Хоча президент і визначив цей законопроект як невідкладний172, в плані роботи відповідного комітету Верховної Ради його розгляд було поставлено на травень 2007 року. Проте через два дні після внесення законопроекту президент В. Ющенко підписав указ про розпуск парламенту. Криза влади перейшла в гостру форму, а питання про голод 1932—1933 років також сягнуло крайньої межі політизації – варто звернути увагу хоча б на той факт, що складовою пакету політичного компромісу, запропонованого В. Ющенком, було прийняття закону про кримінальну відповідальність за заперечення Голодомору і Голокосту як геноциду (зокрема, разом із законами про опозицію чи про зміни до Конституції)173.
У жовтні 2007 року після дострокових виборів до Верховної Ради, коли виникла перспектива утворення пропрезидентської більшості у парламенті, В. Ющенко публічно заявив, що ще раз запропонує проект цього закону на розгляд парламенту. 23 листопада 2007 року, напередодні відзначення річниці голоду 1932—1933 року, законопроект було відкликано, мабуть, через те, що цього дня розпочала роботу новообрана Верховна Рада.
Питання про криміналізацію «заперечення Голодомору» було предметом активного лобіювання представниками Української народної партії174: підставою для цього її представники вважали наявність політичного опору державній політиці з ушанування жертв голоду 1932—1933 років. Під час створення блоку «Наша Україна – Народна самооборона» на позачергових парламентських виборах 2007 р. представники УНП вимагали внести пункт про криміналізацію «заперечення Голодомору» до програми блоку, а після виборів звернулися до керівництва «демократичної коаліції» зі спеціальною заявою про необхідність першочергового ухвалення закону «Про встановлення кримінальної відповідальності за публічне заперечення голодомору 1932—1933 року як акту геноциду українського народу».
Представник проводу партії, директор Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології академік Г. Скрипник заявила, що «такий закон, по-перше, допоможе розставити крапки над „і“ в українській історії як історії Української держави, а не фрагмента Російської імперії. По-друге, він припинить політичні спекуляції довкола трагічної сторінки української історії, до яких вдаються деякі політики, нехтуючи почуттями тих, хто пережив цю трагедію, та пам’яттю тих, хто помирав у муках»175.
7 грудня 2007 р., вже після створення умовно пропрезидентської коаліції у Верховній Раді, президент В. Ющенко подав на розгляд парламенту 13 невідкладних законопроектів. Серед них був і згаданий законопроект про криміналізацію заперечення факту Голодомору і Голокосту як геноциду – точна копія попереднього. Знову йшлося про заперечення Голодомору й Голокосту як факту геноциду. Цікаво, що в пояснювальній записці до проекту закону необхідність запровадження криміналізації такого роду заперечення пояснювалося також «необхідністю попередження відповідної поведінки, а відтак, виключення її суспільної небезпеки, унеможливлення заподіяння шкоди фізичній та юридичній особі, суспільству і державі»176. Як саме інтерпретація Голодомору, відмінна від запропонованої президентом В. Ющенком, може заподіяти перелічені різновиди шкоди згаданим суб’єктам, в записці не пояснювалося. Варто звернути увагу й на вже звичні суперечності в тексті – в одному місці йшлося про заперечення Голодомору і Голокосту як таких, в іншому – як актів геноциду. Чи це було зроблено навмисно, чи за недбалістю – в обох випадках це не може не спровокувати питання про відповідальність політиків за свої дії (чи про її відсутність).
У січні 2008 р. президентський законопроект було продубльовано ініціативою двох депутатів з президентської фракції «Наша Україна – Народна Самооборона». Б. Тарасюк і Я. Кендзьор спрямували до Верховної Ради законопроект «Про внесення змін до Кримінального кодексу України» (щодо відповідальності за публічне заперечення факту Голодомору 1932—1933 років як геноциду українського народу). Депутати від «демократичної коаліції» пропонували запровадити покарання за діяння, зазначене в назві законопроекту, та «за виготовлення матеріалів із публічним запереченням цього факту з метою їх розповсюдження або розповсюдження таких матеріалів» – арешт на строк до шести місяців або позбавлення волі на строк до трьох років»177. Цікаво, що в тексті пояснювальної записки автори в різних місцях вживали різні формулювання: в одному випадку йшлося просто про заперечення факту Голодомору, в другому – про заперечення Голодомору як геноциду, в третьому – про «заперечення факту геноциду українського народу»178.
На переговорах про відтворення коаліції Блоку Юлії Тимошенко та Нашої України – Народної Самооборони, зруйнованої в ході кризи влади весни—літа 2008 р., він однією з умов висунув ухвалення закону про кримінальну відповідальність за заперечення Голодомору як геноциду.
До «пакету» домовленостей входили також політично вельми сенситивні закони про ліквідацію депутатської недоторканності та про місцеве самоврядування. Питання про інтерпретацію найбільшої трагедії українців у ХХ ст. вкотре підносилося у зв’язку із з’ясуванням політичних стосунків з опонентами і колишніми союзниками…179.
Усі ці міркування стали неактуальними після реваншу 2010 року, коли В. Янукович став президентом а його прибічники і союзники сформували таку більшість в парламенті, що навіть спромоглися внести зміни до Конституції Тим не менш у 2010 році на поверхню політичного життя знову виринуло питання про «криміналізацію заперечення Голодомору». Спочатку депутат від Партії регіонів В. Кисельов запропонував змінити слово «геноцид» на «трагедію» у першому пункті Закону «Про Голодомор 1932— 1933 років в Україні»180.
У відповідь депутат від опозиції Ю. Кармазін виступив з контр-ініціативою181, запропонувавши зазначити конкретних винуватців Голодомору у тексті закону, йшлося про Комуністичну партію України. Креативний депутат від Партії регіонів відповів вдосконаленою версією свого законопроекту – він запропонував вилучити з тексту закону слова про «злочинний тоталітарний режим». Утім, у парламентської більшості були значно цікавіші заняття, пов’язані з перерозподілом не так символічного, як цілком конкретного капіталу. Тому обидва законопроекти було знято з розгляду.
Однак у кінці 2010 року черговий депутат від опозиції С. Курпіль запропонував доповнити закон 2006 року посиланням на карність «заперечення Голодомору як геноциду» відповідно до законодавства, а Кодекс про адміністративні правопорушення доповнити статтею про адміністративну відповідальність за таке заперечення (штраф)182. Обидва законопроекти скоріш за все були спрямовані проти президента В. Януковича, який, як уже згадувалося, публічно висловився проти використання слова «геноцид» стосовно голоду 1932—1933 рр. Зрозуміло, обидва законопроекти пішли в архів. Невдовзі туди ж попрямував В. Януковіч, Партія регіонів і комуністи.
Через рік після Євромайдану і повстання зими 2013/14 років, у листопаді 2014 року депутати від ВО «Свобода», яке не пройшло до парламенту за партійними списками на позачергових виборах жовтня 2014 року, нагадали про себе, вкотре запропонувавши впровадити кримінальну відповідальність за заперечення Голодомору як факту геноциду українського народу, а також заперечення Голокосту як факту геноциду єврейського народу.