Вечеря ще не була готова, і вони разом з Віктором досмажували коропів, що звільнили нарешті ванну. Тим часом у ванні, у свіжій холодній воді хлюпався пінгвін. Віктор і Сергій слухали крізь шипіння риби, що смажиться на сковорідці, плескіт води у ванні й обидва усміхалися.
Нарешті їжа була готова.
Випивши по чарці коньяку, хазяїн і гість узялися за рибу.
Кощава! сказав, немов вибачаючись від імені цієї риби, Віктор.
Пусте, кивнув дільничний. За усе слід платити Во-на, риба, чим кощавіша, тим смачніша. Пригадую, я мясо кита куштував адже теж риба! Ніяких кісток і ніякого смаку
Вони запивали рибу коньяком, поглядали на сніг, що летів у ледь підсвічену чужими вікнами темряву. Щось було у цій вечері новорічне.
А ти чого сам живеш? запитав після брудершафту Сергій.
Віктор знизав плечима.
Так сталося, відповів він. Не щастить мені з жінками. Все якісь нецюсвітні трапляються. Тихі, непомітні. Поживуть і зникають Набридло. От пінгвіна узяв, і якось відразу відлягло. Але він чомусь смутний увесь час Може, було б краще взяти собаку Вони все-таки емоційніші, гавкотом зустрічають, облизують, хвостом махають
Отакої! махнув рукою Сергій. Собак треба двічі на день на вулицю виводити, запах від них на всю квартиру Пінгвін краще. А ти сам що робиш?
Письменник, відповів Віктор.
Дитячий?
Чому дитячий? здивувався хазяїн. Ні. Я для газети пишу.
А кивнув Сергій. Я газети не люблю. Від них завжди настрій псується.
Я теж не люблю, сказав Віктор. А до речі, відки у тебе таке прізвище? Фішбейн
Сергій тяжко зітхнув.
Розумієш, сказав він. Нудно було дуже, а в мене тітка в паспортному столі працювала. От якось і вирішив стати євреєм та поїхати до дідька. Євреєм став, просто написав заяву про втрату паспорта так тітка навчила, а вона потім мені новий з новим прізвищем виписала. А потім подивився, як емігранти за кордоном живуть. Не позаздриш. От і вирішив залишитися, а щоб зброю мати у дільничні пішов. Власне, робота безпечна: побутові скандали і всілякі дурні скарги розглядаю. Звичайно, не те, про що мріяв.
А про що ти мріяв?
Раптом двері на кухню відчинилися й на порозі став увесь мокрий пінгвін Мишко. З нього й далі текла вода. Постоявши на порозі, він пройшов повз стіл до свого полумиска, потім питально подивився на хазяїна. Полумисок був порожній.
Віктор поліз у морозильник, відламав від замерзлого шару камбали три рибини, порізав їх на шматочки і поклав у полумисок.
Мишко опустив на мерзлу рибу голову і так застиг.
Поглянь! з цікавістю сказав Сергій. Розморожує, їй-їй розморожує!..
Віктор, повернувшись на своє місце, теж подивився на пінгвіна.
Годі, відвернувся Сергій, узяв чарку. Усі ми гідні кращої риби, але їмо ту, що є За дружбу!
Цокнулися й випили. Вікторові відлягло. Минуле невдоволення собою й іншими забулося, і «хрестики» забулися. Наче й не працював він ніде, а просто жив і придумував роман, що колись його запише. Він дивився на Сергія і йому кортіло всміхатися. Дружба? Це те, либонь, чого в нього ніколи не було. Також, як і костюма-трійки та справжньої пристрасті. Життя було бліде і недолуге, воно не приносило з собою радості. Навіть пінгвін Мишко, і той був якийсь засмучений, немов і він пізнав лише блідість життя, без фарб і емоцій, без радісних сплесків душі, без захвату.
Слухай-но, запропонував раптом Сергій. Давай ще по одній та підемо прогуляємося. Втрьох!
На вулиці було тихо і пізно. Усі діти вже спали. Вуличні ліхтарі загасли, і пороша освітлювалася лише випадковими вогнями, випадковими освітленими вікнами.
Віктор, Сергій і Мишко неквапно йшли від будинку до пустиря, на якому стояли три голубники. Хрумтів сніг під ногами. Морозне повітря кололо щоки.
О, диви! зробивши кілька швидких кроків уперед, мовив Сергій, зупинившись біля людини, що лежала під голубником на снігу, у синьому потертому пальті. Твій сусіда! Полікарпов. Квартира тринадцять. Треба відтягти його до найближчого парадного і притулити до батареї, бо замерзне!
Разом вони взялися за комір синього пальта і потягли пяного Полікарпова по снігу до найближчої пятиповерхівки. За ними незграбно йшов пінгвін Мишко.
Коли Віктор і Сергій вийшли з парадного, вони побачили Мишка, що стояв ніс до носа з великим двірняком. Вони ніби принюхувалися одне до одного. Побачивши людей, які вийшли з парадного, собака утік геть.