За вікном сіріло бляклий зимовий світанок намагався перемогти ніч.
У вітальні рипнула канапа, і цей звук відвернув Віктора від думок. Він повернувся, підвівся з-за столу. Зазирнув до вітальні.
Соня сиділа на канапі, терла очі. Нарешті вона відняла від них рученята і, побачивши Віктора, запитала:
А тато де?
Він пішов, відповів Віктор, дивлячись на дівчинку. Він сказав, що ти поки тут поживеш
З пінгвіном? зраділа Соня.
Так, досить холодно сказав Віктор.
У нас учора вікна розбилися сказала Соня. І стало дуже холодно.
У вас удома? запитав Віктор.
Так, довірчо вимовила дівчинка. Так голосно розбилися Бу-бух!
Їсти хочеш? запитав Віктор.
Так, тільки не кашу!
А в мене немає ніякої каші, визнав хазяїн. Я сам мало їм.
Я теж, усміхнулася Соня. А куди ми сьогодні підемо?
Підемо?! повторив Віктор і замислився. Я не знаю А куди ти хочеш?
До зоопарку, запропонувала Соня.
Гаразд, погодився Віктор. Тільки я спочатку попрацюю годинки дві, а потім підемо
25
На обід Віктор дав пінгвіну рибу, а собі й Соні насмажив картоплі.
Я завтра куплю побільше харчів! пообіцяв Віктор Соні.
А я більше не зїм, сказала дівчинка, присуваючи до себе велику тарілку.
Віктор усміхнувся. Уперше життя зіштовхнуло його з чужим дитинством, і він придивлявся до цього дитинства з обережністю і цікавістю, немов ще сам був дитиною. Безпосередність Соні, її відповіді не те, щоб не до ладу, але якось по дотичній змушували Віктора усміхатися. Він їв і скоса стежив за дівчинкою, що їла картоплю радше з цікавістю, ніж з апетитом, роздивляючись уважно кожний наколотий на виделку шматочок. Вона сиділа навпроти, а між її спиною і плиткою стояв і порався біля свого полумиска пінгвін Мишко.
У якусь мить Соня повернулася і перенесла виделкою шматочок підсмаженої картоплі у полумисок пінгвіну. Пінгвін здивовано подивився на дівчинку і смішно схилив голову набік.
Соня розсміялася. Мишко, постоявши з похиленою набік головою, знову повернувся до полумиска і зїв покладений туди шматочок картоплі.
Йому смакує! зраділо повідомила Вікторові Соня.
Допивши чай, Віктор одяг Соню і вони поїхали до зоопарку.
На вулиці сіявся сніг, було вітряно, і вітер увесь час дув в обличчя. Коли вони вийшли з метро, Віктор укутав Соню шаликом по самі очка.
За воротами зоопарку висіло оголошення про те, що в звязку з зимовими умовами відвідувачі можуть побачити тільки невелику частину мешканців зоопарку.
У зоопарку було малолюдно. Обравши покажчик «тигри», Віктор повів Соню по засніженій доріжці. Пройшли повз вольєр, на якому висів великий щит з намальованою зеброю, а поруч трафаретними буквами подавався опис тварини і її навички.
А де звірі? запитала, озираючись Соня.
Далі, відповів Віктор і усміхнувся дівчинці.
Вони пройшли повз ще кілька порожніх вольєрів зі щитами, що зображували їхніх недавніх мешканців. Попереду зявився закритий павільйон.
Там, у клітках, за товстим залізним штахетом сиділи два тигри, лев, вовк і ще якісь хижаки. Навпроти входу висіло оголошення: «Тварин дозволяється годувати тільки свіжим мясом і хлібом». Ні того, ні іншого у Віктора і Соні з собою не було.
Вони пройшли вздовж кліток, зупиняючись потроху біля кожної.
А де тут пінгвіни? запитала Соня.
Мабуть, тут нема відповів Віктор. Хоча, давай пошукаємо, а раптом знайдемо!
Він спробував пригадати, де він бачив Мишка перед тим, як забрати його з зоопарку. Здається, це було трохи далі, за тераріумом і цементним барлогом бурих ведмедів.
Вони пройшли туди і побачили за штахетом порожній глибокий вольєр із замерзлим озером посередині. На щиті, що висів на штахеті вольєра, були намальовані пінгвіни.
Ну, от бачиш, їх тут нема сказав Віктор.
Шкода! Соня тяжко зітхнула. Можна було б привести сюди Мишка, щоб він з іншими пінгвінами дружив
Але бачиш, інших пінгвінів нема! повторив, нахилившись, Віктор.
А хто тут ще живе? запитала Соня.
Вони гуляли ще цілу годину. Подивилися на риб і зміїв, на двох облізлих шулік і самотню довгошию ламу. Вже дорогою до виходу Віктор раптом побачив покажчик «Науково-консультаційний центр».
Соню, зайдімо туди на хвильку, попросив він. Може, там нам про пінгвінів розкажуть?