Андрій Юрійович Курков - Приятель небіжчика стр 16.

Шрифт
Фон

 Янгол-оборонець  прошепотів я і всміхнувся. Це сполучення мені сподобалося, воно поєднувало в собі добро і захист, добро й силу.

Я простягнув до неї руки, попри її сонні протести пригорнув до себе й обійняв. І заснув, почуваючись у повній безпеці.

16

Удень, залишившись на самоті, я знову й цілком поважно замислився про свою безпеку. Щоб думки працювали конкретніше, вийшов і купив у кіоску в гастрономі свіжу газету обяв. Знайшов розділ «Послуги». Там, серед десятків сантехніків і укладачів паркету, я знайшов дві охоронні фірми. Рука потяглася до слухавки. Я набрав перший номер.

 Алло, фірма «Топсан»,  проспівав приємний жіночий голос.

 Перепрошую,  плутано почав я.  Мені може знадобитися охоронець Що для цього треба?

 Ви можете підїхати до нас, і ми з вами укладемо договір.

 А скільки це буде коштувати?

 У нас різні розцінки: залежно від конкретних охоронних послуг. Починаючи від пятдесяти доларів.

 На місяць?

 На день,  поправила мене жінка.

Я подякував їй і поклав рурку на місце. Не було рації платити пятдесят доларів на день за власну охорону вистачило б днів на сім, а потім?

Я зітхнув. Сів у кріслі зручніше і просто взявся переглядати газетні обяви. Обяви виявилися гарним заспокійливим засобом: коли я їх читав, виникало відчуття зовсім нормального життя хтось будував будинки й дачі, інший розводив нутрій, третій розводив рідкісні троянди і пропонував їхнє насіння поштою всім бажаючим. І навіть у розділі «Самотні серця» усі були гарні, непитущі й некурящі та шукали собі таких же. Світ вимальовувався настільки ідеальним, що праглося бути його вічним жителем.

Познайомившись з бажаннями людей купити те, чого в них немає, або продати те, що є, я раптом надибав обяву зовсім іншого характеру, що виламувалася із загального бюрґерського контексту.

«За велику винагороду готовий виконувати доручення, повязані з ризиком для життя». Замість телефону була подана тільки адреса: Ірпінь, вулиця Радянська, 87.

Уже наступного ранку в стоячому брудному вагоні електрички я приїхав до Ірпеня. Швидко знайшов Радянську вулицю і пішов по ній, позираючи на номери будинків.

Хвилин за десять я зупинився перед хвірткою, на якій висів потрібний мені номер. Будинок виявися глибоко у дворі, за старим недоглянутим садком. Будинок теж був старий і недоглянутий. Обійшовши його, знайшов вхідні бляховані двері. Постукав.

За хвилину в будинку зчинивсь якийсь шум. Щось скляне впало й покотилося по деревяній підлозі. За дверима залунали кроки.

 Хто?  запитав хрипкий чоловічий голос.

 За обявою.

Двері відкрилися, й з прорізу визирнуло набрякле неголене обличчя дядька років сорока з гаком. Він вдихнув свіжого вуличного повітря і якось підбадьорився.

 Заходь!  сказав. А сам повернувся й пішов у будинок.

Я зачинив за собою двері на засувку і пішов слідом за ним.

У кімнаті стояв затхлий запах. Усі поверхні були вкриті мереживами. На стінці висів парний фотопортрет старих.

 Ну?  запитав мене хазяїн, що вже вмостився за вкритий такою ж мережаною білою скатертиною стіл.

Я підійшов, простягнув йому руку. Сказав: «Толя».

 Іван,  відказав він.  Ну?

Його нукання починало мене дратувати. Але я вирішив стримуватися й відразу перейти до справи.

 Мене хочуть убити,  сказав я.

Він гмукнув.

Мені здалося, що в дурнішій ситуації, за винятком, мабуть, тільки теперішньої, я ще не бував. Я підвівся з-за столу, щоб розвернутися й піти.

 Ти чого?  здивовано прохрипів Іван.  Я ж тебе слухаю

 Давай-но краще я тебе послухаю,  запропонував я; добре, що настрій погіршився, і в такому настрої легко бути брутальним.

 А що тобі розповісти?

 Розкажи про себе, що ти можеш робити.

 Я усе можу Я в армії прапором був, в Афгані Я вже вантажі супроводжував, машини з Німеччини переганяв, у порахунках бував

Цікаво, що його хрипкий голос дуже пасував його зовнішності і навіть одягу, якого, щоправда, на ньому майже не було лише тільняшка й динамівські спортивні штани з двома білими лампасинами.

 А ти втямив, що я сказав?

 Так,  вираз Іванового обличчя був уже поважним і діловим.  Утямив. Можу взятися.

 За скільки?

Іван пожував губи, зміряв поглядом мене, мій одяг видно, рахував, скільки з мене можна заправити.

 Ну, якщо без підстрахування пятсот зелених.

Ваша оценка очень важна

0
Шрифт
Фон

Помогите Вашим друзьям узнать о библиотеке