Пам’ятник Ярославу Мудрому в Харкові
Пам’ятник Ярославу Мудрому в Києві
Погруддя Ярослава Мудрого біля Полтавського юридичного інституту НЮУ
У Росії пам’ятник Ярославу Мудрому є в Ярославлі. Адже вважається, що це місто ним було засноване. Щоправда, перша згадка про Ярославль відноситься до 1071 р. і стосується подій, які відбулися після смерті Ярослава Мудрого. Зараз же вважається, ніби місто заснували в 1010 р., хоча ця дата документально не підтверджена. Саме цей рік ніби був останнім роком княжіння Ярослава Мудрого в Ростовській землі, на теренах якої й знаходиться нинішній Ярославль. 2010 р. офіційно було відзначено 1000-ліття з часу заснування цього міста71. До цієї дати росіяни зняли художній фільм «Ярослав. Тисячу років тому» (автор сценарію – Марина Кошкіна, головний режисер – Дмитро Коробкін). Хоча фільм позиціонували як «біографію», насправді в ньому від реальної біографії князя мало що лишилося. Сюжет кінотвору базувався на фантазіях та легендарній основі. Там йдеться про боротьбу Ярослава з работоргівцями, про його любовну історію з донькою вождя племені «ведмедів» Райдою, про об’єднання племен навколо Ростова й поширення християнства. І, звісно, про заснування Ярославля на місці язичницького капища племені «ведмедів».
Фільм «Ярослав. Тисяча років тому» не мав комерційного успіху. Касова виручка від його прокату становила менше третини витрат на нього. Радше, фільм мав значення пропагандистське. Він був показаний у Ярославлі у зв’язку зі святкуванням 1000-літнього ювілею міста. Показали його й на сторожовому кораблі «Ярослав Мудрий», який входить до Балтійського флоту Росії72.
Ярославль – місто в Росії
Ще одним об’єктом пам’яті в Росії про Ярослава Мудрого варто назвати Новгородський університет, який носить ім’я цього князя73.
Ярослав Мудрий удостоївся зображень і на грошових знаках. Його портрет є на українських банкнотах. У 2001 р. Нацбанк України випустив срібну монету із портретом цього князя номіналом 10 гривень. Також на російській купюрі номіналом 1000 рублів зображене місто Ярославль і скульптура легендарного засновника міста – Ярослава Мудрого74.
Загалом, якщо порівнювати шанування Ярослава Мудрого в Україні й Росії, то видається, що лідером є Україна.
23 серпня 1995 р. Указом Президента України Леоніда Кучми для нагородження громадян за видатні особисті заслуги перед Українською державою в галузі державного будівництва, зміцнення міжнародного авторитету України, розвитку економіки, науки, освіти, культури, мистецтва, охорони здоров’я, за благодійну, гуманістичну та громадську діяльність було засновано орден князя Ярослава Мудрого 5-ти ступенів. Схоже, ініціатором заснування цього ордена був тодішній глава президентської адміністрації Дмитро Табачник. Принаймні він мав відношення до цієї справи.
Орден князя Ярослава Мудрого І ступеня
Табачник також забезпечив перемогу Ярослава Мудрого в телепроекті каналу «Інтер» «Великі українці», який реалізовувався з 16 листопада 2007-го по 16 травня 2008 р.75 Звісно, Ярослав Мудрий не займав і не займає помітне місце в історичній свідомості українців. Сумнівно, що за нього масово голосували під час проведення телепроекту. Тому Табачник вдався до «накручування» голосів. Робилося це ним, зокрема, для того, щоб не допустити перемоги Степана Бандери. Для Табачника, як для проросійського політика, важливо було, щоб переможцем у телепроекті став не націоналіст, а історичний персонаж, прийнятний як для українців, так і для росіян. На його думку (чи на думку його кураторів?), для цього непогано надавався саме Ярослав Мудрий, який має стосунок і до української, і до російської історії.
Попри це «накручування», яке скомпрометувало проект і завершилось скандалом, вихід на перше місце Ярослава Мудрого мав для українців певні позитиви, котрі не були поціновані. По-перше, ця «перемога» вказувала на те, що українці сприймають Київську Русь як свій історичний спадок, свою державу. По-друге, на перше місце вони поставили князя, який фактично прославився розбудовою державних структур, відзначався конструктивною діяльністю в сфері права, культури. Це ніби свідчило про високу державницьку свідомість наших громадян.
Отакий парадокс – неблагі наміри ніби дали благий результат.
«Змагання» за Ярослава Мудрого в Україні спостерігалося не лише в сфері політичній, але й церковній. 9 березня 2004 р. Священний синод Української православної церкви (УПЦ), яка знаходиться в підпорядкуванні Московського патріархату, у зв’язку з 950-літтям з дня смерті цього князя благословив внести в святці УПЦ та встановити день пам’яті Ярославу Мудрому в день його упокоєння 5 березня (20 лютого за старим стилем)76. Передбачалося, що цей князь шануватиметься як небесний покровитель державних діячів, юристів, прокурорів, будівничих храмів, бібліотекарів, наукових працівників, учителів, студентів тощо77. Тут, певно, теж не обійшлося без Табачника, який почав себе позиціонувати вірним УПЦ.
Згодом, у 2008 р., майже таке «дзеркальне рішення» щодо Ярослава Мудрого прийняв помісний собор Української православної церкви Київського патріархату. У зв’язку з 1020-літтям хрещення Русі він благословив приєднати благовірного великого князя Київського до лику святих для загального церковного шанування і занести його ім’я в православний церковний календар. Пам’ять про нього було визначено святкувати 4 березня (20 лютого за старим стилем)78. У невисокосний рік дата святкування припадала на 5 березня79.
Хоча УПЦ є філією Російської православної церкви, проте вона має деяку самостійність. Ініціатива цієї церковної структури вплинула на Московський патріархат. Зрештою, встановлення шанування київським патріархатом Ярослава Мудрого як святого змусило вищу ієрархію Російської православної церкви вдатися до відповідних кроків. 8 грудня 2005 р. з благословення московського патріарха Алєксія ІІ 5 березня (20 лютого) було внесено в місяцеслов як день пам’яті благовірного князя Ярослава Мудрого. А 3 лютого 2016 р. визначенням архієрейського собору Російської православної церкви встановили його загальноцерковне шанування80.
Ще одна резонансна історія, пов’язана з Ярославом Мудрим, це виявлення зникнення останків князя із Софійського собору. 10 вересня 2009 р. саркофаг князя було відкрито з метою вивчення його вмісту. Проте там виявився лише жіночий скелет. Чоловічого не було.
Де зараз перебувають останки князя Ярослава – достеменно не відомо81. А сама історія із його зниклим скелетом набрала містично-детективного характеру.
Розповіді про перебування останків Ярослава Мудрого за кордоном не є безпідставними. Керівництво Національного заповідника «Софія Київська» за підтримки державних структур спробувало дізнатися, де вони знаходяться, й повернути їх на батьківщину. На жаль, ці дії не дали потрібного результату.
Хоча відкриття саркофага в 2009 р. стало поганою новиною щодо збереження останків Ярослава Мудрого, але мало воно й позитивний аспект. Знайдений в ньому скелет виявився жіночим. На думку дослідників, це були останки дружини Ярослава Мудрого – Інгігерди. Проведена експертиза встановила, що череп належав жінці віком 45—55 років, яку за комплексом краніологічних ознак можна віднести до північних європеоїдів. Правда, дослідження скелета викликало низку питань. Експерти відзначили невідповідності між будовою черепа і кісток. Отже, ці останки потребують подальшого дослідження.