Узяв Кукутіс із полиці шмат ковбаси. Відкусив. У роті розлився милий із дитинства смак часнику та вяленого мяса. Зараз би чорного житнього хліба погризти!
Кукутіс хліб поглядом знайшов, але далеко він лежав на підвіконні в деревяній мисці.
Потягнувся Кукутіс рукою за пляшкою «Зубрівки», відкрив і шийку до носа підніс. Запах горілки оживив ніздрі.
Зітхнув мандрівник, знову закрив пляшку корком і на місце поставив. Замість горілки взяв у руки сире яйце, нігтем великого пальця шкаралупу знизу і згори пробив та й висмоктав яєчко.
Знову грюкнули неголосно дверцята холодильника, і стало в кухні темно. Усміхнулася, почувши цей гамір із кухні, Ельжбета. Усміхнулася, заплющила очі та заснула.
Вранці за вікном сніг валив, густий і лапчастий.
Снідали чаєм і бринзою. До бринзи поставила Ельжбета на стіл чорного хліба, а до чаю меду.
Може, зачекаєте? спитала вона, споглядаючи у кухонне вікно.
Зачекаю, кивнув гість.
І сиділи вони за чаєм довго. То мовчки, то обережними словами обмінюючись. Ельжбета очей із Кукутіса не зводила, і так довго на нього дивилася, що став він їй таким же рідним, як і вирізані з кіножурналів портрети акторів і співаків.
Я в одному журналі читала, озвалася господиня після чергової паузи, що одружені чоловіки довше за неодружених живуть.
Так, і помирають рідше, з готовністю погодився Кукутіс. Так воно й є! А ще одружені рідше під потяг або під машину потрапляють. І тонуть не так часто. Може, якби я одружився вчасно, тупотів би зараз по землі двома власними ногами, а не однією власною, а другою деревяною! Але мудрість приходить занадто пізно
А чому ж не одружилися? вже сміливіше поцікавилася Ельжбета, сприйнявши балакучість Кукутіса як готовність про своє життя розповісти.
Кукутіс ковтнув чаю, помилувався на чорну у червоних трояндах кофту на господині, одягнену явно на його честь. Спідниця на Ельжбеті цього ранку коротша була, трохи нижче колін, але теж чорна та тепла.
Я б одружився, тільки батько нареченої проти був, сказав гість і зітхнув. Давно це було.
Кукутіс озирнувся до вікна, на сніг, що валив суцільним білим пухом, задивився. Так задивився, що забув, на що дивиться. Біле воно й є біле, навіть якщо згори вниз летить.
Як же його звали? прошепотів Кукутіс.
Кого? перепитала господиня.
Мірошника. Батька нареченої моєї. Її Рамуте звали.
Гарна була?
Дуже. Очі зелені. Носик, як у лисички, тоненький.
Струнка була?
Кукутіс похитав головою.
Горбатенька.
Ельжбета чомусь втомилася дивитися на профіль гостя, котрий втупився у віконце. Теж на сніг погляд свій пересунула.
А Кукутіс, навпаки, обернувся й їй в обличчя зазирнув. Погляди їхні зустрілися, і здалися йому очі господині такими ж, як у Рамуте.
І батько не віддав за вас горбату доньку? В голосі Ельжбети прозвучав щирий подив.
Не віддав, Кукутіс зітхнув. Не віддав горбату за одноногого! Гадав, що я з нею через млин одружуся. А ще думав, мабуть, що який із мене, одноногого, помічник на млині?! Мішки з борошном носити я не міг, лопаті лагодити також. Так і не склалося у нас щастя.
Шкодуєте?
Як не шкодувати?! Кукутіс провів долонею по щоці, згадавши, що вранці не поголився. Не витягнув із таємної шухлядки своєю деревяної ноги небезпечну, добре нагострену бритву.
І раптом спинився за вікном снігопад, і світліше стало.
«Не Бог його послав», подумала Ельжбета.
А Кукутіс попросив господиню води нагріти. Поголився. Перевірив, чи добре деревяну ногу на місце прилаштував.
Дала Кукутісу господиня в дорогу недоїдену ним уночі ковбасу і шматок бринзи зі скибкою хліба.
Зараз такі гарні нові ноги роблять, сказала вона наостанок, коли чоловік уже в плащі на порозі стояв. Я по телевізору бачила! Люди з такими ногами навіть в Олімпіаді беруть участь!
Я дуже старий для нової ноги, спокійно відказав на це гість. Та й до старої звик, вона в мене особлива! Зараз таких уже не роблять!
Ельжбета кивнула. І погоджуючись із мандрівником, і прощаючись з ним одночасно.
Під ногами сніг хрустів. Ішов Кукутіс узбіччям ліворуч від свіжих слідів автомобіля, що проїхав нещодавно. Попереду зявилася інша дорога, та, з якої він минулого вечора звернув. За нею їхали вантажівки й автобуси. Їхали, в основному, праворуч, у бік Німеччини. Ну а там, навколо Німеччини, й уся інша Європа скупчилася. Праворуч данці з норвежцями, прямо голландці, ліворуч французи з італійцями. Головне до правильної розвилки дістатися!