Вид розкопу Ольвії. Миколаївська область, Україна
Далі події розвивалися вкрай несприятливо для македонців. Виконуючи союзницькі зобовязання, скіфське військо виступило на захист Ольвії. Чутки про його наближення насторожили Зопіріона. Після наради зі своїми командирами він прийняв рішення припинити облогу міста і повертатися до Фракії. У цьому й була фатальна помилка фракійського намісника Александра Великого. Відступ через безкрайні степи Причорноморя зазнав невдачі, і македонська армія була оточена численними скіфськими племенами. Зрозумівши, що утекти не вдасться, Зопіріон був змушений дати бій, який завершився для нього повним розгромом і знищенням. Долю своїх воїнів розділив і сам намісник Фракії.
Слід зауважити, що на цьому скіфи не зупинилися. Слідом за армією Зопіріона, ними було знищене місто Ніконій, яке слугувало базою для македонських військ. Після цього фракійські племена, відчувши, що влада Македонії над ними ослабла, повстали проти Александра, і розпочалася кровопролитна війна. Однак скіфи, цілком справедливо вважаючи, що їм не треба завойовувати нові землі, участі у ній не брали. Скоро союзом скіфських племен до Александра Македонського було делеговано посольство, яке й уклало мир між скіфами і Ольвією, з одного боку, та Македонським царством з іншого.
Ольвія, залишки старовинного житлового кварталу
ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВЯН VIVIII СТОЛІТЬ
Як повідомляють історичні джерела, станом на початок VI сторіччя словяни були досить численним народом. Наші предки заселяли території від Адріатичного моря на півдні до Північного Льодовитого океану на півночі. Від пустель Середньої Азії на сході до Балтійського моря на заході. Відомо також, що на той час словянські племена населяли Малу Азію, Італію та Іспанію. Навіть відомий арабський географ Х сторіччя Ібн-Хукаль відзначав, що у Палермо на Сицилії два з пяти міських кварталів належать словянам.
К. Лебедєв. Князь Ігор збирає данину з древлян у 945 р.
Нестор-літописець вірогідний автор літопису «Повість минулих літ»
Протягом тривалого часу дослідники вважали, що територія, на якій мешкали словяни, набула таких широких кордонів під час великого переселення народів ІІVI століть. Але згодом було доведено, що це відбулося пізніше. Причин розселення словян територією Європи було досить багато, і така експансія була зумовлена багатьма обєктивними історичними процесами. Особливо ці процеси активізувались у VIVIII століттях. У надрах словянського етносу тоді наростав розклад первісно-общинного ладу, викликаний еволюцією продуктивних сил і виробничих відносин. Значно активніше розвивалися землеробство і скотарство, набирали сили численні ремесла і народні промисли. Більш розвиненою стала торгівля всередині словянського світу. Демографічний вибух, викликаний усіма цими чинниками, також призвів до розселення, адже словянам стало тісно на землях своєї малої батьківщини.
«Смерть Олега, князя древлянського». Малюнок Тараса Шевченка
Значну роль у розселенні словян Європейським континентом зіграли й зовнішньополітичні фактори. На той час, внаслідок падіння Римської імперії і просування на південь германських племен, зокрема готів і вандалів, цілісність словянських земель була порушена. Цей процес сприяв також відособленню словян і поділенню їхніх племен на групи східні і західні. Станом на початок VI сторіччя, завдяки падінню держави гунів, словяни змогли розселитися на південь, до берегів Дунаю, і далі, до північно-західного Причорноморя, що також призвело до поділу словянського етносу на окремі групи. Подібні процеси, завдяки відступу готів, а також занепаду Аварського каганату в VII сторіччі, дозволили словянам заселити Балканський півострів і цілу низку островів Середземного моря. Водночас словяни продовжували заселяти землі Центральної та Східної Європи.
Помста княгині Ольги древлянам за свого чоловіка
Відомо, що станом на кінець VIII сторіччя словянами було заселено землі у нижній течії Ельби, а також південно-західне узбережжя Балтійського моря. Там, зокрема, проживали племена полабів, бодричів, лютичів та інші. Внаслідок розселення на величезних просторах Європейського континенту, де перед цим переважало несловянське населення, етнічна, культурна і мовна спільність словян почала видозмінюватися. З часом цей процес призвів до остаточного поділу словянського етносу на три основні групи східну, південну і західну. Тобто тих, кого згодом легенда іменуватиме нащадками Руса, Чеха і Ляха. На обрії поставала держава, яка мала звеличити словян і голосно заявити про себе на просторах середньовічної Європи, Київська Русь.