Віктор погодився.
На вулиці знову сіяв дощик. Дорогою додому Віктор зайшов до кавярні, замовив пятдесят грамів коньяку і подвійну каву. Хотілося зігрітись.
У кавярні було тихо й відлюдно. Гарна атмосфера, щоб помріяти або ж навпаки для спогадів про минуле.
Віктор пригубив коньяк. Знайомий запах залоскотав ніздрі. «Справжній!» зрадів він.
Приємна пауза у кавярні ця зупинка між минулим і майбутнім з чаркою коньяку і філіжанкою кави настроювала на романтичний тон. Він не почувався самотнім або нещасливим. Він був повноцінним відвідувачем, що задовольняє свою невеличку потребу у внутрішньому теплі. Пятдесят грам справжнього коньяку і от тепло вже посувається у двох протилежних напрямках нагору, у голову, і вниз у ноги. Думки уповільнюють свій плин.
Раніше Віктор мріяв стати письменником-романістом. Але навіть до повісті він так і не добрався. Хоча десь у теках лежить кілька незавершених рукописів. Та це їхня доля так і залишитися незавершеними. Йому просто не щастило з музами. Вони чомусь не затримувалися в його двокімнатній квартирі достатньо довго, щоб він міг довести хоча б одну повість до кінця. У цьому й причина його жанрових невдач. Музи були напрочуд непостійні з ним. Або ж він сам винний, що обирав собі таких ненадійних муз. Аж ось, узагалі залишившись наодинці з пінгвіном, він однаково займався коротким жанром, за який, щоправда, тепер непогано платили.
Ґрунтовно зігрівшись, він покинув кавярню. На вулиці тривав дощик. День був сірий і сирий.
Перед тим, як повернутися додому, Віктор купив у магазині кілограм мороженого лосося для Мишка.
9
Перед поїздкою до Харкова Віктор мав розвязати одну проблему: з ким залишити пінгвіна Мишка. Напевно, пінгвін спокійно пережив би триденну самотність, але Віктор хвилювався. Він перебрав у памяті всіх знайомих (друзів у нього, на жаль, не було), але то все люди далекі й звертатися до них Вікторові не хотілося. Він почухав потилицю, підійшов до вікна.
На вулиці сіяв дощик. Біля парадного якийсь міліціонер розмовляв з бабусею-сусідкою.
Віктор пригадав старий анекдот про пінгвіна та міліціонера й усміхнувся. Підійшов до тумбочки, на якій стояв телефон. Взяв записник, відшукав телефон дільничного.
Молодший лейтенант Фішбейн слухає, відповів чіткий чоловічий голос на іншому кінці телефонної лінії.
Пробачте, запинаючись, підшукуючи слова, заговорив Віктор. У мене до вас прохання Я живу на вашій дільниці
Щось сталося? перебив його дільничний.
Ні. Будь ласка, не подумайте, що я жартую Річ у тім, що я їду у відрядження на гри дні й мені нема з ким лишити пінгвіна
Ви знаєте, дільничний говорив спокійним твердим голосом, на жаль, мені ніде тримати вашого пінгвіна, я живу разом з мамою в готельці
Ви неправильно зрозуміли, захвилювався Віктор. Я хотів вас попросити тільки прийти зо два рази до мене й дати йому поїсти Я вам лишу ключі
Це можна. Назвіть вашу адресу й імя, я до вас зайду. Біля третьої ви будете вдома?
Так, буду.
Віктор сів у крісло.
Трохи понад рік тому тут, поруч із ним, на широкому підлокітнику фотеля зазвичай сиділа Оля, мініатюрна блондинка з кирпатим симпатичним носиком і вічно осудливим поглядом. Іноді вона клала голову йому на плече і немов засинала, поринала у мрії, де, можливо, йому місця не було. Йому дозволялося бути присутнім тільки в реальності. Але й у реальності він рідко почував себе потрібним їй. Вона була мовчазна і замислена. Що змінилося, відколи вона пішла, так і не пояснивши йому свій відхід? Тепер поруч стояв пінгвін Мишко. Мовчазний, але чи замислений? Що таке замисленість? Може, це лише слово для опису погляду?
Віктор нахилився і відшукав поглядом вічки пінгвіна. Уважно розглядаючи їх, він шукав у них ознаки замисленості, але бачив лише смуток.
Дільничний прийшов за чверть третя. Роззувся і пройшов до кімнати. Його зовнішність не відповідала його прізвищу: плечастий, ясноволосий і блакитноокий парубок, майже на голову вищий за Віктора, напевно, більше до місця в збірній з волейболу, ніж у міліції, а проте саме він був дільничним.
Ну, де ваш звір? запитав він Віктора.
Мишко! покликав Віктор і пінгвін вибрався зі свого закутка з-за темно-зеленої канапи.
Підійшовши до Віктора, пінгвін з цікавістю подивився на міліціонера.
Ну, ось Мишко, сказав йому Віктор. Потім повернувся до дільничного.