Я навіть посміхнувся.
І подумав про самотність Сковороди.
Дехто народжується, щоб і по смерті залишатися самотнім.
Годинник показував двадцять хвилин на сьому.
Минуло перші двадцять хвилин мого незапланованого життя.
Посидівши ще з півгодини, я піднявся пішки на Хрещатик, знайшов повію-початківку напідпитку і, пообіцявши їй заплатити вранці, повіз до себе.
10. Пятниця
Уночі мені то снилися кошмари, то раптом вигулькували якісь ідилічні малюнки, й залежно від цього я то обіймав уві сні дівчину, імя якої, один раз почувши, відразу забув, то відсувався від неї на край. Уранці прокинувся з головним болем. Підвівся, а гостя далі міцно спала. Сів на кухні й пив розчинну каву. Кілька разів зазирав до кімнати й дивувався такому міцному сну. Нарешті вже зазирнув, щоб уважніше роздивитися гостю, бо познайомилися ми в півмороці, а якщо ще врахувати, в якому я був стані попереднього вечора, можна було подивуватися сміливості цієї дівчини. Мені самому раптом стало страшно за неї: а якби за пять хвилин до нашого знайомства її відвіз до себе якийсь маніяк-садист?
Думки логічно підійшли до того, що я зробив гарний учинок і, ймовірно, врятував її від побиття чи чогось страшнішого. Але тут я пригадав, що вранці обіцяв із нею розплатитися, і при тім навіть не прислухався, яку суму я повинен буду їй віддати
Стало якось моторошно. І я навіть зрадів її міцному сну. Однак треба було щось робити. Може, варто десь позичити гроші, щоб віддати їй. І знову думка про те, що треба роздобути грошей, аби заплатити повії; ця думка занурила мене в бруд, і я поморщився. Було, звичайно, від чого поморщитися.
Агов! донісся з кімнати неголосний солодкий голос. Агов, ти де?
Я зявився в дверях і спитав:
Кави?
Вона потягнулася. На обличчі, всипаному ластовинням, заграла усмішка. І зовсім дитинно вона кивнула. Підвелася, рукою підсунула подушку під спину і так улаштувалася на ліжку напівлежачи-напівсидьма.
Тільки в мене розчинна, устиг я сказати, зникаючи на кухні.
Окріп швидко підігрівся, і я вчинив для неї каву.
Вона була гарна, надто гарна для повії. І надто молода. Світло-каштанове волосся, трохи понівечене «хімією», дрібними хвилями падало на плечі, татарський розріз очей, маленький гострий носик. Тонкі, але яскраві губи я їх цілував, напевно, уночі? Не памятав, і було шкода, що не памятав я дотику до цих губів.
Ти йдеш?
Іду, відповів я.
Присів на край ліжка. Простягнув їй чашку.
А в тебе є шоколад? запитала вона.
Я з жалем похитав головою.
Ну, нічого, вона усміхнулася.
«Як же її звуть?» муляло питання.
Ти вибач, мовила вона. Ти гарний, але я не запамятала, як тебе звуть
Толя, сказав я і відразу скористався нагодою, щоб перепросити за такий же гріх памяті.
Олена Це по-справжньому, тобто за паспортом А там я Віка
Нумо, краще будеш Оленою
Гаразд, для тебе буду Оленою
Цей ранок закінчився надвечір.
Я маю йти сказала Олена і стенула плічками.
Я було пробелендів про гроші, про те, що щиро шаную борги, і що зараз у мене грошей немає
Забудь, усміхнулася вона. Олена грошей не бере. От якби ти з Вікою познайомився довелося б 20 доларів покласти Бувай!
Ми поцілувалися на прощання.
Захочеш знайдеш, сказала вона вже зі сходової площадки, і униз зацокали її підбори.
Ліфт працює! гукнув я.
Ну й нехай працює! відгукнулась вона.
А за вікном було темно. Осінній вечір стелився журбою, проте я не журився. Мені було радісно. Я думав, що це друге народження чи другий подих. Щось друге, щось, що дає надію на майбутнє
11. Вечір
Біля сьомої вечора задзвонив телефон.
Дзвонив колишній однокласник Дмитро.
Ти знаєш, там щось зірвалося вчора До мене Костя заходив. Він просив вибачитися У тебе є зараз час?
Це єдине, що в мене є, посміхнувся я в слухавку.
Підїжджай, хильнем по сто грамів.
Я охоче погодився.
У Дмитра ми засиділися до глупої ночі. У запнутому кіоску було тепло і затишно працював потужний обігрівач, і зявлялось таке відчуття, ніби ми сидимо біля каміна.
Випивши для розминки пляшку червоного угорського, ми взялися за цитринову горілку «Микола». Вона чудово пішла під печінку тріски, і я подумав, що для відчуття повноти життя треба дійсно працювати в комерційному кіоску чи принаймні бути найближчим родичем продавця. Щоправда, мені вистачило бути колишнім однокласником, але це талан. Багато хто не визнає своїх колишніх однокласників.