Олег, чиї руки були заплямовані кров’ю ні в чому не винних князів, увійшов в місто як переможець. Городяни, нажахані його злом і численним військом, визнали в ньому свого законного князя. «І сів Олег, князюючи, в Києві, і мовив Олег: “Хай буде се мати городам руським”. І були в нього словени, і варяги, й інші, що прозвалися Руссю».
Для істориків стало традицією вважати захоплення Києва Олегом у 882 р. датою заснування держави Русь, оскільки в руках Олега виявилися землі новгородських слов’ян і дніпровських полян. Сам же Київ, «мати городам руським», розташовувався на судноплавному Дніпрі, у центрі східнослов’янських племен. Князь, володіючи Києвом, отримував можливість контролювати торгівлю півночі з півднем, заходу зі сходом і здійснювати військові, часто грабіжницькі походи на сусідні племена і віддалені країни. (Період в історії Русі з 882 р. до середини XII ст. історики називатимуть Давньоруською державою, або Київською Руссю.)
Літописець про правління Олега оповідає стисло, коротко повідомляючи, що він здійснив кілька походів на слов’янські племена й примусив їх, де силою, де погрозами, платити данину Києву.
Почав він 883 р. з древлян, наступного року пішов на сіверян, потім майже двадцять років пішло на підкорення дулібів, хорватів і тиверців, але кривичів підкорити не вдалося. Відвідування Олега говорять про те, що землі східних слов’ян в той час мали досить слабкі політичні та економічні зв’язки як з Києвом, так і між собою. Втім, у той період це характерно було і для багатьох країн Європи. Але до 1991 р. у жодного з істориків не з’являлося сумнівів, що у всіх слов’янських племен, які входили до складу Давньоруської держави, була одна мова, одні (язичницькі) вірування і що вони були одним народом. Що ж стосується варязького елемента в Київській державі, то більшість варягів асимілювалася, а решта, прослуживши кілька років у київського князя, відправлялася служити до Візантії, а в деяких випадках поверталася на історичну батьківщину. Але в варязькому походженні князівської династії мало хто сумнівався.
Зараз важко сказати, зайняв би язичник Олег гідне місце в творах руських християнських письменників, якби він не здійснив на початку X ст. свій славнозвісний похід на Візантію і не прибив «щит до воріт Царгорода», оскільки, можливо, коли писався руський літопис, відносини Русі з Візантією не були безхмарними. До того ж включення до літопису розповіді про звитяжний похід язичників на Візантію свідчило не лише про подвиги дружини й князя, але підкреслювало також міць Давньоруської держави. Літописець це описує так: «У рік 6415 [907]. Пішов Олег на Греків, Ігоря зоставивши в Києві. Узяв же він множество варягів, і словен, і чуді, і кривичів, і мері, і полян, і сіверян, і деревлян, і радимичів, і хорватів, і дулібів, і тиверців, котрі є пособниками. Ці всі називалися “Велика Скіфія”».
У похід вирушили, коли Дніпром зійшов лід. Ріка вкрилася двома тисячами легких суден, на кожному з яких знаходилося по сорок чоловік. Берегом просувалася кіннота. Ця армада досягла дніпровських порогів, найнебезпечнішого місця на ріці. З води виступали гострі скелі, які омивали бурхливі потоки води. Потрапляння в ці потоки не давало можливості утримати човен, і сміливців чекало зіткнення зі скелею, тобто смерть. Тому перед порогами найсміливіші кидалися в воду, шукали гладке дно і проводили судна між камінням. А в деяких місцях воїни витягали човна з річки, тягли по березі волоком або несли на руках. У той же час частина дружини готова була відбити напад кочівників. Успішно подолавши цю небезпечну перешкоду, дружина рухалася вниз по Дніпру (так само чинили й каравани купців). Досягнувши лиману, дружина зупинилася, щоб відпочити після тяжкого й небезпечного шляху, полагодити судна. Завершивши приготування, величезна армада під вітрилами вийшла в море і, тримаючись його західних берегів, незабаром досягла греції.
Там у цей час правив імператор Лев, прозваний Філософом, який, за висловом М. М. Карамзіна, більше «думав про обчислення астрології, аніж про безпеку держави». Коли руські судна досягли Босфору, греки лише перекрили ланцюгами і колодами вхід до затоки Золотий Ріг. Тоді, розповідає літопис, «вийшов Олег на берег і повелів воям виволокти кораблі на берег. І попустошив він довкола города, і вчинив убивство багатьох греків. і палат багато вони розбили, і церкви попалили. а котрих же брали як полоняників, [то] одних вони посікали, а других мучили, інших же розстрілювали, а [ще] інших у море кидали. І багато іншого зла творили руси грекам, як ото [звичайно] вороги творять». Далі, можливо для уславлення таланту полководця Олега, літописець розповідає легенду: «І повелів Олег воям своїм колеса зробити і поставити кораблі на колеса. А коли настав попутний вітер, напнули вони паруси, [рушили] з поля, і пішов [Олег] до города. Побачивши ж, греки убоялися і сказали, виславши до Олега: “Не погубляй город. Ми згоджуємось на данину, як ти ото хочеш”. І зупинив Олег воїв…» греки погодилися виплатити Олегу «на дві тисячі кораблів по дванадцять гривень на кочет» (одна гривня = 170 г срібла), крім того, дали данину для руських міст: Києва, Чернігова, Переяслава, Полоцька, Ростова, Любеча «і на інші городи, – бо по тих городах сиділи князі, під Олегом сущі… І повісив [Олег] щита свого на воротах, знаменуючи побіду, і пішов од Царгорода… І прибув Олег до Києва, несучи золото, і паволоки, і овочі, і вина, і всяке узороч-чя. І прозвали [кияни] Олега – “Віщий”..»
1
Релігія (от лат. religio – побожність, святиня, предмет культу) – світогляд світосприйняття, а також відповідні поведінка й специфічні дії (культ), що ґрунтуються на вірі в існування бога чи богів.
2
Євангеліє від Марка 4:19. – Прим. перекл.
3
Якова 1:13,14. – Прим. перекл.
4
1-ше Послання до Коринтян 12:28. – Прим. перекл.
5
1-ше Петра 2:25. – Прим. перекл.
6
Ефесян 5:25—27. – Прим. перекл.
7
Тут і далі – переклад Л. Махновця.
8
Дослідники тлумачили це місце по-різному; найімовірніше нове твердження, що біла вивірка – це зимовий горностай, бо в ті багаті на звірів часи данина білкою від диму (оселі) була б мізерною. – Прим. перекл.
9
Нині м. Амасра в Туреччині – Прим. перекл.