16
Уранці Віктора збудив телефонний дзвінок.
Слухаю! хрипким спросоння голосом сказав він у рурку.
Вікторе Олексійовичу! пролунав знайомий голос. Поздоровляю з зачином! Я вас не розбуркав?
Однаково час підводитися! проговорив Віктор, пізнаючи голос головного. А що сталося?
Перша публікація! До речі, як самопочуття?
Вже краще, відказав Віктор.
Тоді приїздіть до редакції! Обговоримо ваші успіхи.
Умившись, Віктор поснідав, випив чаю. Провідав свого плеканця той ще, стоячи, спав в улюбленому закутні за темно-зеленою канапою.
Повернувшись на кухню, Віктор поклав до мишкового полумиска морожену рибину тріски. Одягся і вийшов.
На вулиці лежав сніг-обновець. Сизе небо висіло низько, майже над дахами пятиповерхівок. Було спокійно і не дуже зимно.
Перед тим, як сісти до автобуса, Віктор купив свіже число «Столичних вістей». Розгорнув вже в автобусі, умостившись на мяке сидіння. Перебігши очима заголовки, він, нарешті, надибав вертикальний прямокутник тексту, обведений грубою чорною рамкою. «Не стало письменника і депутата Олександра Якорницького. Спорожніло шкіряне крісло в третьому ряду парламентської зали. Це місце незабаром займе інша людина, але в серцях багатьох, що знали Олександра Якорницького, оселиться відчуття пустки, відчуття глибокої втрати»
Ну от, подумав Віктор, перша публікація
Він не дуже радів, хоча відкись із глибини прокльовувалося давно забуте відчуття відчуття самозадоволення. Він дочитав текст до кінця: усі слова були на своїх місцях, жодних слідів редакторських ножиць.
Погляд затримався на підписі, на цьому майже фразеологічному псевдонімі, що міг сховати за своїми двома словами будь-яку кількість людей Група Товаришів. Цікаво, що саме так обидва слова з великої букви написав Віктор в оригіналі. І навіть це редактор не змінив. Дійсно, його трактували як шановного письменника, а не як газетяра.
Віктор поклав газету на коліна і подивився у вікно, на місто, що їхало назустріч автобусу.
Дивись-но, пташка! показала пальцем угору мати, яка сиділа попереду своєї дитини. Віктор відрухово простежив за напрямком її пальця і побачив горобця, що кидався під стелею автобуса.
17
Редактор зустрів Віктора так радо, ніби рік не бачив. Кава, коньяк і сто доларів у довгому елегантному конверті справжня атрибутика свята.
Ну от, сказав Ігор Львович, піднімаючи чарку з коньяком. Початок є. Будемо сподіватися, що інші «хрестики» теж не забаряться.
А як він помер? запитав Віктор.
Випав з вікна шостого поверху. Начебто, мив скло, тільки чомусь не у себе вдома. До того ж уночі.
Вони цокнулись і випили.
Знаєш, продовжував свої одвертя головний. Мені вже дзвонили кілька колег з інших газет. Заздрять, паскудники! Кажуть, я винайшов новий жанр! Головний самовдоволено посміхнувся. Це, звичайно, твоя заслуга! Але ти в нас засекречений, тому все гарне і погане я братиму на себе! Добре?
Віктор кивнув, але подумки засмутився, бо не можна було зявитися у світлі прожекторів нехай хоч і журналістської, але все-таки слави. Очевидно, головний зауважив щось у погляді Віктора.
Не хвилюйся, колись усі дізнаються справжнє імя автора, якщо ти захочеш А поки для тебе ж краще бути нікому невідомою «Групою Товаришів». За кілька днів ти зрозумієш чому. До речі, не забувай, що треба використовувати всі підкреслені факти з тих досьє, що ти береш у Федора. Я ж не обрізаю твої філософські міркування, котрі, щиро кажучи, ніякого відношення до небіжчиків не мають
Віктор кивнув. Пригубив каву і гіркуватий смак нагадав раптом про готельний бар у Харкові. Згадався ранок, коли безладна стрілянина зарано його розбудила.
Ігоре, мовив Віктор, а що тоді сталося в Харкові?
Головний налив у чарки коньяку, зітхнув, підвів на Віктора загальмований, немов зупинений погляд.
«І боєц молодой вдруг понік головой, тихо заспівав він. Комсомольськоє сєрдце пробіто» Газета зазнала втрат Це вже сьомий з наших. Незабаром можна буде зал слави відкривати Але тобі це ні до чого! Менше знаєш довше живеш!.. проговорив головний, потім подивився в очі Вікторові і вже зовсім іншим, якимось утомленим голосом додав. І це тебе вже не стосується. Ти знаєш більше за інших Гаразд
Віктор уже пошкодував про свою цікавість: вся атмосфера маленького свята «тет-а-тет» випарувалася.