, протистояння з кочовиками на цьому не закінчилось, і у 920 році Ігор здійснив ще один похід проти печенігів. Протягом Х сторіччя протистояння русичів з печенігами періодично переростало у нетривкі ситуативні союзи, після чого знову поновлювалось. А на початку ХІ сторіччя суперечності знову поглибилися. Закінчилося це наступом печенігів на Київ і спробою взяти штурмом столицю Київської Русі.