Ну, ось Мишко, сказав йому Віктор. Потім повернувся до дільничного.
Пробачте, як вас звуть?
Сергій.
Віктор затримав на дільничному погляд.
Дивно, сказав він. Ви зовсім не схожі на єврея
А я не єврей, усміхнувся дільничний. Моє справжнє прізвище Степаненко
Віктор стенув плечима і повернувся поглядом до пінгвіна.
Мишко, сказав він йому. Цю людину звуть Сергій, і він тебе годуватиме, доки я у відїзді.
Потім Віктор показав Сергієві, де що лежить і дав йому запасні ключі від квартири.
Не турбуйтеся, сказав, ідучи, дільничний. Усе буде гаразд!
10
У Харкові стояли холоди. Віктор, зійшовши з потягу, відразу ж зрозумів, що гуляти по місту йому, швидше за все, не випаде занадто легко він був одягнений. Улаштувавшись у готелі «Харків», він подзвонив кореспондентові «Столичної», відрекомендувався.
Вони домовилися про зустріч у кавярні під Оперним театром.
Наблизився вечір час зустрічі, і Віктор усе-таки пішов по Сумській до Оперового, пив його. Він замружився, протер руками очі, знову відкрив їх і побачив хлопця, котрий ішов коридором геть; у руці він тримав фотоапарат.
Віктор ще раз озирнувся, намагаючись зрозуміти: кого щойно фотографували. Але, крім нього і двох азербайджанців, у цій частині кавярні нікого не було.
Виходить, це кавказців подумав він і знову ковтнув розведеного апельсинового соку.
А час минав. У високій склянці залишалося не більше ковтка. Віктор уже позирав на невідкриту банку пива, думаючи взяти ще одну і відкрити.
До столика підійшла дівчина в джинсах і шкірянці. На голові, показуючи бездоганну форму черепа, була туго завязана рокерська хустка з вузлом на потилиці. З-під вузла стовбичив хвостик каштанового волосся.
Вона присіла поруч і упялася нафарбованими очками на Віктора.
Ти не на мене чекаєш? запитала і всміхнулася.
Віктор стрепенувся, напружився, зніяковів.
«Ні, гарячково думав він. Адже кореспондент чоловік Хоча, може, він надіслав її замість себе»
Віктор побіжно озирнув дівчину, поглядом шукаючи торбинку або портфель, у якому вона могла б принести потрібні Вікторові папери, але при ній була лише маленька сумочка, в якій не помістилася б навіть пляшка пива.
То що, любенький? Чи часу немає? знову нагадала вона про себе, і Віктор відразу збагнув, що він чекає не її.
Спасибі, сказав він. Ви помилилися.
Я взагалі рідко помиляюсь, мовила вона солодко, підводячись з-за столика. Але буває
Віктор залишився сам за столом, полегшено зітхнув і знову подивився на невідкриту банку пива. Потім на годинник. За чверть сьома. Час уже йому зявитися.
Але власкор так і не зявився. Опів на восьму Віктор спустошив банку пива і пішов.
Поїв уже в готелі, у ресторані. Потім піднявся в номер і знову подзвонив власкору, але довгі гудки не вгавали, поки Віктор не поклав рурку на місце.
Очі злипалися. Тепло готельного номера розслаблювало і присипляло. Вирішивши вранці передзвонити власкору, Віктор поклався на ліжко й відразу заснув.
11
У Києві знову мжичив дощ. Дільничний Сергій Фішбейн-Степаненко зайшов до квартири Віктора. Роззувся. У вязаних зелених шкарпетках пройшов на кухню, витяг з морозильника рибину лосося, переламав її об коліно і половину поклав у полумисок, що стояв на низенькому дитячому ослінчику.
Мишко! гукнув він і прислухався
Не дочекавшись на відповідь, він пройшов у першу кімнату, потім у відпочивальню. Там, за канапою, він і побачив, що оспалий чи зажурений Мишко стоїть проти стіни.
Ходімо, ходімо їсти! ласкаво покликав його дільничний.
Мишко подивився міліціонерові в очі.
Нумо, ходім! попросив дільничний. Незабаром твій хазяїн повернеться! Ти сумуєш, ге? Ходімо!
Пінгвін неквапно поплівся в кухню, а Сергій, обережно ступаючи, пішов слідком. Провів його до полумиска на кухні, простежив за початком трапези, після чого з чистою совістю повернувся в коридор, взувся, одягся і вийшов під київську мжичку.
Добре, якби день минув без викликів! подумав він, поглядаючи на похмуре низьке небо.
12
Уранці Віктора збудила безладна стрілянина, що долинала з вулиці. Позіхаючи, він підвівся, подивився на годинник: восьма ранку. Підійшов до вікна внизу стояв міліцейський джип і швидка допомога.
Підвівши погляд, Віктор зауважив синяву неба і блідо-жовте сонце, що показало свої перші промені з-за сірих сталінських будинків. Мала бути гарна погода.