Отже, обидві армії вишикувалися до бою. Розгорнуті для атаки підрозділи перського війська були готовими атакувати ворога, однак у цей час полем пробігли зайці. Тож скіфи, які були природженими мисливцями, забули про персів і почали полювання. Бойові дії закінчились, не розпочавшись. Таку курйозну історію битви подає Геродот. З огляду на відсутність інших джерел, навряд чи можливо встановити, наскільки близьким до істини є виклад давньогрецького історика. Можемо припустити лише, що скіфські полководці через значну кількісну перевагу супротивника планували імітувати бойові дії, розуміючи, що величезна степова територія країни сама є ефективним засобом боротьби з ворожою армією.
«Історія» Геродота
Зображення Дарія I на давньогрецькій вазі
А становище персів справді було не найкращим. Несподівано для себе Дарій І зрозумів, що шансів на перемогу у нього практично не залишилося. Продовжувати рух далі у ворожі степи було надто небезпечно, тож залишалось одне відступ. Крім того, навіть повернення до дунайської переправи без великих втрат від голоду та хвороб він міг вважати успіхом. Іще більшим щастям було переправитися через Дунай, адже міст союзні Дарію греки зобовязувались охороняти лише протягом двох місяців. Тож, покинувши свій табір на річці Оар, цар поспіхом залишив Скіфію із найбільш боєздатною частиною своєї армії. Скіфам дістався величезний обоз і безліч полонених. У цей час загін царя Скопасіса підійшов до мосту, який охороняли греки, і дістав від них слово, що міст буде розведено у зазначений строк. Втім, як виявилося згодом, греки не поспішали розводити міст, зруйнувавши лише його частину зі скіфського боку. Тож коли військо Дарія підійшло до берегів Дунаю, міст було швидко відновлено. Перська армія успішно переправилася на правий берег річки та повернулася додому. Слід зазначити, що невдалий похід Дарія І у Північне Причорноморя обєднав населення Скіфії у боротьбі проти зовнішнього ворога. Щодо самого перського царя, то він зробив висновки з результатів невдалої операції і більше не ходив сам у закордонні походи, надсилаючи на чолі армії своїх полководців.
Скіфські воїни на електровій чаші з кургану Куль-Оба
ПЕРЕМОГА СКІФІВ НАД ЗОПІРІОНОМ ПОЛКОВОДЦЕМ АЛЕКСАНДРА МАКЕДОНСЬКОГО
У 331 році до н. е. розпочалася нова інтервенція проти земель, розташованих на півдні сучасної України. Цього разу її здійснював намісник Александра Македонського у Фракії Зопіріон. Зібравши військо кількістю у 30 000 вояків, він виступив від пониззя Дунаю до Скіфії.
Першою метою македонського полководця стала Ольвія, розташована на території Кримського півострова. На той час місто було військовим союзником скіфських племен. Захопивши Ольвію, Зопіріон розраховував позбавити скіфів підтримки. Історичні джерела відзначають, що наближення армії македонського намісника застало жителів Ольвії неготовими до оборони. Як згадується, напередодні навали македонців місто потерпало від внутрішніх чвар, тож зупинити ворога на віддалених підступах жителі поліса не змогли. Ступінь небезпеки була оцінена ними, лише коли Зопіріон підступив упритул до мурів Ольвії. Внаслідок цього до рук македонців потрапила велика кількість городян. Цей трагічний факт підтвердили розкопки, під час яких на території Ольвії була виявлена братська могила, хронологічно належна до часів облоги міста фракійським намісником. У похованні знайшли скелети молодих людей, які зазнали насильницької смерті.
Однак, як згадує літопис, у цей непростий для Ольвії час знайшовся один містянин на імя Калліник, який зміг організувати оборону жителів поліса. Цьому талановитому організатору вдалося переконати містян полишити чвари й обєднатися для захисту міста. Задля перемоги Калліник запропонував досі неординарний для рабовласницького суспільства крок на його вимогу жителі поліса надали волю своїм рабам і дарували права громадянства неповноправним містянам. Крім того, швидкими темпами було укладено новий союз зі скіфами.
Вид розкопу Ольвії. Миколаївська область, Україна
Далі події розвивалися вкрай несприятливо для македонців. Виконуючи союзницькі зобовязання, скіфське військо виступило на захист Ольвії. Чутки про його наближення насторожили Зопіріона. Після наради зі своїми командирами він прийняв рішення припинити облогу міста і повертатися до Фракії. У цьому й була фатальна помилка фракійського намісника Александра Великого. Відступ через безкрайні степи Причорноморя зазнав невдачі, і македонська армія була оточена численними скіфськими племенами. Зрозумівши, що утекти не вдасться, Зопіріон був змушений дати бій, який завершився для нього повним розгромом і знищенням. Долю своїх воїнів розділив і сам намісник Фракії.