Віктор уже пошкодував про свою цікавість: вся атмосфера маленького свята «тет-а-тет» випарувалася.
18
Листопад під кінець переметнувся від глибокої осені до такої ж зими. Діти гралися в сніжки. Колюче морозне повітря залазило за комір. Машини по дорогах їздили повільно, немов боялися одна одну, і самі дороги стали набагато вужчі. Усе під впливом холоду зменшувалося, вкорочувалося, зіщулювалося. І лише кучугури снігу на узбіччі росли завдяки працьовитості і широким лопатам двірників.
Віктор, поставивши крапку в другому з замовлених Мишком-непінгвіном «хрестиків», глянув у вікно. Не було ніякого бажання, та й потреби виходити сьогодні на вулицю.
Аби порушити тишу квартири, Віктор умикнув радіоточку, що стояла на холодильнику.
Безтурботний шум парламенту з шипінням вирвався з динаміка. Віктор прикрутив гучність. Поставив на вогонь чайник. Подивився на годинник: провечір, пів на шосту. Для закінчення дня зарано, подумав Віктор.
Пішов у кімнату і подзвонив Мишку-непінгвіну.
Усе готове! доповів він йому. Можеш приїздити.
Мишко приїхав не сам. З ним до квартири ввійшла маленька дівчинка з круглими допитливими вічками.
Моя дочка, сказав Мишко. Не було на кого вдома лишити Скажи дядьку Віті, як тебе звуть! він нахилився до неї, почав розстібати ґудзики маленької рудої шубки.
Соня, мені вже чотири роки, проговорила дівчинка, дивлячися знизу вгору на Віктора. А правда, що у вас пінгвін живе?
Ну от, не встигла зайти, а вже Мишко зняв з неї шубку, допоміг їй стягнути з ніг чобітки. Ну, ходімо!
Вони зайшли до великої кімнати.
А де пінгвін? знову запитала вона, озираючись довкола.
Зараз, сказав Віктор. Зараз я його знайду!
Спочатку він пішов на кухню. Приніс Мишкові обидва свіжонаписаних «хрестики». Потім попрямував у спальню.
Мишко! гукнув він, зазираючи за темно-зелену канапу.
Мишко стояв на своїй підстилці, на складеній утроє старій верблюдячій ковдрі, упявшись у стіну.
Ти чого? запитав, похилившись, Віктор.
Пінгвін стояв з розплющеними очима.
Занедужав, чи що? подумав Віктор.
Що з ним? запитала Соня, нечутно підійшовши до канапи.
Мишко, у нас гості!
Соня підійшла до пінгвіна і попестила його.
Ти занедужав? запитала вона.
Пінгвін смикнувся, повернув голову, подивився на дівчинку.
Тату! гукнула Соня. Він повернувся!
Залишивши Соню з пінгвіном, Віктор повернувся до великої кімнати. Мишко, сидячи у фотелі, дочитував другий некролог. З виразу його обличчя Віктор зрозумів, що текст замовнику сподобався.
Чудово! сказав Мишко-непінгвін. Зворушливо пишеш! Видно, що люди паскудні, а однаково їх шкода, коли читаєш Ну що, чайком почастуєш?
Вони перейшли до кухні, де сіли до столу і, поки грівся чайник, балакали про погоду та інші неважливі речі. Коли ж чай запарили й розлили по філіжанках, Мишко-непінгвін простягнув Вікторові конверт.
Гонорар, сказав він. Незабаром ще замовлення буде. Стривай, памятаєш, ти про Сергійка Чекаліна писав?
Віктор кивнув.
Видужав поки Я йому факсом твій твір кинув Йому, ніби, сподобалося У кожному разі він був вражений!
Тату, тату, долинув з кімнати голос дівчинки, він їсти хоче!
Хіба він у тебе говорить? посміхнувся, дивлячись на Віктора, Мишко-непінгвін.
Віктор дістав з морозильника рибину тріски, поклав у полумисок.
Соню, скажи йому, що їсти подано! жартома гукнув Віктор.
Чуєш? неголосно питала в кімнаті дівчинка. Тебе їсти звуть!
Пінгвін перший зайшов у кухню, за ним слідком Соня. Вона провела його до полумиска і з цікавістю спостерігала, як Мишко-пінгвін їв.
А чому він сам? запитала раптом Соня, підвівши голову.
Не знаю, відповів Віктор. Та він не сам: ми з ним удвох тут живемо
І ми удвох з татком живемо сказала Соня.
Базіка! видихнув Мишко-непінгвін. Ковтнув чаю. Знову подивився на дочку. Збирайся, час додому!
Похнюпивши голову, Соня вийшла з кухні.
Треба буде їй щеня або кішку купити сказав, дивлячись їй услід, Мишко-непінгвін.
Приводь її ще, нехай із пінгвіном бавиться! запропонував Віктор.
За вікном усе було залите тушшю зимового вечора. Ледь чутний голос радіоточки віщав про події в Чечні. Віктор сидів за кухонним столом перед друкарською машинкою. Йому було самотньо, хотілося написати оповідання чи казку, хоча б лише для Соні. Але в голові звучала смутна прониклива мелодика ще не написаного «хрестика».