З Литви? До Парижа? Жінка придивилася до обличчя мандрівника, потім опустила погляд нижче і коли побачила деревяну ногу Кукутіса, то відразу ж крок назад зробила. А як пана звати?
І втямив Кукутіс, що його впускають на ніч. Інакше навіщо імя питати?
Кукутіс, повідомив він.
А я Ельжбета.
Слідом за господинею зайшов гість у кімнату, ледь освітлену слабкою лампочкою, світло якої ще більше притлумлювала зелена тканина абажура. На білих стінах безліч світлин в однакових рамках. Під віконцем ліворуч овальний стіл і три віденських стільці. Праворуч застелене ліжко з пірамідкою трьох подушок, біля неї тумбочка. На ній карафка з водою, склянка та коробочка ліків.
Сівши на стілець, Кукутіс озирнувся й обернув свій погляд до Ельжбети, котра присіла поруч.
Добре, що ви память про рідних зберігаєте! сказав він у задумі, кивнувши на фотографії, що висіли на стінах.
Жінка відмахнулася, в її очах, попри тьмяне світло, гість помітив веселий вогник.
Це я колись із кіножурналів повирізала! Тут і актори, і співаки наші З ними якось затишніше. То до одного підійдеш, то до іншого. Погомониш, і на душі легше стає!..
Байдуже, отже, рідні! кивнув Кукутіс. З чужими ж про те, що хвилює, не радяться!
Ельжбета глянула в обличчя гостя, і в її очах зявилася стурбованість.
Що це я вас забалакую, коли ви з дороги! І втомилися ж, мабуть!
Втомився, зізнався Кукутіс.
А худий який, сплеснула долонями господиня, все ще не зводячи очей із обличчя гостя. Я зараз! вона підхопилася на ноги. Я зараз вам у кухні постелю. Там добре, тільки мишки іноді пищать.
Хвилин за пятнадцять жінка провела Кукутіса на маленьку затишну кухоньку. Показала поглядом на лавку, край якої, деревяний, фарбований у коричневе, визирав з-під старого смугастого матраца, накритого, своєю чергою, простирадлом і червоною ватяною ковдрою.
Подушку я зараз принесу!
Не треба, зупинив її гість. Мені без подушки іноді краще спиться!
Гаразд! Тоді на добраніч! Я сплю міцно, тому не бійтеся галасувати, якщо треба! сказала вона і вийшла.
Кукутіс, залишившись наодинці, витягнув із кишені пальта годинник, відкинув накривку і поклав його на столик, відсунутий під суміжну стіну. Потім зняв верхній одяг і накинув його на спинку крісла. Роздягнувся. Відстебнув на ніч деревяну ногу, подивився, чи не зносилися ще ремінці, якими кріпилася вона до культі. Ремінці добрячі, зі свинячої шкіри. Їм уже років тридцять, а то й більше! Трохи потерлися, але їм ще служити і служити! Опустив важку ногу акуратно під столик щось у ній дзенькнуло раптом металом, щось у її нутрі. Кукутіс вимкнув у кухні світло і заліз під ватяну ковдру.
Лежав, думав про господиню, слова її в памяті перебирав, як вервицю. На холодильник зиркав під іншою стінкою, поруч із плитою, біля якої стояв невеликий газовий балон.
«Та й нема де більше мене покласти тут! подумав. Будиночок однокімнатний, й як їй тут живеться з її трьома десятками акторів і співаків!»
Усмішка розімкнула губи.
Ви такий худий, я вам у кухні постелю! прошепотіли губи Кукутіса раніше почуті слова.
Він прислухався. На столику цокав його годинник, а в холодильнику щось дзюркотіло.
«Може, вона чекає, коли я дверима холодильника трасну? подумав Кукутіс. Добрі жінки люблять годувати мандрівників, а вона, Ельжбета, добра! Я таких багато зустрічав!»
Полежавши з півгодини, та так і не заснувши, піднявся Кукутіс на одну ногу. Тримаючись руками за стільницю, вміло однією ногою в бік холодильника просунувся, то пяту вперед викручуючи, то носок стопи. Відкрив дверцята, й одразу на деревяну брунатну підлогу вилилася, як сирий жовток, пляма світла.
У холодильнику лоток яєць стояв, пляшка молока поруч, банка з бринзою в мутнуватому росолі, півпалки ковбаси. У дверцятах відкрита пляшка «Зубрівки» і коробочка з ліками.
А у вітальні тим часом світло згасло, і збагнув Кукутіс, що лягла господиня. Лягла, але, можливо, ще не спить, а про життя міркує. Про життя, і про нього, про Кукутіса. Намагається, мабуть, утямити, чи сам Кукутіс до неї зайшов, чи його Бог до неї послав. Звісно, варто лиш жінці в такій ситуації відповідь на це запитання знайти, і світ її відразу перевернеться. Це якщо вона допетрає, що мандрівника до неї Бог послав. Але ж і її світ не такий уже й поганий! Навіщо його перевертати?!
Узяв Кукутіс із полиці шмат ковбаси. Відкусив. У роті розлився милий із дитинства смак часнику та вяленого мяса. Зараз би чорного житнього хліба погризти!