Попри загалом стримане ставлення радянської історіографії до особи Ярослава Мудрого, його образ став відносно популярним у драматургії, літературі й кінематографії. Митці побачили в цьому київському князеві «перспективного персонажа». Його особа почала позитивно трактуватися в радянському ідеологічному дискурсі у часи сталінізму, а потім уже й у постсталінські часи.
У зв’язку з цим відбулася цікава історія з останками Ярослава Мудрого. Вони знаходилися в спеціальному саркофазі, що, очевидно, був привезений із Візантії. Протягом століть ця реліквія перебувала в Софійському соборі і ніхто не чіпав її. Однак у 1934 р. це культове приміщення стало музеєм, а з 1935 р. собор був відкритий для відвідувачів. 1936 р. саркофаг Ярослава Мудрого відкрили. Зрозуміло, такі дії санкціонувалися вищим радянським керівництвом. У 1939 р. останки із саркофага перевезли до Ленінградського інституту етнографії та антропології, де з них склали два скелети – чоловічий і жіночий. Проведена там експертиза цих останків дала підстави вважати, що чоловічий скелет належав Ярославу Мудрому. Щодо жіночого кістяка, то експерти його не ідентифікували.
М. М. Герасимов
Використовуючи чоловічі останки, російський радянський антрополог і скульптор Михайло Герасимов (1907—1970) відтворив ймовірний портрет Ярослава Мудрого. Зазначимо, що цей скульптор створив низку портретів знакових фігур російської історії – Андрія Боголюбського, Івана Грозного, Федора Ушакова. Саме в цей період у Радянському Союзі активно переписувалася історія. І здійснювалося це переважно в проросійському національному дусі. Творилася іконографія російських національних героїв. Деякі роботи Герасимова якраз перебували в цьому тренді. Тому можна зрозуміти вилучення останків Ярослава Мудрого із саркофага. Потрібен був автентичний портрет цього князя, який мав бути долучений до пантеону «видатних росіян». Створений Герасимовим портрет Ярослава Мудрого став канонічним. Він зображується в різних книгах, підручниках… Навіть на українській купюрі номіналом у дві гривні.
Ярослав Володимирович Мудрий. Реконструкція
2 гривні (2003)
І все ж Ярослав Мудрий не став помітною фігурою в радянському мистецтві. Під час Другої світової війни більш затребуваними для радянського агітпропу виявилися інші історичні персонажі, наприклад Богдан Хмельницький, що воював з поляками (нагадаймо: Друга світова війна почалася з нападу нацистської Німеччини та Радянського Союзу на Польщу), або Олександр Невський, який отримав перемогу над німецькими рицарями. «Історичний багаж» Ярослава в той період виявився не дуже актуальним. Хоча насправді Ярославові Мудрому довелося повоювати з поляками. І такі «польські сюжети» при бажанні можна було б використати для створення відповідних пропагандистських художніх творів.
Однак все ж під час Другої світової війни з’явився один вартий уваги художньо-літературний твір, присвячений цьому діячеві. Належить він перу Івана Кочерги (1881—1952), письменника працьовитого й талановитого, який зумів пристосуватися до реалій доби сталінізму. Мається на увазі його драма «Ярослав Мудрий»45. Писався згаданий твір у період німецької окупації України, коли Кочерга виїхав до Уфи (до того міста в той час перебралися радянські українські столичні інституції). Завершена драма була в 1944 р., після повернення письменника в Київ. Того ж року твір опублікували в журналі «Українська література». У 1946 р. з’явилося окреме його видання.
Драма «Ярослав Мудрий» вважалася (й загалом справедливо) одним із найкращих творів Кочерги. Вона ввійшла в радянський канон української літератури й вивчалася в школах.
І. А. Кочерга
Не будемо аналізувати сюжетні лінії твору – це справа літературознавців. Відзначимо лише: твір писався в період, коли в СРСР з’явився гострий запит на патріотичні твори, в т. ч. на такі, які зверталися до героїчних сторінок минулого Росії та інших народів СРСР. Відповідно, вони потрібні були для мобілізації народних мас в умовах воєнного лихоліття.
У 1944 р. драму «Ярослав Мудрий» поставили в Харківському академічному українському драматичному театрі ім. Тараса Шевченка. У 1947 р. ця постановка була удостоєна Сталінської премії. На той час це була найвища державна нагорода в СРСР.
Головний герой драми «Ярослав Мудрий» піклується про єдність своєї держави – Русі, про її оборону від чужоземних загарбників. Тут напрошувалася паралель із подіями Другої світової війни. Є в творі й інші воєнні алюзії. Так, у «Ярославі Мудрому» чимало уваги приділено варязькій темі. Варяги – це германці, тобто близькі до німців. Т. зв. норманську теорію, згідно з якою варяги були засновниками Русі, використовували нацистські пропагандисти. У «Ярославі Мудрому» спеціально акцентується увага на тому, що Русь – слов’янська держава. І хоча в жилах Ярослава ніби тече частка варязької крові, він ідентифікує себе як русина-слов’янина:
П. К.Свою дружину, шведку Інгігерду, Ярослав закликає «русифікуватися», вважати себе руською княгинею. Коли жінка в суперечці з ним використовує скандинавські назви руських міст, він кидає їй:
Варяги в творі загалом зображені негативно: вони знущаються над русичами, плетуть інтриги. Навіть Інгігерда готує змову проти свого чоловіка. Чи не єдиним позитивним персонажем-варягом у драмі є норвезький витязь Гаральд, що сватається до Єлизавети, доньки Ярослава.
Загалом для твору характерне антизахідництво.
Монета, яку чеканив Гаральд, з його зображенням
Наприклад, донька Ярослава Анна, яку віддають заміж за французького короля, сприймає це негативно.
Для неї Франція – варварська країна. Ось що вона говорить, не бажаючи їхати на Захід:
Зараз ці слова можна сприйняти як пародію. Але в той час такі слова сприймалися радянськими людьми цілком поважно.
Ярослав Мудрий у драмі Кочерги суворий, але справедливий. У його образі мимоволі простежуються «сталінські риси». Він не щадить ворогів. Але його треба зрозуміти. Адже князю доводиться воювати не лише з ворогами зовнішніми, а й внутрішніми. Останні творять різні змови, які можуть знищити Руську державу.
Анна Ярославна
Єлизавета Ярославна
А ціллю князя саме і є благо своєї країни. Звертаючись до доньки Єлизавети, він каже:
Рефреном у драмі є слова «раніш закон, а потім благодать». Це ніби апеляція до відомого «Слова про Закон і Благодать» Іларіона Київського. Насправді ж у згаданому «Слові…» маємо зовсім інше трактування протиставлення закону й благодаті, а також іншу інтерпретацію цих понять. Для Іларіона (про це буде йти далі) закон – то Старий Завіт. А благодать – Завіт Новий. У драмі Кочерги поняття «закон і благодать» отримують трактування в дусі сталінізму. Закон – жорсткий порядок. Благодать – то благоденство, щасливе життя, яке має наступити у перспективі. Ярослав (чи то Сталін) через установлення закону веде свій народ до благодаті. Він каже:
Те, що «Ярослав Мудрий» Кочерги – не скільки реконструкція історії, як використання історії для потреб дня сьогоднішнього, розуміли і навіть говорили сучасники драматурга. У коректній формі про це сказав Максим Рильський. «Кочерга, – вказував він, – драматург-мислитель, драматург-новатор. Він дивиться на життя своїми очима, а це означає – художник… Можливо, що історичний Ярослав був не таким, яким його малює тов. Кочерга. Навіть напевне. Але це – постать мудрого політика, проводиря для відображення якого дає всі підстави історія. П’єса Кочерги – проекція минулого в сучасне…»51 Хоча правильніше було б сказати: сучасного – в минуле.